§ 71. Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікси (від лат. affixus — прикріплений) є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточню- ють речове значення кореня, видозмінюють основне лексич- не значення і тим самим служать засобом творення по- хідних слів або вказують на відношення його до інших слів, виступають засобом творення форми того самого слова. Афікси мають певні, закріплені за ними в мові значення і виступають з цими значеннями у цілому ряді слів або у тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми. На- приклад: у словах робітниця, учениця суфікс -иц- вира- жає словотвірне значення вказівки на особу за родом діяль- ності разом із флексією -а(я), що оформляє ці іменники і виражає ознаки жіночого роду однини називного відмінка.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних типів, наприклад: суфікс -ик у словах Івасик, коник, гвин- тик; префікс при- у словах присмерк, пришкільний, привітати.

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові.

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми.

Префікс (від лат. ргае — попереду і fixus — при- кріплений) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про-славитися, над-будова, на-земний.

Постфікс (від лат. post — після і fixus — при- кріплений) — це афікс, прикріплений після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus — підставлений) — це мор- фема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад: спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.

Флексія, або закінчення, — це афікс, який займає кінцеву позицію в змінюваному слові, служачи по- казником синтаксичних відношень між пов’язаними слова- ми в словосполученні і реченні. Наприклад, у словосполу-

147

ченнях глибок-е озер-о, перш-а груп-а закінчення вказу- ють на зв’язок залежних від іменників прикметника і числів- ника.

Власне постфікс — це афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова, після закінчення, і виконує сло- вотворчу і граматичну роль. Наприклад, постфікс -ся — це змертвіла давня форма знахідного відмінка зворотного за- йменника себе, що зазнав десемантизації. Він приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зво- ротного або пасивного значення: учити — учитися, писа- ти — писатися.

§ 72. Словотворчі (дериввтивні) і граматичні афікси

За функцією в слові афікси поділяються на слово- творчі (деривативні) і граматичні. Слово- творчі афікси служать для уточнення речового значення коре- ня. Цю роль здатні виконувати суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем рядом ознак. Він чутливо реагує на вибір твір- ної основи і своє значення реалізує лише у зв’язку з коре- невою морфемою. Так, суфікси -om(a), -ість, -изн(а) здатні виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абст- рактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-a <— добр-иŭ, хоробр-ість <- хоробр-иă, крут- изн-а <- крутий.

Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є показником (разом із закінченням) належності його до певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність пере- водити основу слова з одного розряду (частини мови) в інший. Наприклад: зима — зимувати (суфікс -ува перевів основу іменника до дієслів); списати — список (похідний від дієслова іменник утворено суфіксом -ok); мужній — мужньо (суфікс -о переводить основу прикметника до при- слівників).

Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим, що він не впливає на морфологічне оформлення слова, при- єднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може переводити основу з однієї частини мови в іншу. Напри- клад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходити, звично — незвично.

148

Постфікс -ся є засобом словотворення зворотних дієслів: лити — литися, місяць — примісячитися, солод- кий — насолоджуватися.

Особливим типом словотворчих афіксів є і н т є р ф і к - с и (від лат. inter — між і fixus — прикріплений), що висту- пають для зв’язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують го- лосні о, є, (є). їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

Різновидами інтерфіксів є частини складних і простих слів, які з’являються між коренями, коренем і суфіксом у ролі «прокладки», зумовленої правилами сполучуваності фонем на стику морфем, благозвучності тощо. Такими, на- приклад, є голосні або сполучення голосного з приголосним у складних словах: кількадобовий, десятиденний, все- світній, двохярусний. У прикметниках, утворених від склад- них числівників, може бути по кілька інтерфіксів (за похо- дженням це, як правило, колишні закінчення числівників), наприклад: сімдесят-и-чотирь-ох-річний чоловік, ст-а- двадцят-и-п’ят-и-кілометрова відстань, чотирь-ох-ти- сячп’ят-и-сотрічна давність.

До деривативних афіксів близько стоять так звані а ф і к - с о ї д и , що є початковими або кінцевими елементами склад- них слів. Початкові елементи складних слів називають префіксоїдами: багато, велико, гідро, енерго, ме- тео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, велико- ваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, но- вовведення, повнометражний), а кінцеві елементи — с у - фіксоїдами: бальний, бокий, дайний, грійка, думець, лов (п’ятибальниă, червонобокий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Граматичні афікси служать для творення форм того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні граматичні афікси.

Формотворчі афікси — суфікси і меншою мірою префікси — відрізняються від словотворчих (дерива- тивних) тим, що беруть участь в актах формотворення, вза- ємодіючи з основою того самого слова, в той час як дерива- тивні афікси в актах словотворення взаємодіють із твірною основою у похідних словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов’язкові для всіх слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну сис- тему словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива,

149

що твориться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться за допомогою суфіксів -в (або нульового) та -л-, до яких приєднується родо-числове закінчення: писати — писав, писала, писало, писали; нести — ніс, несла, нес- ло, несли. За допомогою формотворчих суфіксів -уч- (-ЮЧ-), -ач- (-ЯЧ-), -л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого часів; за допомогою суфіксів -я- (-ен-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу, а також дієприслівники теперішнього -учи (-ючи), -ачи {-ячи) і минулого (-ши, -вши) часів, наприклад: рожеві- ти — рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — по- білений, збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорні- ти — зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси -ш-, -іш- служать для творення форм вищого ступеня порівняння прикметників і при- слівників (довгий — довший, рівний — рівніший, довго — довше, рівно — рівніше). Ці ж суфікси у поєднанні з пре- фіксом най- виступають як засоби творення форм найви- щого ступеня (найдовший, найрівніший, найдовше, най- рівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які служать для творення видової пари дієслів. Відмінність між словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому, що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи з цілим словом як твірною основою, уточнюють або видо- змінюють лексичне значення, а інші (формотворчі) не вно- сять додаткових відтінків у значення дієслова, виражають лише вказівку на внутрішню межу перебігу дії, що є грама- тичним значенням (виду).

Порівняйте словотворче значення префіксів: летіти (пе- реміщатися за допомогою крил (про птахів) — влетіти (... у середину приміщення, окресленого простору), переле- тіти (... з одного місця на інше, через предмет, певний рубіж), полетіти (...у певному напрямку, зникнути) і формотвор- че значення: летіти — прилетіти (завершити політ).