§ 147. Вживання часових форм

Крім основних значень часу, що безпосередньо виража- ються часовими формами дієслів, у процесі спілкування, може виражатися відносне значення щодо моменту мовлення.

Так, наприклад, у розповіді про минулі події поряд із фор- мами дієслів минулого часу вживаються форми теперіш- нього часу в значенні минулого: Вийшов за школу — світа не видно, сліпить очі, рве за поли, з ніг валяє (Вас). Форми майбутнього часу також можуть уживатися в зна- ченні минулого або теперішнього часу, надаючи відтінку рап- товості, несподіваності, енергійності: Сиджу — як загуде в грибі, як сипне, війне снігом у вікна — зразу стемні- ло (Вас). Сивий ус, стару чуприну вітер розвіває; то приляже та послуха, як кобзар співає... (Т. Ш.).

Відносність часового значення допомагають виражати модальні частки було, бувало, наприклад: Ти було підеш орати, виореш, засієш і зажнеш, а панські козаки при- йдуть та й заберуть усе (П. М.); Сидимо було день при дні у дівочій та робимо (М. В.).

§ 148. Категорія особи

Категорія особи виражає відношення дії до суб’єкта (або діяча) з погляду того, хто говорить. Значення особи в дієслові ґрунтується на протиставленні стосунку до 1-ї особи (безпо- середньо мовця) чи 2-ї особи (адресата 1-ї особи — його

285

співрозмовника) або до 3-ї особи (будь-кого, будь-чого, що є предметом розмови), наприклад: я пишу, ти пишеш, він пише; хлопець пише.

Особовість є однією із суттєвих ознак предикативності. Дієслово-присудок, вступаючи в предикативні відношення з підметом, вираженим іменником або особовим займенни- ком, координує свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи осіб).

В іменниках і займенниках позначення особи або уза- гальнена вказівка на особу є номінативною ознакою їх, у дієслові особове значення є граматичним показником відно- шення до особи. Залежно від морфологічного вираження особи підмета дієслівний присудок виступає у формах усіх трьох осіб однини і множини (при підметі, вираженому за- йменником) чи тільки 3-ї особи (при іменниковому підметі). Порівняйте: я читаю, ти читаєш, ми читаємо, ви читає- те, вони читають; студент читає, студенти читають.

Дієслівні форми поділяються на особові і неособові. До особових належать форми дієслів теперішнього і май- бутнього часів дійсного способу та форми наказового спо- собу, в яких граматичне значення особи виражається за до- помогою флексій, і минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається синтаксично (особовими й особово- вказівними займенниками).

Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінюван- ня: 1) теперішнього — майбутнього часів дійсного способу; 2) наказового способу і 3) минулого часу та умовного спо- собу.

Парадигма теперішнього — майбутньо- г о часів будується на основі протиставлень 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині.

I дієвідміна

Однина Множина

1-ша ос. вед-у віднес-у вед-емо віднес-емо

2-га ос. вед-еш віднесе-еш вед-ете віднес-ете 3-тя ос. вед-е віднес-е вед-уть віднес-уть

II дієвідміна

Однина Множина

1-ша ос. друж-у забіж-у друж-имо забіж-имо

2-га ос. друж-иш забіж-иш друж-ите забіж-ите 3-тя ос. друж-ить забіж-ить друж-ать забіж-ать

286

1-ша ос. 2-га ос. 3-тя ос.		вед-у вед-еш вед-е	віднес-у віднесе-еш віднес-е		вед-емо вед-ете вед-уть		віднес-емо віднес-ете віднес-уть
1-ша ос. 2-га ос. 3-тя ос.	друж-у друж-иш друж-ить			забіж-у забіж-иш забіж-ить		друж-имо друж-ите друж-ать		забіж-имо забіж-ите забіж-ать

Уваги до особових закінчень:

1. У дієсловах з кінцевим приголосним основи й (/) флексії виступають у графічних варіантах: -ю, -єш, -є, -ємо, -єте, -ють (І дієвідміна); -ю, -їш, -їть, -їмо, -їте, -ять (II дієвідміна), наприклад: співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають; стою, стоїш, стоїть, сто- їмо, стоїте, стоять.

2. Утворення 1-ї особової парадигми супроводжується змінами приголосних в основах дієслів перед закінченням:

а) у дієсловах V класу чергуються з — ж, к — ч, с — ш, т — ч, х — ш, наприклад: казати — кажу, кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; ткати — тчу, тчеш, тче, тчемо, тчете, тчуть; писати — пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть; гуркотіти — гуркочу, гурко- чеш, гуркоче, гуркочемо, гуркочете, гуркочуть; колиха- ти — колишу, колишеш, колише, колишемо, колишете, колишуть;

б) у дієсловах IX класу з кінцевим губним приголосним основи у 1-й особі однини і 3-й особі множини після цього губного з’являється вставний звук [л], наприклад: ловити — ловлю, ловлять; топити — топлю, топлять; губити — гублю, гублять;

в) у дієсловах IX класу в 1-й особі однини відбувається чергування приголосних: д — дж, з — ж, с — ш, т — ч, зд — ждж, ст — шч(щ), наприклад: водити — воджу, лазити — лажу, носити — ношу, вертіти — верчу, їздити — їжджу, мостити — мощу;

г) у дієслові хотіти (VI клас) кінцевий приголосний ос- нови [т] чергується з [ч]: хочу, хочеш, хоче, хочемо, хоче- те, хочуть;

д) у дієсловах VIII класу приголосний основи [г] змінюється на [ж], а [к] на [ч], наприклад: стерегти — стережу, стере- жеш, стереже, стережете, стережуть; текти — течу, течеш, тече, течемо, течете, течуть;

є) у дієслові бігти (XII клас) кінцевий приголосний ос- нови \г] змінюється на [ж]: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать.

За зразком 1-ї особової парадигми творяться складна і скла- дена форми майбутнього часу, лише в складеній формі змінює- ться допоміжне дієслово, наприклад: буду їхати, будеш їха- ти, буде їхати, будемо їхати, будете їхати, будуть їхати (про утворення форм майбутнього часу див. § 147).

Особова парадигма наказового способу бу- дується також на протиставленні трьох осіб в однині і мно-

287

жині, але спеціальні особові флексії виступають тільки в трьох формах: 2-ї особи однини, 1-ї і 2-ї особи множини, на- приклад:

1-ша ос. — — пиш-імо читай-мо

2-га ос. пиш-и читай пииі-іть читай-те

(або пиш-іте)

Форми 3-ї особи творяться аналітично — за допомогою частки хай (нехай).

У складеній формі 3-ї особи однини і множини значення особи виражається флексіями, що виступають у формах те- перішнього — майбутнього часу, наприклад:

Однина 3-тя ос. хай напиш-е хай порад-ить

Множина

3-тя ос. хай напиш-уть хай порад-ять

Дієслівна парадигма минулого часу дійсно- го способу та умовного способу не має морфологічного показника особи. Ці форми належать до системи дієвідмінювання поряд із особовими, але в основі парадигми лежить розрізнення за родами і числом. У дієслові- присудку, вираженому формою минулого часу або умовного способу, відношення до особи виражається синтаксично — через зв’язок із займенником або через підстановку зай- менника замість іменника, наприклад: я працював, ти пра- цював, учень (він) працював. Зразок:

Однина Множина

чол. рід ходив, приніс

жін. рід ходила, принесла ходили, принесли

середи, рід ходило, принесло

Отже, видозміна дієслова за відношенням до особи і числа або до роду і числа органічно пов’язана з граматичними категоріями часу і способу.

До неособових форм дієслів належать інфінітив, дієприкметник і дієприслівник. Синтаксичні відношення дієслова в цих формах з іншими словами виключають по- требу вказівки на особу (інфінітив, дієприслівник) або осо- бовість як предикативна ознака виражається номінативно- синтаксично (порівняйте: я стомлений, ти стомлений, він стомлений) і в дієслівну парадигму (парадигму дієпри- кметника) не входить.

288