§ 65. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові

Лексична система української мови весь час розвиває- ться. Однак її основне ядро характеризується стійкістю. До нього належать:

1) назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, дід, батько, мати, діти, дочка, син, внуки, дитина, тіт- ка, дядько, дядина, жінка, чоловік, зять, невістка, пле- мінниця, племінник, прабаба, прадід, свекор;

2) назви частин організму людини і тварини: голова, очі, вуха, ніс, щоки, рука, нога, долоня, живіт, зуби, губи, кістка, коліно;

3) назви тварин: кінь, корова, вівця, вовк, їжак, лиси- ця, олень;

4) назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка, синиця;

5) назви риб: лящ, окунь, короп, лин, щука;

6) назви рослин: верба, калина, береза, горох, овес, жито, коноплі, малина, ожина;

7) назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь, мороз, ріка;

8) назви понять часу: весна, осінь, зима, літо, день, ніч, вечір, ранок;

9) назви знарядь праці, засобів пересування: вила, граблі, сапа, молоток, пила, віз, човен;

10) назви житла й частин його: хата, стеля, поріг, вікно, двері, піч, сіни та ін.;

11) назви предметів харчування і страв: молоко, м’ясо, мед, хліб, борщ, куліш;

12) назви одягу і взуття: сорочка, кожух, хустка, шап- ка, чоботи, черевики;

13) назви предметів домашнього вжитку: віник, відро, ложка, миска, ліжко, лава, стіл;

132

14) назви почуттів і психічного стану людини: спокій, сум, радість, жаль, гнів, страх;

15) назви дій і трудових процесів: нести, пекти, вари- ти, різати, косити, згрібати, тесати, читати;

16) назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: жовтий, зе- лений, солодкий, кислий, широкий, великий, важкий, лег- кий;

17) назви військових понять і зброї: військо, битва, куля, оборона, рушниця;

18) назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис, опера, книга, бандура, струна, пісня;

19) суспільно-політичні назви: держава, народ, селянин, господар;

20) числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;

21) слова службові: і, та, з, до, на тощо.

Використання таких слів нічим не обмежене. Назива- ються такі слова загальновживаними. Вони є базою для утво- рення найрізноманітніших слів, і можливості розширення словника української мови практично невичерпні. Так, від слова сніг утворилося багато простих і складних слів: сніго- вий, снігозатримання, снігур, сніжний, сніжаний, сніже- чок, сніжка, сніжина, сніжинка, сніжиночка, сніжити, сніжистий, сніжисько, сніжник, сніжниця, сніжно, сніжок, сніговик, сніговій, снігоочищення, снігоочищу- вальний, снігопад, снігоподібний, снігоприбиральний, снігоприбирач, снігорозорювач, снігорозтавання, сніго- ступ, сніготанення тощо.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою суспільною групою — представниками окремих га- лузей науки, мистецтва, техніки і виробництва. Такі слова належать до неактивного словника.

Діалектна лексика, або діалектизми (від грец. dialektus — наріччя), у своїй основі є засобом усного спілкування людей певної території. Українська мова має три наріччя — північне, південно-західне і південно-східне, які різняться між собою, а також від літературної норми фонетичними, граматичними і лексичними ознаками.

Діалектизми, як і слова літературної мови, виконують номі- нативну функцію. У художньому мовленні діалектизми ви- користовуються як важливий засіб зображення місцевого колориту, специфіки побуту і як засіб передачі індивідуаль- ного мовлення героїв твору: / так вона лишилась сама.

133

Сама. Бо хіба її покійної вуйни, Матфея, з другого села числити? (О. Кобилянська); В курнику запіяв когут (І. Франко).

До лексики обмеженого вживання належать термі- ни, які використовують для точного визначення спеціаль- них понять. Виникнення і функціонування такої лексики зу- мовлене розвитком науки і техніки, мистецтва. Терміноло- гія — шар лексики, який дуже швидко поповнюється. Термі- ни, як правило, є семантично точними однозначними словами.

Серед термінологічної лексики виділяються слова, якими користуються представники різних наук, професій тощо (ви- значення, дослідження, аргумент, теорія), і терміни спе- ціальні (окремих наук, професій тощо): граматичні (відмінок, однина, інфінітив, морфема, фонема, пунктограма, орфо- грама); математичні (знаменник, чисельник, дільник, ко- синус); медичні (ендокардит, запалення, гастрит); ме- талургійні (піч, домна, плавлення) та ін.

Термінами є слова незапозичені і запозичені. Деякі за- гальновживані слова української мови використовуються як терміни: полотно, барабан, гніздо, лапа тощо.

У художній літературі терміни використовуються залеж- но від теми твору: Ми кинулись вливати фізіологічний розчин, глюкозу, кров, камфору. Треба було терміново оперувати, але хірург боявся доторкнутися до його тіла скальпелем (Ю. Яновський).

В окремий шар виділяються професіоналізми — назви професійних понять: пар, посів, саджанець, жнива (сільськогосподарські професіоналізми); хронічний, розтин, істерія (медичні); закулісний, бутафорський, комедіант (в галузі драматургії).

Літературній загальновживаній лексиці, а також діалект- ній і термінологічній протиставляється арготична і жар- гонна лексика. Жаргонізми (від фр. jargon) — це слова, що вживаються групою людей, об’єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Утворюються жаргоніз- ми від літературних слів шляхом переосмислення і перехо- ду їх до зниженої лексики: сантименти (завищені почут- тя), променад (прогулянка), кльовий (гарний, хороший), мо- цик (мотоцикл), велік (велосипед), кукурузник (літак).

Близькими до жаргонізмів є арготизми (від фр. argot — замкнутий) — слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), широго (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плава- ти (на екзамені) тощо.

134

У лексичному складі мови виділяються застарілі слова — історизми та архаїзми.

Історизми — назви предметів, які зникли із життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.

Архаїзми — старі назви, які в сучасній мові замі- нені іншими: боян — співець, уста — губи, ректи — гово- рити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника, їх використовують у художньому мовленні для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення, або як образний засіб.

До пасивного словника, як правило, належать і неоло- гізми — нові слова. Вдалі нові слова стають загально- вживаними: космодром, радіотелемеханіка, реакторобу- дування, європеїзація.

Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприй- маються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали воєнного значення).

Багато неологізмів створюється у художніх текстах. Хоча вони й не набирають загальновживаного характеру, але там, де вони з’явилися, виклад думки стає образним, експресивним.

Дослідники художнього мовлення виявили велику кількість таких слів: зрадні (слова), громовиця, сперечниця (Леся Українка); житечність, лірити, акордитись, весніти, про- зорити, трояндно-шовково (П. Тичина); дипломатити, чалити, залізно (М. Рильський); чавуніти (А. Головко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (А. Малишко); шелест- кий, малашня (О. Гончар); піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися (М. Стельмах).