1.3. Класифікація інновацій

Основою технологічного прогресу, як відомо, є техніко-технологічні інновації, що виявляються у формі нових продуктів, технології їхнього виготовлення і засобах виробництва. В літературі з питань інноваційного менеджменту розглядаються інновації за різними ознаками. У залежності від глибини внесених змін у новації виробництва виділяють наступні: радикальні (принципово революційні зміни); поліпшуючі (удосконалюючі); модифікаційні (часткові покращення, зміни).

В літературі існують різні класифікатори, що визначають той чи інший ступінь відновлення [17; 25; 72; 73; 105; 110; 122; 143; 167; 169: 172].

Інновації притаманні такі основні ознаки: науково-технічна новизна; здатність інновації до матеріалізації у нові досконалі види промислової продукції, засоби і предмети праці, технології і організації виробництва; здатність до комерціалізації самої інновації і/або результатів її впровадження.

Більшість вчених класифікують інновації за наступними ознаками:

1) за технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), процесні (нові технології, методи управління, організаційні форми),

2) за новизною (масштаб новизни інновації): нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для підприємства,

3) залежно від глибини змін: радикальні, ординарні (винаходи, нові рішення), що модифікують,

4) за адресатом інновацій: для виробника, для споживача, для суспільства в цілому,

5) за сферою застосування: у сфері науки, у сфері освіти, управлінські, організаційні, соціальні; промислові,

6) за місцем на підприємстві: інновації на вході, інновації на виході, інновації системної структури.

Виходячи з досвіду конкретних підприємств, інноваційну діяльність можна розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.

1.4. Функції інноваційної системи

Перша функція інноваційної системи - підсилення ефективності інноваційного процесу. Системі потрібно проштовхувати відмінні ідеї від концепції до комерціалізації з максимальною швидкістю й мінімальним використанням ресурсів. Ця функція особливо важлива для інкрементної інновації, де дотримання певного набору кроків до прийняття рішень прискорює час випуску нового продукту на ринок і збільшує рентабельність інвестованих ресурсів. Цю функцію можна порівняти з функцією систем у виробництві, які кодифікують стадії процесу (у відповідності до витрат, швидкості, якості) для підвищення продуктивності. Інноваційні системи не настільки деталізовані й структуровані, як системи складальної лінії, де стандартні робітничі процедури диктують дії кожної людини. Інноваційні системи (навіть ті, у яких ефективність є на першому місці) залишають місце для маневрування команди.

Друга функція інновації - створення відповідних ліній зв'язку усередині компанії із зовнішніми контрагентами, оскільки інноваційна команда вимагає спеціалізованих знань з інших підрозділів організації. Команда з розвитку технологій, що працює над новим продуктом, повинна знати бажання клієнтів і необхідні характеристики продукту. Це буде направляти й орієнтувати їхні зусилля. Виробнича команда повинна інформувати команду з розвитку технологій про те, що є практичним і рентабельним, відносно виробництва нових продуктів. Крім того, виробнича команда повинна знати, які частини їхньої системи варто змінити. Інформація про розвиток інновації і її наслідки повинна поширюватися й використовуватися по всій організації, а також зовнішніми партнерами, задіяними в інновації.

Третя функція інноваційної системи - координація між інноваційними проектами й командою з мінімальними зусиллями. Прикладом координаційної системи є план, що дозволяє паралельну роботу над проектами з мінімальним рівнем комунікації.

Четверта функція - навчання. Системи встановлюють дисципліну для управління знаннями, які постійно створюються в процесі інновації. Системи можуть збирати інформацію про продуктивність інновації протягом усього періоду існування ініціативи (від ідеї до комерціалізації) і передавати її інноваційній групі або керівництву. Інформацію можна використовувати для виявлення проблем і можливих поліпшень. І, що важливіше всього, навчання поліпшує розуміння самого інноваційного процесу. Інноваційні системи подібно до програмного забезпечення періодично випускають нові версії, які вдосконалюють попередні версії. Система для збору й кодування знань робить цей процес можливим, а також накопичується знання про бізнес-моделі, технологію й можливості, які вже виявлені, але не можуть бути використані в рамках поточного проекту. Знання можуть бути важливі не тільки для поточного проекту, але й для майбутніх. Знання необхідно зберігати для того, щоб принести користь організації й підвищувати конкурентну перевагу. Часто говорять: «Якби ваша компанія знала те, що знає наше підприємство, у вас би не існувало багатьох проблем» [38, с.48].

П'ята функція інновації полягає у синхронізації цілей різних контрагентів. Персонал всієї організації повинен розуміти стратегію підприємства і її наслідки для всієї діяльності. У міру того як компанія стає більшою, вище керівництво не може покладатися на неформальні соціальні взаємодії як спосіб досягнення такої синхронізації розуміння й поведінки. Інноваційні системи також погоджують цілі організації з особистими цілями. Інформація про ефективність інновації повинна бути поширена й дорівнена до цілей інновації. Це дозволить персоналу організації оцінити те, як їхні дії погоджуються з інноваційними цілями організації. Якщо ефективність не відповідає цілям, то виділяється час на аналіз систематичної причини невідповідності. Це забезпечує робітникам краще розуміння зв'язків між інноваційною стратегією і її оперативним контекстом. Системи також зміцнюють оптимально індивідуальну й групову поведінку для заохочення оптимальної ефективності інновації через добре сплановані системи заохочень і винагород.