§ 136. Перехід займенників в інші частини мови

Займенники можуть втрачати значення узагальненої вка- зівки на ознаки або кількість і переходити в іменники. В основному спостерігається неповна субстантивація за- йменників, наприклад: Кожен намагався показати свою силу, вправність, сміливість (Бойч.); Про себе дбай, але й інших не забувай (Нар. тв.).

Будь-який займенник, співвідносний з прикметником, мо- же бути субстантивованим словом, якщо його вжити без іменника. Проте деякі займенники і поза текстом мають конкретне предметне значення, наприклад: мій у значен- ні чоловік, коханий, наречений: моя — жінка, кохана, на- речена; наш (наша, наше, наші) із значенням людей, близь- ких за соціальним становищем, за переконаннями, почуття- ми патріотизму і т. ін. Порівняйте, наприклад: Вчора вий- шов мій (чоловік) на село, вже сонце сідало, коли ска- че щось верхи. Він на дзвінницю зараз, ударив у дзво- ни (Коц.).

Окремі займенникові форми перейшли в частки, як от: тобі (куди тобі нарядилася), собі (Жив собі вовчик), все (Та все швидше і швидше біжить), це (Де це ти ходиш?).

264

§ 137. Вживання інших частин мови у ролі займенників (прономіналізація)

У розряд займенників можуть переходити слова і з інших частин мови. Явище прономіналізації (від лат. pronomina — займенник) полягає в тому, що окремі слова можуть втрача- ти своє конкретне значення предметності, ознаки або кількості і набувати узагальненої вказівки на предмети чи ознаки і тим самим лексично зближуватися з займенниками.

Найчастіше прономіналізуються числівники один (одна, одно, одні), другий (друга, другі), що виступають у зна- ченні займенників той, інший, сам, якийсь. Наприклад: Одні одно говорили, а другі друге — і з тих розмов спліталась сітка, в якій ні кінця ні початку (Коц.); Якби один дру- гому не допомагав, то світ би пропав (Нар. тв.).

ДІЄСЛОВО

§ 138. Значення і граматичні ознаки дієслова

Дієслово — це частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес.

Предметні характеристики виражаються в кількох пла- нах: а) статичних ознак або належності, позначуваних при- кметниками і займенниками; б) кількісних і порядкових ви- значень, позначуваних числівниками; в) динамічних ознак, позначуваних дієсловами.

За своїм значенням дієслова протиставляються насампе- ред прикметникам, а також іншим іменним частинам мови, як слова, що виражають ознаку в процесі її становлення, тривання або розгортання. Порівняйте, наприклад: білий сніг і біліє сніг; письмовий стіл і писав за столом; двоє очей і двоїться в очах; своя думка і засвоїти думку. У назва- них парах слів спільного кореня одні позначають сталі ознаки предмета або кількість їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов’язані з діяльністю особи або з активністю пред- мета.

За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від інших частин мови. Так, прикметники, пов’язуючись з іменниками, виражають значення ознаки в граматичних ка- тегоріях роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієсло- во також може мати категорії роду (у зв’язках із займенни- ком) і числа, залежні від іменника, але воно має ще властиві тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану,

265

способу і часу, які характеризують ознаку предмета в про- цесуальному вияві.

Процесуальність, або динамізм, — це становлення чи роз- гортання ознаки в часовій перспективі. Різні модальні, ви- дові відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча та інші додаткові характеристики своєрідно виявляються в дієслові, тісно пов’язуючись із його семантикою.

Особливістю дієслова є також поєднання в його пара- дигмі різних граматичних форм: дієвідмінюваних особо- вих (пишу, писатиму, пиши та ін.) і родових (писав, писала, писав би та ін.); відмінкових (пишучий, написа- ний) і незмінюваних — дієприслівникової (пишучи, напи- савши) та інфінітивної, або неозначеної, форм (писати, на- писати).

Дієвідмінювані форми дійсного, умовного і наказового спо- собів (особові і родові) виконують у реченні предикативну функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Ско- ро липа зацвіте; Хай буде мир. Окремі дієслівні форми виконують атрибутивну функцію (прочитана книга, за- чинене вікно) та функції обставин (Відпочивши, взявся до роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить у систему його парадигми як початкова форма, в якій позна- чається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи пред- мета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві виражаються лише значення виду, перехідності/ неперехідності, стану. Саме цими значеннями відрізняється дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням дії. Порівняйте, наприклад: звикати — звичка, послати — послання, думати — дума, змагатися — зма- гання. У синтаксичному вживанні помітно більше спільно- го з іменником: інфінітив може виступати підметом (Жи- ти — значить працювати), додатком (Наказано відкли- кати), неузгодженим означенням (У є бажання пра- цювати), обставиною (Син поїхав учитися).

Усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систе- му на основі спільного лексичного значення процесуальності та загальнодієслівних категорій виду, перехідності /непере- хідності і стану, а також здатністю їх керувати іменниковою формою непрямого відмінка та поєднуватися з обставинни- ми словами, наприклад: їхав до батька, піду до школи, прочитала б звечора, виконаний давно, сказавши навмис- не, оббігти довкола.

266