§ 103. Основні способи вираження

граматичних значень слова

в українській мові

В українській мові є три способи вираження граматичних значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синте- тичний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

За синтетичним способом граматичні значення виражаються в єдності з лексичним значенням у межах

196

одного й того самого слова афіксальними засобами, наприк- лад, в іменнику хат-ою значення роду, числа і відмінка ви- ражається закінченням (флексією). Крім афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголосу, порівняй- те, наприклад: забрати — забирати, весни — весни.

Граматична форма, утворена синтетичним способом, нази- вається синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень виступає тоді, коли формальним показником є служ- бове слово, наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий — більш вдалий, найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить своє вираження поза основним словом у формалізованому службовому слові, називається аналітичною.

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, бу- деш читати і т. д.), так само наказового способу (хай пише, хай пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідовно витриманій системі дієслівних форм. Хоч фор- мальні показники винесені поза основне слово, граматичне значення в аналітичній формі сприймається невідчленовано від лексичного, як і в синтетичній формі слова (порівняйте: завзятіший і більш завзятий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалі- зується, що дорівнюється своїм призначенням стандартизо- ваному (формалізованому) афіксу (порівняйте: частки хай, нехай та інші службові слова в аналітичних формах з фор- мотворчими суфіксами -ш-, -іш- у формах ступенів по- рівняння прикметників і прислівників та ін.).

Граматичні значення можуть також виражатися аналі- тично-синтетичним способом. Наприклад, у су- часній українській літературній мові значення місцевого відмінка виражається водночас і закінченням (флексією) і прийменником. Без прийменника форма місцевого відмінка не вживається, а формальний показник його збігається з по- казником давального відмінка.

Слово як своєрідна одиниця мовної структури є об’єктом вивчення кількох розділів науки про мову (лексикології, се- масіології, граматики), різноаспектний аналіз знаходить воно і в окремих розділах граматики. У морфології вивчаються слова як частини мови: їх граматичні категорії, граматичні значення, форми словозміни; у синтаксисі слово аналізує- ться як член речення (словосполучення).

МОРФОЛОГІЯ

§ 104. Предмет морфології. Основні поняття морфології

Морфологія (від грец. morphe — форма, logos — слово, вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (части- ни мови), граматичні категорії і систему словозміни їх.

Об’єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражає відповідні граматичні ка- тегорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відпо- відно до вияву граматичних значень слово може видозміню- ватись, утворюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його слово- формою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтак- сичних властивостей (відношень між словами), називаються словозміною. А система форм, співвідносних з певною системою синтаксичних граматичних значень, нази- вається його парадигмою. Своєрідність видозміни слів, що належать до іменних частин мови, на відміну від дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних час- тин мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як син- таксичних властивостей слова (у них це нульовий показ- ник), виступає одна словоформа. Це так звані незмінювані слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в ос- новному виражаються словозмінною морфемою — флексією. Однак система відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій, включає також і систему відповідно оформлених основ з урахуванням морфонологічних явищ (чергувань звуків, пе- ренесення наголосу в слові та ін.), наприклад: дуг-á, дуг-ú, дуг-óю, дуз-í, дýг-и, дуг, дýг-ам, дýг-ами; водж-ý, вó- д-иіи, вóд-ить, вóд-имо, вóд-ите, вóд-ять.

198

Об’єктом морфології є також словоформи, в яких вира- жаються граматичні характеристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієпри- слівник.