3. Хорова творчість українських композиторів
В 60-90-ті рр. в хоровій творчості українських композиторів слід відзначити широкий діапазон методів обробки: від строгого збереження народнопісенної мелодії до істотних змін в процесі її розвитку, від простої куплетної форми до збільшеної і ускладненої музичної будови, від “чистого” народного стилю (багатоголосся) до синтезу з професіональною музикою. Вільна багатоголосна розробка народнопісенного матеріалу переростає в новий принцип використання фольклору в оригінальних за музикою творах на оригінальний або стилізований фольклорний текст. Ряд хорових творів (зокрема крупних форм) українські композитори присвячують Жовтневій революції (Кантата для хору а капела “Райдуга революції” Г. Ляшенка на вірші Н. Коломійця; хор а капела Є. Козака “Великому Жовткю хвала” на вірші А. Пашка; хор Л. Грабовського “Ми” на вірші В. Маяковського та “Звенчаль” на вірші М. Асєєва).
Поєднання розробки вже засвоєних жанрових і тематичних зон з новими художніми завданнями, з випробуванням нових можливостей хорового письма.
В 60-90-ті рр. в хоровій творчості українських композиторів разом з розробкою вже засвоєних жанрових і тематичних форм, ставляться нові художні завдання, випробовуються нові можливості хорового письма.
В жанрі обробки плідно працюють В. Кирейко (“Жалі мої, жалі”, “Ой під вишнею” – твори для чоловічого хору), Є. Козак (“Оновились в нас Карпати”, “Летів орел у Карпати”, “А на горі рокита” – для мішаного хору; “Невдале залицяння”, “Ой Марічко, чичері”, “Козак від’їжджає” – для чоловічого хору; “Ой ти знав, нащо брав”, “З сиром пироги”, “Сіяла Зіронька”, “Муляре, муляре”, “Зайчик” – для жіночого хору), М. Колесса (“Ой вівці”, “А я піду в полонину”), А. Кос-Анатольський (цикл хорових обробок лемківських пісень), К. Мясков (“Ой хмелю мій, хмелю”, “Чумарочка рябесенька”, “Кучерява Катерина” – для капели бандуристів), Б. Фільц (“Ой летіла зозуленька”, “Ой нагороді дуб розвився”, “Коло гаю походжаю”). Т. Сидоренко-Малюкова (“Крутий берег, крутий”, “Як поїхав братик”) – хоровий цикл, об’єднаний спільною тематикою – драма з соціальним підтекстом.
В 60-90-ті рр. українських композиторів продовжує хвилювати тема ВВВ. В хорових творах багатьох майстрів звучать спогади про війну і подвиги радянських воїнів, про важкі випробування й визволення українського народу. Це такі хорові твори: Є. Козак “Могила війни” на вірші А. Богачука; А. Кос-Анатольський “Упав солдат” на вірші В. Григорака, “Пісня про героя Одеського підпілля Яшу Гордієнка” на вірші Л. Реви; Л. Колодуб “Обеліск” на вірші І. Лазаревського; П. Майборода “Не прийшли ми з війни” на вірші В. Маріїнського.
Хорові твори В. Бібіка, Б. Лятошинського, Ю. Іщенка, І. Карабиця, Є. Станковича, В. Сильвестрова.
Військову тематику у хорових творах продовжує Ю. Ішенка (“Шел отец невредим” та “Гимнастерка” на вірші Ю. Кузнєцова). Ці твори об’єднані иемою війни як людської трагедії, утворюють невеликий цикл – диптих.
Новаторством вирішення літературно-музичної форми позначений п’ятичастинний “Реквієм” В. Бібіка “Гарячий сніг” (1975) на прозовий текст з однойменного роману Ю. Бондарєва. В ньому виразно проявилася одна з важливих тенденцій останнього десятиліття – трактування хорових партій як інструментів оркестру, використання їх для створення колористичного фону як засобу звуконаслідування. Проте найсуттєвіший елемент новаторства – хорова речитативна вокалізація прозаїчного тексту, прозаїчного не тільки за метрикою, а головне, за стилістикою, в якому лірико-психологічні узагальнення чергуються з начебто байдужим (мов репортаж) переліком історичних фактів і подій.
Вражає справжнім трагізмом “Триптих” В. Бібіка для хору без супроводу на народні слова (1970). Але трагізм досягається на диво лаконічними, економічними засобами. У творі виведено загальний образ війни як народної драми. Автор по-новаторському підходить до фольклорного матеріалу. Відібравши тексти трьох російських народних пісень різних жанрів, композитор уклав їх у цикл, об’єднавши наскрізним сюжетом з трагічною розв’язкою: кохання – весілля – загибель нареченого на війні. Автор використовує і відновлює народно-хоровий прийом поступового нашарування фактури від одноголосного заспіву до повного багатоголосся. Відштовхнувшись від стилізації народного складу протяжної пісні, композитор приходить до професіонального сучасного поліфонічного складу.
Кантати Лесі Дичко.
Одним з провідних майстрів української радянської хорової музики є Леся Дичко, яка вирішувала проблеми пошуку нових хорових форм, адекватних складному завдання розкриття величних історичних тем (зокрема теми Жовтневої революції).
Автором було створено хорову акапельну симфонію “Вітер революції” на вірші П. Тичини та М. Рильського (1973-1976). Авторське жанрове визначення – симфонія – цілком правомірне; гостра конфліктність тематизму і музичної драматургії, глибинні тематичні контрасти, масштабність форми, насиченість багатоголосної фактури – такі основні художні риси твору.
Симфонія складається з чотирьох частин: перша – на вірші П. Тичини “Плуг” початкова поетична строфа якого лягла в основу головного тематичного матеріалу симфонії. Тут втілено основний драматичний конфлікт симфонії. У другій частині (на вірші П. Тичини “Як упав же він з коня”) розробляються драматичні інтонації народних плачів з їх складним, примхливим, “нервовим” ритмом. Плач за героєм-революціонером поступається місцем революційно-гімнічній темі середнього розділу (“Вдарив революціонер – захитався світ”). Третя частина (вірш П. Тичини “Арфами, арфами…”) відіграє роль скерцо. Світлий пасторальний образ весни сприймається як символ революційного оновлення життя. Четверта частина – фінал – складається з двох розділів. Перший – на вірші М. Рильського “Іди, синку” – плач матері (імпровізаційна мелодія сольної партії альта чергується з фразами жіночого хору). Другий розділ – реприза основної теми першої частини створює тематичне обрамлення всього циклу, стверджуючи основний героїчний образ симфонії.
Пам’яті героїв ВВВ Л. Дичко присвятила кілька хорів з фортепіанним супроводом – “Біля обеліска” і “Берег Батьківщини” на вірші М. Бахтинського, “Пам’ять” на вірші А. Демиденка, “На кургані слави” на вірші В. Герасимова. Ці твори об’єднує урочистий характер мелодики, епічний тон висловлення.
Питання та творчі завдання до самостійної роботи студента
І. Стравінський, С. Прокоф’єв, Б. Лятошинський, А. Штогаренко, В. Сильвестров.
20-30-ті рр.: Б .Лятошинський, Л. Ревуцький, С. Людкевич, М. Колесса, М. Тіп, В. Борисов, Ю. Мейтус, і ті, хто починав у 40-50-ті: К. Домінчен, В. Кирейко, А. Кос-Анатольський, Г. і П. Майбороди, І. Шамо
В кінці 50-х – на початку 60-х приходить нове покоління композиторів: В. Бібік, О. Білаш, Б. Буєвський, Л. Грабовський, В. Губаренко, Леся Дичко, Ю. Іщенко, І. Карабиць, Л. Колодуб, Г. Лятошенко, В. Сильвестров, М. Скорик, Є. Станкович, В. Філіпенко, наприкінці 70-х – початку 80-х: Я. Губанов, В. Зубицький та ін.
В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Загорцев
Б. Лятошинського, Є. Станковича, В. Сильвестрова, Л. Грабовського, В. Губи, В. Годзяцького, В. Загорцева
М. Скорик, Лесі Дичко, Л. Грабовький.
Традиції ліричної пісні П. Майбороди, Г. Жуковського, І. Шамо
сюжетність, дотепність змісту, опора на побутові народні жанри (польку, частівку, коломийку): “Допарубкувався” (вірші Т. Коломієць) і “Треба йти до осені” (вірші С. Пушика) О. Білаша, “Ой не моргайте, дівчата” Є. Козака (вірші О. Новицького), “Кучері замучили” О. Сандлера (вірші М. Сома) та ін.
“Києве мій” І. Шамо
втілення народного уявлення про одвічну красу природи, молодості, кохання) – “Понеси мене, весно” Б. Буєвського (вірші В. Бровченка), “Веснянка” О. Білаша (вірші Д. Павличка), “Веснянка” Є. Козака (вірші Р. Братуня), “Веснянка” Є. Зубцова (вірші В. Сосюри)
О. Білаш.