Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Сухопара завтра

.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
48.19 Кб
Скачать

Семінар 11. Форми організації дитячого колективу молодших школярів.

План заняття

1. Методика проведення зборів класу в початковій школі.

2. Прийоми знайомства в новому колективі молодших школярів. вивчення в

3. Виявлення та робота з лідерами в початковій школі.

4. Виховання толерантності в колективі молодших школярів.

5. Методи та методики вивчення учнівського колективу в початковій школі.

1.

Методика підготовки та проведення класних зборів

Встановлення демократичних, гуманістичних відносин у групі стимулює розвиток самодіяльності, ініціативи та самоврядування учнів. Такі відносини формуються в ході всієї виховної діяльності кл. керівника. Зокрема, в процесі надання допомоги учням у підготовці і проведенні класних зборів.

Мета зборів – розвиток учнівського самоврядування, згуртування первинного колективу, формування громадської думки, залучення всіх учнів до організаторської діяльності.

Головне завдання зборів – привчити учнів говорити, відстоювати і аргументовано доводити свою думку, поважати погляди інших, вести дискусію тощо.

Класний керівник проводить збори кілька разів на місяць з метою зробити спільні обговорення і вирішення питання колективного життя звичним і необхідним для учнів.

Класний керівник створює умови для інтенсивного оволодіння учнями організаторськими уміннями та навичкам, залучає всіх учнів до підготовки та проведення зборів, виконання їх рішень, надає консультативну допомогу учням, які самостійно організовують і проводять збори.

Класний керівник на учнівських зборах має право:

  • брати участь в роботі учнівських зборів із правом одного голосу;

  • надавати методичну допомогу організаторам зборів, не підмінюючи їх в роботі;

  • володіти ініціативою скликання учнівських зборів і внесення в порядок денний питання, пов’язаного із життям і діяльністю учнівського колективу;

  • всебічно підтримувати громадську і творчу ініціативу, активність учнів, їх самостійність. Класні збори вирішують всі питання життя та діяльності учнівського колективу;

  • планують та аналізують роботу класу;

  • розподіляють громадські доручення, заслуховують звіти про їх виконання;

  • готують пропозиції щодо виставлення оцінок за поведінку і суспільно-корисну працю;

  • вирішують питання заохочення та стягнення тощо.

Схема аналізу класних зборів:

1. Чи є актуальною тема?

2. Які конкретні завдання, проблеми вирішували збори?

3. Хто і як їх готував? Яка документація (доповідь, виступи, проект рішення і т.п.) була підготовлена до зборів?

4. Чи відповідали доповідь та виступи темі зборів?

5. Оцінка проекту рішення.

6. Роль класного керівника в ході підготовки і проведення зборів.

7. Результативність зборів.

3.

Значну роль у розвитку і функціонуванні колективу відіграють лідери. Ця роль може бути позитивною і негативною. Педагог має добре вивчити особливості характеру і поведінки вихованця-лідера. Якщо такий вихованець підтримує керівника колективу, виявляє позитивну ініціативу, користується авторитетом і визнанням членів колективу, педагог може залучити його до роботи на користь колективу. Але ні в якому разі не возвеличувати, не робити з нього "отамана". Вихователеві варто прислухатися до ініціатив лідера, надавати їм педагогічного сенсу, вчити його наполегливо працювати над упровадженням корисних ініціатив у життя колективу.

Трапляються і такі лідери, діяльність яких супроводжується ініціативами, планами, проектами, однак вони не сприяють позитивній діяльності колективу. Такі лідери схильні грати роль "хороброго отамана". їм подобається вести за собою гурт товаришів, владарювати над ними, якомога частіше виходити за рамки прийнятих у колективі (та й у суспільстві) норм поведінки. У них нуртує руйнівна сила. Вихователі намагаються загальмувати такі дії "отаманів", ізолювати їх від інших членів колективу. Але наражаються на зухвалість, цинізм, грубощі.

Керівникові колективу необхідно ретельно вивчати індивідуальні особливості лідера, дізнатися про витоки і причини його негативізму, проаналізувати, яка частина колективу підтримує "отамана" і яка негативно ставиться до його дій. Варто зробити спробу "перетягнути" лідера на свій бік, на бік "здорової" частини колективу через систему індивідуальних доручень на користь добрих справ; віднайти в ньому хоч щось позитивне, щоб спертись на нього, сприяти розширенню, утвердженню цього позитивного, спрямувати його на витіснення негативізму. Коли ж такі засоби і методи не дають очікуваних результатів, треба розвінчати такого "отамана-руйнівника" перед колективом. Але при цьому треба бути впевненому, що колектив в основній своїй масі підтримає вихователя.

Колишній колега А.С. Макаренка по роботі у трудовій колонії імені Максима Горького В.М. Терський пригадує такий випадок:

"У 1948 році мене запросили працювати в Калінінградську область. Приїжджаю в колонію і бачу таку картину: дисципліни ніякогісінької, хлопці сидять і грають у шашки. А самі — слаборозвинені і страшенні задаваки. До того ж вважають, що хто виграє — той розумний, а хто програє — той дурень. Переконати їх у помилковості такої думки нікому не вдається. Отаман обігрує всіх і скріплює виграш кулаками. Хлопець здоровенний. Що робити?

Деякі вихователі зрозуміли, що треба якимось чином подружитися з хлопцями, інакше справи не підуть. Грають з вихованцями, програють і за умовами гри лізуть під стіл кукурікати. Таких хлопці доброзичливо називають "своїми". Але розмовляють з ними як з рівними, належної поваги немає. Це якраз той випадок, коли педагоги опустилися до рівня Інтересів дітей, та й сидять на цьому рівні, втративши своє вміння ведучих у процесі виховання.

Ні! Треба виходити з життя. Я пішов у книжковий магазин, купив книжку з теорії гри у шашки і почав аналізувати партії чемпіонів. На мене начальство колонії три дні сердилося за те, що я відокремився і до хлопців носа не показую. Працювати, мовляв, треба. А я все "симулюю", тому що розумів: інакше не можна. Три доби не спав, вивчив кілька ефективних дебютів та фіналів і пішов у колонію.

Заходжу.

— Давай зіграємо!

— А що з тобою грати! Васька, запри йому!

Слух у мене нормальний, чую характеристику збоку:

— Бач, фітіль, який довгий та носатий!

Васька продув кілька партій. Знехотя підходить отаман, сповнений самовпевнених надій.

— Ну давай.

Граємо, граємо, граємо. Отаман розовіє, червоніє, багряніє, чорніє. Намагається сваркою збити з пантелику, але... У нього нічого не виходить. Чую у себе за спиною скромний комплімент:

— Дивись ти! Старенький, а теж трішки метикує!

Через дві години я встаю і кажу: "Нецікаво грати з дурнем, ніякої в тебе тямущості немає!" І зразу ж командую: "Бери ганчірку, мий підлогу, а ви протирайте вікна, досить у свинюшнику жити!" А їм працювати "не можна", вони "блатні" і працю вважають ганьбою. Але й не мити не можна, етика у них така: програв — виконуй наказ того, хто виграв.

Абсолютна розгубленість. До вечора і підлога блищала, і все було чисто. На другий день хлопці відігрувалися з усією старанністю і закабалилися на весь рік вперед. Лише пізніше, значно пізніше зрозуміли все, сміялися. Дружили по-доброму".

Один з перших вихованців колонії імені Максима Горького, якою керував А.С. Макаренко, Семен Карабанов пізніше сам працював начальником подібного виховного закладу. Він намагався у своїх діях наслідувати свого вчителя. Пригадує випадок із практики виховної роботи:

"Через тиждень Антоніна Григорівна помітила, що в коморі не вистачає п'яти кілограмів хліба.

— Так... А скільки на кухні?

— Двадцять чотири кілограми.

— П'ять поверніть в комору.

Дітям навіть здається, що мені не цікаво, хто взяв хліб, що я і не намагаюся відшукати винуватця. Але я повинен знайти його! Повинен!

Все ж знайшов його не я, а Олексій Савович. Він поліз на дах подивитися, чи не залишилося там що-небудь варте — дошки, інструмент, пилка, можливо. Пошукав — і тут же знайшов хлібину, замотану у велику синю хустку.

— Не знаєш, чия це хустка? — запитав першого стрічного хлопчика.

— Паніна, — нічого не підозрюючи, відповів той. Через дві хвилини Панін стояв переді мною.

— Чому ти вкрав?

— Їсти хотів, — відповів він байдуже, не дивлячись на мене.

— Їсти?

І тут мені пригадується: був такий давній випадок в колонії імені Горького — з комори пропала смажена курка. Перед строєм, похмурий, винний стояв колоніст Приходько і на запитання: "Для чого ти це зробив?" — відповів так само: "їсти хотів". І тоді Антон Семенович сказав: "Ну що ж, їж. Подайте йому курку".

Нещасний Приходько мало крізь землю не провалився. Перед очима всієї колонії їсти курку? Ні, неможливо!

"Антоне Семеновичу! Вибачте! Ніколи, ну ніколи не буду!"

"Ти ж. Хотів їсти — ось і їж".

"Ой, це я так збрехав! Не хочу я їсти, просто здуру взяв..." Усе це миттю пронеслось у мене в голові, і я кажу:

— Корольов, дай мені цю хлібину. Держи, Панін, їж.

Дехто позаду мене охає. Панін поволі відламує кусок хлібини і їсть, їсть спокійно, байдуже. Ми стоїмо мовчки навколо, і я відчуваю: сцена ця огидна. Все, що було розумно, смішно і зрозуміло для кожного у випадку з Приходько, зараз бездумно і потворно. Чому? Такий же випадок, таке ж покарання, а все не те.

Поступово дітлахи жвавішають, дехто сміється:

— Посперечаймося, що з'їсть! Усе до скоринки з'їсть!

— Не з'їсть!

— Щоб мені провалитися — з'їсть! — проголошує Петька.

Мене проймає піт, я розумію — треба зараз же що-небудь придумати, припинити це. А Панін покірно жує. Він не просить вибачення. Не говорить: "Не буду". Він жує свою хлібину і справді зжує її геть всю.

— Розійдіться, — кажу я хлопцям. — Панін, йди за мною.

Ми йдемо в кабінет, десятки очей супроводжують нас. Можливо, без користі це не минуло, І не кожен захоче опинитися у становищі Паніна, а все ж не так вийшло! Не те!".

Як бачимо, в роботі з лідерами негативного плану треба володіти педагогічними знаннями, основами педагогічної майстерності і нестандартними прийомами впливу.

4.

Постановка проблеми. Сучасні динамічні перетворення в соціально-економічній,

політичній, культурній сфері держави зумовлюють зміни в пріоритетах освіти.

Важливими постають проблеми толерантності, взаємоповаги, взаєморозуміння, свободи

вибору, культури миру та співробітництва. Утвердження ідеалів толерантності в

суспільстві є необхідною умовою миру, основою міжнародних взаємин, політичного і

соціально-економічного розвитку суспільства. Завдяки зусиллям ООН, ЮНЕСКО

“толерантність” стала міжнародною проблемою і міжнародним поняттям. Вона є умовою

національного самоусвідомлення особистості, важливим чинником взаєморозуміння між

індивідами.

Аналіз наукової розробленості та публікацій з проблеми дослідження показав, що

проблема толерантності є багатогранною. Вона розглядається в еволюційно-біологічному,

етичному, політичному, філософському, соціальному, психологічному і педагогічному

контекстах. В історії наукової думки була предметом дослідження таких мислителів як:

Конфуцій, Протагор, Демокріт, Дж. Локк, .Вольтер, Е. Кант, Д. Дідро, Я. Коменський, Ж.-

Ж. Руссо, Я. Корчак, Г. Сковорода, Л. Українка, І. Франко, І. Огієнко, В. Сухомлинський.

У філософських працях М. Бабій, Ю. Іщенка, В. Лекторського, В. Пісоцького,

Л. Скворцова, В. Уланова, висвітлюється толерантність як певна комбінація ставлення до

об’єкта, (несхвалення, осуд) і дії стосовно нього (допущення, прийняття).

Політичний аспект цієї проблеми подається у працях політологів М. Мчедлова,

В. Тишкова, М. Уолцера як готовність допускати існування інакомислення у своїх рядах;

прояв готовності прислухатися до поглядів політичних супротивників, прагнення їх

переконати.

Біологічний аспект розкривається у працях Л. Брента, П. Медавара як

імунологічний стан організму як здатність організму переносити несприятливий вплив

фактору середовища.

Філософський енциклопедичний словник розглядає толерантність як терпимість до

іншого роду поглядів, нравів, звичок, різних народів, націй і релігій; ознаку впевненості у

собі і свідомості надійності своїх власних позицій.

Толерантність розглядається як компонент активної позиції особистості, яка має

систему цінностей та інтересів і готовність їх захищати, одночасно з повагою ставитись до

позицій і цінностей інших людей у працях психологів В. Андрієвської, А. Асмолова,

О. Балла, І. Беха, О. Клепцової, С. Максименка,

Педагогічний аспект трактує толерантність як здатність співіснувати з іншими

людьми, яким властиві інші цінності, культура, віросповідання, думки, позиції,

переконання.

Окремі теоретичні питання щодо визначення суті, змісту, структури та критеріїв

толерантності висвітлюються у працях С. Бондирєвої, М. Боришевського, О. Докукіної,

Б. Кобзаря, Д. Колесова, А. Погодіної, П. Степанова, О. Сухомлинської, К. Чорної,

В. Шаліна та ін.

Проблемі виховання толерантності у підлітків присвячені роботи Г. Солдатової,

Л. Шайгерової, О. Шарової, (“Тренінг толерантності для підлітків”), М. Бітянової, І.

Вачкова (“Веселковий камінь”), П. Степанова, О. Гриви (у МДЦ “Артек”), у

студентському середовищі Т. Білоус, Л. Завірюхи, Ю. Тодорцевої.

Прогресивна педагогічна думка представлена в роботах зарубіжних авторів

А. Маслоу, Дж. Колта, Г. Олпорта, Б. Ріердона, К. Роджерса, С. Френе, які пронизані

ідеями гуманізму, побудови толерантних відносин у суспільстві.

Проблема формування основ толерантності охоплює широкий аспект вирішених

питань. Однак ще недостатньо висвітлений процес виховання толерантності, вплив

емоційної сфери, проблеми взаємовідносин у шкільному середовищі, взаємозв’язок між

актуалізацією ціннісного ставлення до себе і розвитком толерантного ставлення до інших.

Проблема формування у молодших школярів толерантності як соціально-цінної якості

особистості не була предметом спеціального дослідження.

Мета статті полягає у висвітленні теоретичного аспекту питання формування у

молодших школярів толерантності як соціально-ціннісної якості особистості.

Виклад основного матеріалу. Методологічною основою дослідження є положення

філософської та психолого-педагогічної науки про соціальну сутність особистості, її

цінності й ціннісні орієнтації (С. Архангельський, Л. Буєва, М. Каган, А. Маслоу,

Г. Олпорт, К. Роджерс, С. Рубінштейн, В. Франкл, Е. Фром); погляд на дитину як на

суб’єкт діяльності та спілкування (О. Киричук, О. Сухомлинська); про механізми

трансформації суспільних цінностей в особистісні надбання (І. Бех, Б. Ліхачов,

І. Мар’єнко, Р. Немов); сучасні концепції виховання, Закон України “Про освіту”,

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Загальна декларація прав

людини, Декларація прав дитини, Декларація принципів толерантності.

Поняття «толерантність» тлумачиться як здатність людини бачити в іншому саме

іншого – носія інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки, усвідомлення його

права бути іншим, відмінним від мене; як безумовно позитивне ставлення до відмінності;

здатність подивитись на світ одночасно з двох точок зору: своєї власної та іншої; ознака

впевненості людини в собі, усвідомленості надійності своїх позицій; пізнання і розвиток

власної особистості та індивідуальності. Вона виявляється в позитивному ставленні до

себе – почутті власної гідності та вмінні поважати гідність інших людей, незалежно від

національної, етнічної, релігійної і соціальної приналежності та індивідуальних

особливостей; здатності до самопізнання та саморозвитку; позитивному ставленні до

інших та доброзичливому ставленні до світу. Саме тому сім’я показує зразок та закладає

основи толерантних відносин.

Дослідники В. Маралов, В. Ситаров, А. Козлова пропонують розпочинати

формувати толерантність у дошкільному віці через тренування і розвиток витримки, у

молодших школярів – через формування елементів толерантності, у підлітковому і

старшому шкільному віці – через розвиток толерантності.

Дослідження психологів І. Беха, О. Кононко свідчать про те, що цю роботу слід

розпочинати у дошкільному віці, оскільки саме тут найбільш інтенсивно проявляється

психологічний механізм емпатії.

У молодшому шкільному віці (2-4 класи) орієнтація дітей у своїй поведінці на

дорослих замінюється орієнтацією на колектив ровесників. Все більшого значення для

розвитку дитини набуває її спілкування з однолітками, де засвоюються відносини дружби,

лідерства. Переважає гомо соціальний характер спілкування. Виникнення про соціальної

поведінки мотивується моральними міркуваннями, почуттям обов’язку, альтруїстичними

установками, що є однією з важливих особливостей цього віку. Отже, наявні можливості

для формування елементів толерантності у молодшому шкільному віці.

Толерантність виявляється у молодших школярів у постійному дотриманні

гуманістичних принципів, норм і вимог у взаєминах з людьми, визнанні потреб та

інтересів іншої людини, її права на позитивне волевиявлення; орієнтації на позитивне в

людях; здатності до морального вдосконалення; постійній спрямованості на іншу людину,

повазі її гідності; доброзичливості, довірі; співчуття, співпереживанні, доброті, своєчасній

допомозі, доброчесності й милосердя.

Педагогічно продуктивними умовами, інноваційнимих формами і методами, що

забезпечують ефективне формування толерантності в молодших школярів визначаємо:

виховання здатності бачити і розуміти відмінність іншої людини від себе самого;

визнавати за іншим право бути іншим; сприймати цю відмінність як цінність;суб’єкт-

суб’єктної взаємодії вихованців і педагогів у спілкуванні; сприймання, розуміння,

визнання себе та інших на рівні емоцій та почуттів; звернення дитини до власного “Я”,

усвідомлення своїх вчинків, рефлексія, формування адекватної самооцінки; створення

атмосфери сприяння самореалізації і саморозвитку кожної дитини, розкриття її інтересів

та потенцій.

У ході дослідження з’ясувалось, що значна кількість педагогів, у зв’язку з

існуючими визначеннями толерантності , вагаються у виборі для себе єдиного поняття, а

тому й у виборі для себе стратегії в організації цілеспрямованого виховання та

формування толерантних відносин. Вважаємо, що можна як критерії прийняти таку

характеристику толерантного контакту між суб’єктами різних національностей,

віросповідань, поглядів на світ без притиснень власної свободи: визнання за іншими прав

мати свою точку зору та можливість вільно її висловлювати; визнання за собою права

мати свою думку та висловлювати її в конструктивній безоціночній формі; спрямованість

особистості на конструктивне розв’язання конфліктів, установка на визнання іншої

людини як цінності; особистісна креативність, готовність узяти під сумнів безумовність

правильності своєї позиції; наявність умов для творчого діалогу та дискусій; повага до

чужих думок; вміння слухати; вміння сприймати критику; розвиток емпатії як намагання

співпереживати іншому та вміння вставати на його позицію; здатність зберігати межі

самосвідомості особистості.

Якості особистості школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у

внутрішні, вираження єдності зовнішніх і внутрішніх чинників виховання та розвитку.

Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки переходять в усталені

внутрішні якості особистості.

Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних

особливостей вихованців, їх ставлення до виховних впливів, їх взаємин з однолітками,

дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними

особливостями, то й результати їх виховання різні.

Оцінити рівень вихованості особистості можна і за її ставленням до навколишньої

дійсності: до суспільства – патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність,

працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; до інших людей –

поважання їх гідності, піклування, терплячість; до себе – гідність, самокритичність,

самоконтроль, ініціатива, оптимізм; до культури – повага до культурних цінностей,

контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; до природи – повага до всіх форм

життя, милування природою, примноження її багатств і раціональне їх використання; до

моральних цінностей – демократизм, гуманізм, поважання волі.

Основні критерії толерантності та їх показники: 1. Стійкість особистості.

(емоціональна стабільність; доброзичливість, ввічливість, терпіння; соціальна

відповідальність; самостійність; соціальна релаксація). 2. Емпатія (чуттєвість партнера;

високий рівень співпереживання; ексктравертність; здатність до рефлексії).

3. Дивергентність (відсутність стереотипів; гнучкість мислення; критичність мислення). 4.

Мобільність поведінки. (відсутність напруги в поведінці; відсутність тривоги;

комунікабельність; уміння знайти вихід з складної ситуації; автономність поведінки.

5. Соціальна активність (соціальна самоіндитифікація; соціальна адаптація; креативність;

соціальний оптимізм; ініціативність).

На основі критеріїв та характеристики показників нами визначено та

охарактеризовано рівні сформованості толерантності у молодших школярів. До високого

рівня можна віднести таку поведінку, яка характеризується вмінням добровільно

допомогти тим, хто потребує допомоги, бажанням зробити приємне іншим, прагненням до

спільної діяльності. Учень радіє удачам інших, відзначається щедрістю, виявляє ініціативу

в корисних починаннях, активно засуджує негативні вчинки інших. У його мові

переважають слова і вислови, орієнтовані на підтримку, схвальність, цікавляться

природою. У нього сприятливе становище в колективі. Середній рівень: допомагає

товаришеві під впливом педагога і колективу, підтримує ініціативу інших, співчуває

невдачам товариша, ділиться навчальним приладдям та іншими речами, вживає слова і

вирази негативного характеру. Низький рівень характеризується такою поведінкою, коли

учні не допомагають і не підтримують інших навіть тоді, коли можуть допомогти, мають

схильність до жадібності, честолюбства, прагнення відзначитися (приховування і

виправдання хибних вчинків); насміхаються над фізичними недоліками товариша,

вигадують прізвиська. Притаманне злорадство, наклепництво. Природа для них не має

ніякої цінності. Учні, яких віднесли до цього рівня розвитку гуманних почуттів, як

правило, характеризуються несприятливим становищем у колективі.

Сьогодні необхідна цілеспрямована освітня стратегія формування основних

позитивних критеріїв і показників толерантних відносин у суспільстві.

Висновки. Поняття «толерантність» можна тлумачити як здатність людини бачити

в іншому саме іншого – носія інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки,

усвідомлення його права бути іншим, відмінним від мене; як безумовно позитивне

ставлення до відмінності; здатність подивитись на світ одночасно з двох точок зору: своєї

власної та іншої; ознака впевненості людини в собі, усвідомленості надійності своїх

позицій; пізнання і розвиток власної особистості та індивідуальності, як активну моральну

позицію та психологічну готовність до терпимості в ім’я позитивної взаємодії з людьми

іншої культури, нації, релігії, соціального оточення.

У молодших школярів толерантність формується як соціально-ціннісна якість

особистості, що явиявляється в елементарних нормах поваги людської гідності,

милосердя, терпимості, чуйності, уміння прощати, не робити зла, протидіяти йому,

несправедливості, жорстокості, критичному ставленні до себе, у відповідних вчинках, діях

і поведінці дітей.__

5. Методи вивчення учнів і учнівських колективів відрізняються залежно від:

• характеру участі школярів при їх застосуванні — на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналізи продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

• часу проведення — на одномоментні (анкетування, тестування та ін.) і тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод та ін.);

• місця проведення — на шкільні (класні, поза класи і) та лабораторні;

• сутності — на неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тестування, шкалювання), експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент) та формувальні.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного опису особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку, які виявляються в діяльності та поведінці учнів під час навчально-виховного процесу і дають змогу систематизувати отримані показники і зробити певні висновки.

Бесіда — метод установлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців у ході безпосереднього спілкування. Бесіду можна проводити безпосередньо з учнями, їх однокласниками, батьками дітей, учителями-вихователями, які беруть участь у здійсненні навчально-виховної роботи з окремими учнями або колективом. При підготовці та проведенні бесіди необхідно дотримуватися таких правил:

• бесіду з учнем потрібно починати із запитань на тему, яка може бути психологічно прийнятною для вихованця і сприяти встановленню контакту з ним;

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.