§ 66. Склад української лексики з стилістичного погляду

Відбір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, лексика української мови поділяється на:

науково-термінологічну: матерія, метафізика, дикта- тура, рефлекс, педіатр;

виробничо-професійну: трал, навігація, ехолот, піро- гармата;

адміністративно-ділову: розпорядження, акт, заява, ух- вала.

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лек-

135

сика. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Найближча до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміні- стративно-ділова лексика також нейтральна.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Справжні майстри художнього слова часто вда- ються до загальновживаних слів, наснажуючи їх емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, коза- ченько, дівчисько, парубійко, злодюга, катюга тощо.

Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних можна віднести і просторічні слова, які в поетичному мовленні є засобом образного зображен- ня (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.): Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (П. М.); Отак навіть беркицьнутись можна! — ледве втримався на санках Хведько (Ст.).

ФРАЗЕОЛОГІЯ

§ 67. Предает фразеології. Типи фразеологічних одиниць

Фразеологія (від грец. phrasis — вираження, logos — вчення) — розділ.мовознавства, в якому вивчають- ся лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією нази- вають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Одиниця фразеологічної системи називається фразео- логізмом і визначається як лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично оформлених за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично.

Фразеологізм подібний до слова і словосполучення таки- ми ознаками:

1) не конструюється щоразу в процесі мовлення, а відтво- рюється як готова значеннєва одиниця;

2) має стійку структуру;

3) входить у синонімічні зв’язки зі словами;

4) виконує синтаксичні функції в реченні.

Об’єктом фразеології як науки є насамперед власне фра- зеологізми, що мають повний набір категоріальних значень, за якими відрізняються від слова як значеннєвої одиниці мови:

1) лексичне значення виражається сполученням кількох слів: воно єдине, узагальнене і, як правило, експресивне; се- мантично неподільне на значення окремих слів, що входять до його складу;

2) компоненти фразеологізму не можуть вільно сполуча- тися з усіма словами, а лише з обмеженим рядом (кількома словами);

3) фразеологізм характеризується стійкістю граматичної форми й усталеністю порядку слів;

4) слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення.

137

Фразеологізм відрізняється і від вільного синтаксично- го словосполучення і речення тим, що відтворюється як цілісна структура, а не будується щоразу за певними син- таксичними моделями і функціонує як один член речення на відміну від вільного словосполучення, яке членується мінімум на два компоненти з різними синтаксичними функ- ціями.

Крім основних ознак фразеологізмів, можна назвати й такі, як контекстуальна зумовленість їх уживання, стильова закріп- леність, неможливість перекладу на іншу мову, а тому утруд- нений пошук відповідника у кожній мові тощо.

Фразеологія тісно пов’язана з соціально-економічними, політичними, культурними умовами життя. У фразеології відбивається багатовіковий життєвий досвід народу, вона є багатою скарбницею людського духу, що передається від покоління до покоління.

Науці відомі кілька класифікацій фразеологічних одиниць. В. В. Виноградов започаткував класифікацію за семантич- ним принципом, згідно з якою виділяються три групи: фра- зеологічні зрощення, фрезеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — це стійкі не- подільні словосполучення, зміст (значення) яких не виво- диться із значень слів, що входять до фразеологізму: розво- дити антимонії, дати драла, врізати дуба, не до солі, точити ляси.

Семантичне злиття у таких фразеологізмах пояснюється наявністю застарілих, незрозумілих слів: притча во язи- цех, темна вода в облацех. Фразеологічні зрощення за се- мантикою найближчі до окремого слова: живе на широку ногу (живе заможно).

Фразеологічні єдності також семантично не- подільні і цілісні, але в них цілісна семантика частково мо- тивована значеннями слів, що становлять фразеологізм: за- кинути вудку, тягнути лямку, мілко плавати, поклас- ти зуби на полицю, товкти воду у ступі.

Фразеологічні єдності не мають такого міцного поєднан- ня слів, як зрощення. Якщо фразеологічні зрощення немож- ливо поповнювати іншими компонентами, то у фразеологіч- них єдностях це іноді допускається: зітерти в порошок (зітерти в дрібний порошок), але не можна у зрощен- ні — врізати високого (чи зеленого) дуба.

Фразеологічні сполучення — такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне

138

значення, що конкретизується у постійному зв’язку з інши- ми словами. Так, наприклад, слово брати утримує своє лек- сичне значення, але у поєднанні з різними іменниками вияв- ляє конкретні значення єдиного цілого фразеологізму: нічо- го в рот не брати (нічого не їсти), брати рушники (свата- тися), брати гору (перемагати когось/щось); брати близь- ко до серця (болісно переживати що-небудь); брати на глум (глузувати) тощо.

Л. Г. Скрипник пропонує генетичну класифікацію, виділя- ючи фразеологізми двох груп:

1) фразеологічні одиниці, організовані за моделлю слово- сполучення (рідше — речення), які за семантикою і струк- турою співвідносяться з окремим словом: функціонують як один член речення: без задніх ніг, і нашим і вашим, ні кола, ні двора, танцювати під чужу дудку;

2) фразеологічні одиниці — фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст. Молоко на губах не обЬохло. За царя Гороха, коли було людей трохи.

До фразеологізмів за ознакою відтворюваності у мовленні та усталеності компонентного складу можна віднести і при- слів’я, приказки та крилаті слова і вирази.

Прислів’я — влучний образний вислів, часто рит- мічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типі- зує різні явища життя. Прислів’я має повчальний характер. За інтонацією і граматичним оформленням прислів’я співвідноситься з реченням: Яка головонька, така й роз- мовонька. Не все те золото, що блищить. Суха ложка рот дере.

Приказка — влучний, часто римований вислів, близь- кий до прислів’я, але без повчання. Приказки в образній формі констатують предмет чи явище: тягти лямку, міря- ти на свій аршин, як котові сало.

Крилаті слова — стійкі образні вислови, засвоєні з фольклорних, літературних, наукових джерел, вислови ви- датних людей, історичних діячів: Ви любите на братові шкуру, а не душу! (Т. Ш.). Гомеричний сміх (Гомер). Див кличе над деревами («Слово о полку Ігоревім»). Живуща вода (Нар. тв.). Залізом і кров’ю (Бісмарк).

Фразеології також властиві явища синонімії: бити бай- дики — гав ловити — сидіти сиднем; ні се ні те — ні богу свічка, ні чорту кочерга — він такий, як хліб м’я- кий; антонімії: ні пари з уст — роззявити пельку; взяти в голову — викинути з голови.

139

Українська фразеологія формувалася впродовж віків, по- повнювалася із таких джерел:

1) приказок, прислів’їв, висловів з уснопобутового мовлен- ня народу: про вовка промовка; накрити мокрим рядном; скільки вб’єш, стільки в’їдеш; п’ятами накивати; чужи- ми руками жар загрібати; пальці знати;

2) виробничо-побутового життя: тріщить по всіх швах; лити воду на чужий млин; сім раз відміряти, а раз відрізати; латати дірки;

3) з висловлювань видатних і відомих майстрів худож- нього слова: А хура й досі там (Гл.); У ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Л. У.); На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує (Т. Ш.);

4) з дотепного народного мовлення: не до солі (ніколи): Тепер їй, бачу, не до солі (Котл.);

5) з античної літератури: сади Семіраміди (розкішні, бар- висті картини), прокрустове ложе (мірка, під яку щось си- лою підганяють), спалити мости (перервати усі зв’язки) тощо;

6) з біблійних та євангельських виразів: Содом і Гомор- ра; берегти, як зіницю ока; пити (гірку) чашу.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ