§ 60. Багатозначність слів у сучасній українській мові

Кожний народ бачить світ по-своєму, через призму рідної мови. Система понять, усвідомлена народом і закріплена у значеннях слів, характеризується своєрідністю. Багатство нашої лексики виявляється не лише в різноманітності груп лексики, айв обсязі семантики.

Переважна більшість слів української мови є багатознач- ними. Наприклад, лексема сідати означає: займати місце; приступати до роботи, що виконується; бути ув’язне- ним; мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію; обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Сло- ва, які мають кілька значень, називаються багатозначними, або полісемантичними (від грец. роїу — багато і sema — знак).

Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити нерівноцінність його значень: одне із значень виді- ляється як головне, його називають прямим, решта — пере-

119

носні. У деяких словах прямим може бути не одне значен- ня, хоч і серед таких є найголовніше. Наприклад:

1. У нас по містах вибудувані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми (М. В.).

2. Як умру, то поховайте мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Т. Ш.).

3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялось, як це може його не бути (Гонч.).

У перших двох реченнях слово широкий позначає понят- тя «значний за розміром», тому обидва значення «значний за розміром впоперек» і «такий, що займає великий простір» сприймаються як прямі. У третьому прикладі слово широ- кий вжите у переносному значенні.

Усі значення полісемантичного слова між собою пов’я- зані, хоч можна розрізнити ступені зв’язку: деякі переносні значення розташовуються найближче до прямого, інші — віддаленіші. Наприклад, слово ламати позначає поняття «відділяти частини чого-небудь, розділяти щось на частини»: Надвечір скресає річка й ламає кригу (Коц.). Близьким до цього значення є поняття «руйнувати, псувати»: Не пус- кають нас, — ламай двері, бий вікна. Усе трощи (Панас Мирний). Далі від прямого перебуває значення «рішуче відки- дати що-небудь традиційне, усталене»: Лише один довго- бровий Яків Данько ...не захотів ламати свого бариш- ницького норову (Ст.).

Пряме значення ще називають первинним. Воно наймен- ше пов’язане з контекстом. Наприклад, слово великий на- самперед називає поняття «значний за розміром, за кількістю»: велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п’ять) є вторинними, похідни- ми: 1) дорослий: Малі діти — малий клопіт, великі ді- ти — великий клопіт; 2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі, батькові чоботи; 3) який має вели- ку силу прояву: Великий мороз був; 4) важливий: Правду, велику правду сказав твій батько (Кв.-Осн.); 5) геніаль- ний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака (Вас).

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще на- зивають вторинними.

Багатозначність у слові розвивається поступово у про- цесі розвитку мови. Наприклад, у слові морж (яке раніше в словнику фіксувалося з одним значенням: морж — водя- ний ластоногий ссавець із вусатою мордою, великими ікла- ми та короткою шерстю) у 60-х роках розвинулося перенос-

120

не значення: морж — людина, яка любить купатися взимку в крижаній воді.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови.

Переносне вживання слів особливо поширене у худож- ньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху.

Метафора (від грец. metaphora — перенесення) — це тип переносного вживання слова, що ґрунтується на по- дібності тих або інших ознак. Найчастішими бувають мета- форичні перенесення ознак, властивостей предметів на істо- ти або навпаки:

Тепер не коле вже мене стерня, Я — на хребті осідланого слова. Дзвенить залізна рима, як підкова. Прудкий скакун думки наздоганя (Павл.).

Метафора може бути побудована на:

1) подібності форми: Помережав вечір кучерявий льо- дяними ґратами вікно (Др.-Хм.);

2) подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини (Фр.);

3) подібності властивості: Відомо, що за людина з Нев- кипілого — кремінь (Гол.);

4) подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова (їв.);

5) схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає (Бич.).

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь- чого: Вишневі пахощі думок (Др.-Хм.); Ой, не рік — не два, як ся Івась залицяв, Ой, він мені золотий вінок обіцяв... (Нар. тв.).

На основі метафоричного перенесення значень у худож- ньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «грім оплесків», «обвал грому», «хмара думок», «зоря надій».

Метонімія (від грец. теíопітіа — перейменуван- ня) — це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку.

Може переноситися:

1) назва приміщення — на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; Нарешті вся семінарія готова веселитись (Вороп.);

121

2) назва матеріалу — на виріб з нього: Немає срібла (мається на увазі срібних монет); Наш панич вже має собі панну: там така кучерява, а ходить уся в золоті (Н.-Лев.);

3) назва дії — на результат: зупинка (сама дія і місце, де зупиняються);

4) предмет, що вивчається, — на галузь науки: лексика — сукупність слів мови і розділ мовознавчої науки;

5) назва заходу — на її учасників: Конференція виро- била ухвалу; А п’єса собі йшла... А ми були, як зодчі, що зводили свій храм без дотику руки (Кост.);

6) назва емоційного стану — на його причину: жах (жах- лива подія);

7) ім’я автора — на його продукцію: Прочитати Шев- ченка;

8) назва об’єкта — на препарат: таблетки від голови;

9) назва предмета — на те, що в ньому знаходиться: — Оце й усе, Сергію. Ще можу чаркою почастувати, випий на здоров’я (Ст.);

10) назва ознаки, властивості — на її носія: Сам народ- ний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав... (Ян.).

Синекдоха (від грец. sinekdoche — співперейман- ня) — тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру — загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? (К.-Кар.); Сатара, необач- на голово!.. Схаменись!.. (М. В.); Ґринджолами мовчаз- но кожух проїхав (Др.-Хм.).

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора і метонімія.