§ 33. Звукосполучення

\ри\, \ли\ — \ро\, \ло\ — \рЧ\, \лЧ\

У ряді слів сучасної української літературної мови, пере- важно у відкритих складах між приголосними, вимовляються звукосполучення [ри], [ли], голосний [и], у яких іноді може чергуватися з голосним [о], наприклад: к[ри]вавиŭ — к[ро]в, г[ли]тати — г[ло]тка, чорноб[ри]вці — б[ро]ва, а також

73

б[ри]ніти, г[ри]мати, г[ри]міти, д[ри]гати, к[ри\шити, т[ри]мати, т[ри]вати, т[ри]вога, б[ли]щати.

Ця зміна, як і вже розглянуті, пояснюється історичними

причинами.

Історична довідка. Звукосполучення \ри\, \ли\ і \ро\, \ло\ розви- нулися закономірно з давньоруських сполучень — плавні [р], [л] плюс редуковані голосні [ъ], [ь].

Якщо редукований [ъ] чи [ь] був у сильній позиції, як у слові кръвь, крьстъ, то він прояснився у голосний повного творення [о] чи

[є] — кров, хрест. Якщо ж в іншій формі цього слова або новому слові цього самого кореня редукований опинявся у слабкій позиції, він занепа- дав (кръвавъ — крвав), а плавний набував вторинної складотворчості,

що не властива східнослов’янським мовам. У російській мові за рахунок складотворчої вимови [р], [л] розвинувся голосний [о], [є], що був і в

о °

сильній позиції: крвав -> кровав, глтать —> глотать; тр'вога -» тре- вога і под.

В українській мові за рахунок складотворчості плавного розвинувся новий голосний нечіткої артикуляції [«]: крвав(ьш) -> кривавий, глта-

ти -> глитати; трьвога -> тр'вога -> тривога. В українських діалек- тах нерідко голосний їй], а то й [є], міг розвинутися не після плавного, а перед ним: кирниця (керниця), кирвавий (кервавий), тирвога, гилта- ти, силза (замість сльоза).

Таким чином, [о] чергується з [и] в звукосполученнях [ри], [ли] і [ро], [ло] переважно при словотворенні, а саме чергування зумовлене і пояснюється історичними причинами.

Однак не всякий [и], як і [о], в названих звукосполучен- нях можна пояснити історичними фонетичними змінами: і в цих випадках аналогія нерідко спричинилася до вирівню- вання фонемного складу слова, а отже, вона (аналогія) ви- кликала відхилення від закономірного розвитку редукова- них [ъ], [ь] після плавних. У слові бръва, наприклад, законо- мірно міг розвинутися тільки голосний [и], однак за анало- гією до інших форм цього слова (бръвь -> бров, бръви ->

-» брови тощо) розвинувся [о]: брова. У слові кръхъта,

навпаки, повинен розвинутися [о], але за аналогією до слова кришити (з кръшити) вимовляємо не [кро'хта], а [кри'х- та]. Аналогічно вживаються голосні [о] або [и] після плав- ного і в інших словах: б[ли]ск (замість б[ле]ск <- бльскъ),

б[ло]ха (замість б[ли]ха, бо блъха), сльоза (замість сл[и]- за, с[л'і]за, бо сльоза), к[ро]ві (замість к[ри]ві, бо кръви) тощо.

Крім звукосполучень [ри], [ли] — [po], [ло], в сучасній укра- їнській літературній мові вживаються звукосполучення [р'і],

74

[л'і]. Здебільшого вони закономірні: голосний [і] утворився з етимологічних [о], [є] у нових закритих складах (ровъ ^* -» рів, камень -» камінь -> камінь), з дифтонга [te] (лíто -> літо, дíдг -> дí'д). Проте трапляються випадки, коли групи [p'і], [л'і] розвинулися з давньоруських звукоспо- лучень [ръ], [лъ], тобто таких, що переходили закономірно в розглянуті вище групи [ри] — [ро], [ли] — [ло]. У таких випадках діє аналогія до інших (здебільшого односкладових) слів із закономірним [і): брів (замість бров <- бръвь), як

брів <- *бредлъ; бліх (замість блох <- блъхъ), як гріх <- <- гріхь; грім (замість гром <- гръмь), як крім; кріт (за- мість крот <- крътъ), як лід; недокрів’я (замість недо- крив’я <- (недо)кръвив) і под.