Тема 2. Теоретичні основи стратегічно управління інноваційним розвитком підприємства

2.1. Передумови виникнення інноваційних теорій

2.2. Інноваційні теорії економічного розвитку

2.3. Моделі інноваційного розвитку, їх особливості

2.4. Напрямки інноваційного розвитку підприємства

2.5. Підтримуючі та проривні можливості інноваційного процесу

2.6. Бар’єри на шляху до інноваційного розвитку підприємства та способи

їх подолання

2.1. Передумови виникнення інноваційних теорій

Вплив інновацій на розвиток суспільства досліджували багато вчених. Одним з перших був А.Сміт, який у праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» вказав на важливу роль технологічних новацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності.

Нині значення інноваційних факторів в економічному зростанні визнано всіма. Теорії інноваційного розвитку у їх сучасному вигляді є результатом праці тих, хто, досліджуючи економічний розвиток суспільств та економік, виявив нерівномірність темпів економічного зростання і поставив за мету визначити причини цього. Результатом цих досліджень стали теорії циклічного економічного розвитку.

К. Маркс стверджував, що невпинне розширення виробництва вимагає вкладення капіталу в основні засоби; циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу вкладеного у засоби виробництва (на той час — 10-13 років). Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньотерміновий цикл — це новий рівень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Впровадження нового, досконалішого обладнання є основою технічних революцій, які поширюються на інші сектори і галузі економіки, охоплюючи всю сферу суспільного виробництва. Завдяки цьому виникають нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу і приросту виробництва. Однак, з часом технічні нововведення в них стають ординарнішими, що сповільнює розвиток виробництва, призводить до криз і депресій. Технічний прогрес, переважно, зосереджується на працеощадних інноваціях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, а також перенакопичення капіталу створюють умови для нових змін у технічному способі виробництва. Так завершується середньотерміновий цикл економічного розвитку [143]. К.Маркс, прагнучи дослідити внутрішньо системні чинники постійного порушення макроекономічної рівноваги, запропонував концепцію економічних криз надвиробництва.

Досліджуючи циклічний характер економічного розвитку, С.Вольф А. Гельфанд, Я.Гельдерен вважали, що причинами коливань є екзогенні (зовнішні) фактори: війни та революції, поява нових ринків або впровадження нових технологій, які через механізм мультиплікатора поширюються на всю економіку. Поступово виникає перевиробництво, прибутки знижуються, зменшується попит та обсяги виробництва, що спричиняє кризу.

М. Туган-Барановський, вважав, що перешкодою для безперер­вного розвитку виробництва є не так зовнішні, як внутріш­ні особливості економічної системи, які, власне, і поро­джують циклічність її розвитку – зростання виробництва обумовлює зростання споживання.

Підтриманий послідовни­ками К.Маркса підхід у поясненні причин циклічних коливань економіки перенакопиченням капіталу, розвивають у своїх концепці­ях й інші вчені. Однак, їхні теорії різняться визначенням ключового чинника, який зумовлює новий оберт еконо­мічного розвитку.

М. Кондратьєв вважав, що основними причинами виникнення довгих хвиль є нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. М.Кондратьєв вказав на зв'язок довгих хвиль з науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням, зазначивши, що оновлення «основних матеріальних благ» відбувається не поступово, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури. М.Кондратьев наголошував на ендогенному (внутрішньому) характері довготривалих коливань і до причин технологічних змін відносив запити виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів, використання винаходів стає можливим. Отже, достатній рівень накопичення ресурсів у грошовій формі й низький позичковий відсоток, що дає змогу здійснювати інвестиції в радикальні нововведення. Хвилеподібні коливання, за М.Кондратьєвим, — це процес відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існує три види рівноваги:

• рівновага «першого порядку» – між звичайним ринковим попитом і пропозицією. Відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннями тривалістю 3-3,5 роки;

• рівновага «другого порядку» досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається в обладнання. Відхилення від цієї рівноваги М.Кондратьєв пов'язує з циклами середньої тривалості (5-7 років);

• рівновага «третього порядку» стосується «основних капітальних благ», до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробництва (цикл триває 40-60 років).

Разом з тим, М. Кондратьєв не повною мірою з’ясував мотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб’єктів господарювання. Відсутність цієї ланки в механізмі циклічних коливань економічного розвитку спонукала до подальших досліджень, результатом яких стали інноваційні теорії технологічних змін.