§ 13. Загальна характеристика та класифікація мовних звуків

Звуки людської мови вивчаються в трьох аспектах: фізич- но-акустичному, фізіологічно-артикуляційному і лінгвістич- ному (фонологічному).

Перші два аспекти становлять основу вивчення того, які є мовні звуки, як ці звуки творяться, що і як впливає на акус- тичні особливості кожного звука.

Лінгвістичне вивчення звуків мови передбачає досліджен- ня, які саме звуки виступають необхідними в спілкуванні тією чи іншою мовою, які зміни в якості звуків допуска- ються в процесі мовлення.

Отже, для складання описової характеристики звукової системи мови насамперед звертають увагу на акустичні особ- ливості кожного звука та його артикуляцію.

У свою чергу, акустичні і артикуляційні особливості звуків тісно пов’язані між собою, бо якість звука залежить від фор- ми резонатора і діяльності мовних органів.

До мовних органів людини належать: а) губи; б) зуби; в) верхні ясна; г) передня частина твердого піднебіння; д) задня частина твердого піднебіння; є) м’яке піднебіння; є) язичок; ж) кінчик і вінце язика; з) передня частина спин- ки язика; и) середня частина спинки язика; і) задня частина спинки язика; ї) голосові зв’язки.

Одні з названих мовних органів є активними (рухоми- ми): губи, язичок, голосові зв’язки (найактивнішим органом є язик); інші — зуби, ясна, тверде і м’яке піднебіння — нале- жать до пасивних (нерухомих) мовних органів.

У ролі резонатора виступають ротова порожнина, но- сова порожнина, порожнина горла і незначною мірою гор- тань.

Якість звука (його сила, тембр тощо) залежать від об’єму і форми резонатора, в якому цей звук твориться.

Головними компонентами звуків людської мови є голос і шум. Одні звуки творяться за участю самого голосу (го- лосні звуки), інші — за участю голосу й шуму чи тільки шуму (приголосні звуки).

Поділ звуків на голосні і приголосні базується на ряді протиставлень.

23

По-перше, голосні звуки утворюються в гортані в резуль- таті дрижання наближених одна до одної голосових зв’язок, тому на слух сприймаються насамперед музикальні тони з незначними домішками шумів, що виникають уже в ротовій порожнині. При вимові голосних звуків ротова порожнина відкрита досить широко, струмінь видихуваного повітря не зустрічає додаткових перепон, а тому відносно слабкий.

Приголосні звуки утворюються в ротовій порожнині (де- які — за участю носової порожнини), тому на слух сприйма- ються передусім шуми. При вимові приголосних ротова по- рожнина ледь відкрита, струмінь видихуваного повітря долає більш чи менш значні перепони, в результаті чого він силь- ніший, ніж при утворенні голосних.

По-друге, з погляду функціонування в мовленні голосні і приголосні звуки протиставлені й тим, що голосні виступа- ють в українській мові складотворчими, на них може падати наголос, а приголосні не бувають складотворчими і наголо- шеними. Це протиставлення чітко простежується між голос- ними і приголосними шумними. Що ж до сонорних приго- лосних, то вони колись були складотворчими, а отже, близь- кими до голосних; у сучасних східнослов’янських мовах вони перейшли в розряд приголосних, хоч і зберігають свою звучність. При творенні їх, як і при творенні голосних звуків, голосові зв’язки дрижать (у російській мові за певних умов вони зберігають здатність творити склади: до-бр, во-пль; в деяких слов’янських мовах вони закономірно складотворчі, наприклад у словацькій мові: strć, prst, skrz, krk).