70.Розкрийте сутність понять „індукція“ та „дедукція“. Дайте їм порівняльну характеристику.

Індукція (лат. наведення) – форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб мислення, за допомогою якого встановлюється обгрунтованість висунутого припущеня, чи гіпотези. Розрізняють повну і неповну індукцію. При повній індукції з того, що кожний елемент якогось класу має певні властивості, роблять висновок, що всі елементи даного класу мають ці властивості. При неповній індукції з того, що деякі елементи (дуже великого чи безкінечного) класу мають певні властивості, роблять висновок, що всі елементи цього класу мають ті самі властивості.

Дедукція (лат. виведення) – перехід від загального до окремого; одна з форм умовиводу, при якій на основі загальних правила логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне положення. Логічною підставою дедуктивного висновку є аксіома: «все,що стверджується або заперечується відносно всього класу, те стверджується або заперечується відносно окремих предметів цього класу». Дедуктивні умовиводи бувають категоричними, умовними і розділювальними. Дедукція має також значення методу дослідження. Теорію дедукції вперше створив Арістотель.

71. «Буття», «небуття», «суще»: сутність та характер взаємодії?

1.Буття-загальний процес існування.Буття-це щось пе-рвинне,визначальне.В широ-кому діапазоні-від сутностей, які сприймаються органами чуття, до абстрактних сутно-стей, які організовують види-ме буття світу. Буття роз-глядає:видовий світ; предметний світ4явищний світ;процесуальний світ;дійовий світ;становий світ.

Антитезою буття є небуття –“ніщо”. Небуття- поняття, яке не вистумає як альтернатива, як протилежність буття,це продовження буття, але у видозмінених формах, в рамках іншого змісту.

Ніщо є поняттям відносним, бо в абсолютному розумінні небуття не існує. Усі конкретні прояви буття виникають з небуття і стають наявним, актуальним буттям. Буття сутнього приходить до кінця і повертається в небуття, втрачаючи дану форму буття.

73.„Рух“ та „розвиток“: особливість взаємодії.

Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку. Рух – це поняття для позначення будь-якої зміни. Він лежить в основі розвитку. Але не весь рух веде до розвитку.

У філософській літературі по-різному трактується питання про співвідношення понять "рух" і "розвиток". Безумовним є те, що "розвиток" — конкретніша, глибша і змістовніша категорія, аніж "рух". Розвиток — це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який включає кількісні й якісні зміни. Це процес тривалих, необоротних, накопичувальних, якісних змін в бутті. В історії пізнання категорії "рух" і "розвиток" виступають співвідносними ступенями. Спочатку виникло поняття "рух", тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ж дослідження проблеми привело до виникнення поняття "розвиток". Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, зіставлення його даних, їх мислена обробка і таке інше. Згідно з науковою філософією рух багатоякісний. Він здійснюється в різних, взаємозв'язаних формах. Існують різні форми руху матерії, такі як соціальний, біологічний, хімічний, соціальний, фізичний та механічний.

Під механічною формою руху розуміють переміщення матеріальних об'єктів (речей, фізичних тіл) у просторі. Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху здійснюється на молекулярному рівні. Найвищою формою руху є суспільна. До неї слід віднести всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи й духовну його сферу. Чим складішою є система, тим для даної системи характерні більш складні форми руху. Отже, на відміну від руху , розвиток являє собою здійснення послідовних необоротних якісних змін. Оскільки зміни є необоротними, то вони визначають функціювання системи, якій вони притаманні, як таке, що має певне спрямування. Спрямованість - неодмінна ознака розвитку. Будь-яка спрямованість. Говорячи "розвиток", ми, як правило, уявляємо собі зростання, сходження, вдосконалення.

74. Парадигма – це та точка зору, яка є тривалою, усталою. Східна парадигма – форму-вання раціоналістичного підходу.Істотною особливістю східної філософії була її “розмитість” меж між людиною і природою. Деякі з цих течій не відкликали авторитету Вед, й тому їх називали ортодоксальними. Такою була веданта. Вона вважала, що світ складається з безособового світового духу ”брахмана”. Західна – домінує наївно-матеріалістична позиція. Починаючи з доби відродження людина є тим центром, навколо якого міркують філософи нового часу, просвітники, класики німецької філософії. Звеличується при цьому розум як філософська категорія – й не лише як засіб пізнання, а й чинник перед визначення розвитку людини, природи й суспільства.