Діти з адиктивною поведінкою

      Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

• нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);

• проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);

• хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

      Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

3. Особливості роботи з дітьми з пасивною поведінкою

Пасивні діти часто не викликають у дорослих нарікань. Вони тихі, непомітні, здаються дещо загальмованими. Вони не проявляють яскравих емоцій, швидше взагалі себе ніяк не проявляють. Якщо дорослий дає їм доручення, вони його виконують, якщо їх не чіпати, вони можуть годинами сидіти на одному місці, маніпулюючи однією і тією ж іграшкою.

На заняттях вони так само непомітні, як і в житті. Міміка у таких дітей бідна, рухи замедленны, голос тихий, невиразний. Пасивних дітей однолітки уникають, не беруть у свої ігри, в групах вони найчастіше є ізгоями.

Незважаючи на зовнішню холодність, таких дітей охоплюють різноманітні емоції, але вони тримають їх в собі, не дають їм виходу. Вони не йдуть на контакт, їх спілкування формальне. У дорослих складається враження, що пасивні діти живуть в прозорій непробивній шкаралупі.

Причина такої поведінки криється у взаєминах в сім'ї, найчастіше це неувага батьків до потреб своїх дітей, їх емоційна холодність, скандали і конфлікти.

Завдання дорослих - допомогти дитині виразити свої емоції, дати їм вихід. Необхідно упізнати причину такої поведінки, проконсультувати батьків і педагогів. Перший крок - встановлення довірливих стосунків. Для психолога є небезпека простимулювати таку дитину до зайвої прихильності. Тому основний напрям в роботі з тихими дітьми - навчання батьків навичкам конструктивного спілкування.

Діти групи ненормально пасивного реагування

Характерні ознаки емоційно-вольових проявів	Типові характеристики у навчальній та ігровій діяльності	Корекція та підтримка
- нерішучість; - виражена сором'язливість; - плаксивість; - часті соматичні скарги; - перевага негативних емоцій; - понижене емоційне вираження; - тілесна млявість; - зниження інтересівта сили вражень; - невпевненість та напруженість у позі; - тихий голос, іноді розлади звуковимови; - уникнення тілесного контакту; можливе кусання нігтів, губ; - тривале емоційне пригнічення після невдач.	- низька продуктивність у роботі; - боїться нових справ; - під час виконання завдання - напруженість, скованість; - після позитивного стимулювання виражений комплекс «пожвавленості»; - схильний до дрібних малюнків, зменшених букв, знаків; - мала насиченість та кольорова невиразність у малюнках; - виконання письмових робіт краще, ніж усних; - невисока ініціатива; - надає перевагу спілкуванню з меншими дітьми; - уникає конфліктних ситуацій; - у разі конфлікту - пасивний, плаче, тікає; - в іграх задовольняється незначними другорядними ролями; - при невдачах або зауваженнях починає плакати; - майже не звертається по допомогу.	- потребує стимулювання у різних видах роботи; - відмічати всі позитивні результати, «промахів» не помічати; - завдання і доручення не давати зненацька; - уникати доручень з елементами вираженого лідерства та спілкування; - завдання ускладнювати поступово, тільки після виконання попереднього; - для позитивного самоствердження переводити у молодшу групу; - максимальна доброзичливість та лагідність у стосунках; - потребують повторної інструкції, допомоги, підказки, навчання; - тільки позитивне вербальне та невербальне стимулювання; - забезпечення звичних умов та обстановки.

Основні причини пасивності дітей:

• знижена інтелектуальна активність;

• недоліки фізичного здоров’я;

• дефекти розвитку;

• побоювання реакції незнайомого дорослого;

• недостатній досвід спілкування з дитиною;

• невміння звертатися до дорослого.

Рекомендації щодо роботи:

1. Треба враховувати, що дитина може боятися пестощів, лагідного тавлення;

2. Необхідно, щоб педагог та батьки допомогли їй абути впевненості в собі.

На думку вчених, інтелектуально пасивні діти мають такі психологічні особливості:

• недостатня сформованість інтелектуальних умінь і навичок;

• негативне ставлення до інтелектуальної діяльності;

• відсутність пізнавального ставлення до навколишнього світу.

Відомий психолог Н.О. Менчинська виділяє такі причини інтелектуальної пасивності:

• недоліки у вихованні дієвих мотивів навчання;

• ускладнення навчального матеріалу;

• небажання старанно займатися навчальною працею у зв’язку із завищеною самооцінкою й легкістю оволодіння знаннями або із заниженою самооцінкою;

• ослаблення контролю батьків за дітьми або, навпаки, занадто прискіпливий контроль.

Крім зазначених причин пасивної поведінки можна назвати, наприклад, неправильне ставлення батьків до дитини.

По-перше, пасивна поведінка зазвичай виникає унаслідок надмірної опіки дітей з боку батьків, а по-друге, через вимагання безумовного підкорення батькам.