§ 28. Чергування фонем

Чергування фонем — це «незалежні від фонетич- них умов зміни у фонемному складі фонеми, що полягають у заміні однієї фонеми іншою, а також сполукою фонем або фонемним нулем і служать як один із морфологічних за- собів мови в галузі формотворення та словотвору»¹.

Отже, чергування фонем виявляється в заміні однієї фо- неми іншою в межах тієї чи іншої морфеми². Так, у корені слова віз наявні фонеми | в |, | і |, |з|,ав іншій формі цього самого слова, наприклад вози, наявні фонеми |в], \о\, \з\. Водночас, порівнюючи звукові значення фонеми | в | в обох словах, зазначимо, що в першому випадку вона реалізується у варіанті | в' |, а в другому — виступає в своєму голов- ному вияві. Таким чином, у названих формах спостерігає- мо дві заміни звуків. Перша заміна [і] — [о] виконує важ- ливе навантаження — виступає одним із засобів творен- ня форм слова. Друга ж заміна звуків є вторинною: звук [e'] з’явився у певних фонетичних умовах, властивих сучас- ній українській мові (усі приголосні перед голосним [t'], як правило, пом’якшуються); у цьому випадку чергуються не фонеми, а тільки її варіанти (додатковий і головний вияви). Чергування фонем |í"| — \о\ не пояснюється діючим в сучасній українській мові вимовними закономірностями, а тільки історичними змінами в системі фонем української мови.

На основі цього всі чергування можна поділити на по- зиційні та історичні.

Позиційні чергування залежать від фонетичних умов реалізації фонем у процесі мовлення, а тому про них іде мова, коли з’ясовують функціонування фонем (у їх головно- му вияві) та варіанти їх. Значення цих чергувань за межі фонетики не виходить.

'Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. — С 264.

²Морфемою називається найменша значуща частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення).

63

та буття, Власним очам я б не вірила й слуху, Я б не впевнялась ні тілу, ні духу, Се ж бо для віри найвищая віра!

ним очам ja б не вірила j слу- ху | ja б не впевн'алас' н'і т'ілу | н'і духу | се ж бо дл'а віри HajBHUwaja віра ||

Історичні чергування мають свою історичну осно- ву. Значення їх у сучасній мові велике, бо вони виступають одним із граматичних засобів: за допомогою чергувань фо- нем творяться нові слова та нові форми слів.

Історичні чергування охоплюють усю фонологічну систе- му сучасної української літературної мови, вони властиві голосним і приголосним фонемам.

§ 29. Найдавніші чергування голосних

Сучасна українська мова, як і російська та інші слов’янські мови, успадкувала і зберігає чергування голосних, що сяга- ють доісторичної слов’янської, а то ще й дослов’янської доби і відбивають індоєвропейські кількісні і якісні чергування голосних (як монофтонгів, так і дифтонгів).

У сучасних слов’янських мовах ці чергування виконують тільки морфологічну функцію.

Найважливішими серед них виступають такі:

1) чергування \о\ — а|, що утворилося з чергуван- ня дослов’янських [о] і [а], які різнилися кількістю ([о] <- <- * [о] чи * [ă], [а] <- * [ā] чи * [о]): котити — качати, ломити — ламати, клонитися — кланятися тощо. Це чергування відбувається в основах дієслів і забезпечує ви- раження видових відтінків їх, зокрема тривалість або повто- рюваність дії (таку ж роль відіграють й інші чергування го- лосних звуків у дієслівних основах);

2) чергування \е\ — \і\: гребти — загрібати, мес- ти — замітати, пекти — запікати, летіти — літати. Голосний [є] у таких випадках утворений з давнього дослов’ян- ського * [є], український [í] ятевого походження, а *, в свою чергу, утворений з [ē]; отже, сучасне чергування |є| — \і\ — результат кількісного чергування * [ē] — * [<?];

3) чергування \е\ — \о\ з давнього * [ě] — * [б]: вез- ти — возити, нести —- носити;

4) чергування | г | — | а | з * [ē] -> í — * [ā] чи * [о]: сідати — садити, лізти — лазити і под.;

5) чергування \і\ — \и\ з * [ē] -> t — * [і]: вінок — вити, ліпити — липнути;

6) чергування \а\ — \у\ з * [є] — * [в] <- * [єн] — * [он]: в’язати — вузол, трясти — трусити та ін.

7) давні чергування, ускладнені пізнішими змінами голос- них. До цієї групи належать чергування, що відбуваються в дієслівних основах та в похідних віддієслівних утвореннях. Прикладами таких чергувань можуть бути зміни:

64

а) \е\ — |о| — іí'і¹— \и\ —(фонемний нуль): беру — збори — збір — збирати — брати; стелити — столи — стіл — застилати — слати (назване чергування з давньо- руського | є | — | о | — | и | — |_ь |, що, в свою чергу, похо- дить з * [ě] — * [б] — ... -*[Л-* [і]);

б) | а — \им — 1-й : жати — зажим — жму (з дав- нього [ę <- * [ем], * [им] — [им] — [ьм]);

в) \а <- \ин\ — \ен\ — \н\: жати — пожинати — женці — жну (з давнього [є] <- * [єн], * [ин] — [ин] — [єн] — [ьн]);

г) | ja | — І ви І: ім’я — імені (з давнього [є] <- * [єн] — [ь«]) та ін.

Окремі з названих чергувань ускладнювалися пізнішими змінами. Так, у чергуванні \ja\ — \ен\ в першому компо- ненті [/] виник після деназалізації носового [ę] в [а] між новим [а] і попереднім твердим губним. Деякі чергування можуть «обростати» своїми чергуваннями, наприклад: кі- нець — споконвічний — початок — почин — почну (\ін\ — |он| — \а\ — \ин\ — \н\) тощо.

Отже, серед найдавніших історичних чергувань можна спостерігати такі, що в сучасній українській мові замінили- ся простими співвідношеннями звуків у дієслівних основах з різними видовими значеннями (див. пп. 1, 2, 3), а також пережиткові морфонологічні чергування, що наявні в давніх утвореннях, які ще не втратили повністю зв’язку між собою.

Іншу групу історичних чергувань становлять активні чер- гування, що відбуваються при словотворенні та формотво- ренні і пояснюються історичними процесами у фонетичній системі давньоруської та давньоукраїнської мов: чергування І о І — \і\; \е\ — \і\; \е\ — \о\; [е\, \о\ — фонемний нуль тощо.

§30'.Чергування/о/та Іejз\і\

Чергування |о| — |і\, \е\ — \і\ належать до специфіч- но українських чергувань. Вони охоплюють у сучасній ук- раїнській літературній мові й сферу словозміни (іменників, прикметників, займенників, числівників, дієслів: гостя — гість, Петрового — Петрів, мого — мій, шести — шість, росла — ріс) і сферу словотворення (гора — загір’я, п’яте- ро — п’ятірка, межа — суміжний).

'Голосний [t] в таких випадках є результатом зміни етимологічного [о] в новоутворених закритих складах.

65

Фонема І і І, що чергується з \о\ та | є |, є вторинною, яка утворилася в староукраїнській мові з давніх \о\, \е\.

Історична довідка. Як відомо, після занепаду редукованих у слабкій позиції утворювалися нові закриті склади, а голосні, що вживалися перед складом із редукованим, який занепадав, за рахунок компенсуючої довго- ти подовжилися.

У староросійській мові подовжені \о\, \ē\ далі змінювалися, як і інші [о], [є], залежно від характеру наголосу; при цьому якість [о] не змінилася.

У староукраїнській мові подовжені [о], [ē] зазнали якісних змін: [о] спочатку дифтонгізувався в \уо\, \уŭ\, \ÿу\, |t/i|, а потім перейшов у закритому складі в новий [і]: [домъ] -» [<5'íлí], [кось] -» [н'іс]; у північних говорах української мови перехід [о] -> [і] припинився на стадії дифтон- гів: [вÿол], [вуйн], [куун] і под. Давній подовжений [ē] перед твердим приголосним, після якого далі редукувався [»], спочатку лабіалізувався: [ē] -> [о] -> [о], а далі тим самим шляхом, що й [о], перейшов у [t']: [неслъ] -* [н'óс] -» [ндс]... -> [и'іс]. Якщо [є] вживався у складі, закрито- му м’яким приголосним, після якого редукувався [ь], то він дифтонгізував- ся в [іе]. Цей дифтонг позначався на письмі так званим новим і: камень -> [кам'ĕн'] —> [/салí'іен']; всежь -> [вс'ēм'] -> [ес'іем] (граф, камінь, всім). Новий і закономірно змінився в [і]: камінь, всім.

Таким чином, етимологічні [о] та [є] в новоутворених закритих скла- дах перейшли в новий голосний [і]. У відкритих складах компенсуючого подовження, а отже, й дифтонгізації і переходу [о] та [є] в [і] не було.

Історичні чергування \о\ — \і\, \е\ — |í | відбуваються в сучасній українській літературній мові послідовно. Етимологічні | о |, | є | чергуються з | і | при творенні:

а) іменників жіночого і середнього роду з суфіксом -к(а): ніжка, зірка, говірка, лебідка, гребінка, ліжко;

б) іменників з ускладненим суфіксом -івк(а), що утво- рився з суфіксів -ов- і -к(а): верхівка, Лукашівка, Пет- рівка;

в) іменників з суфіксом -ник та -ц(е): робітник, будів- ник, слівце, кільце; пічник, ремісник, сільце;

г) прикметників з суфіксом -н(иŭ): вільний, гідний, шкільний; корінний, суміжний тощо.

Чергуються І о І, І є І з І і І при зміні форм:

а) іменників: вечора — вечір, стола — стіл, моло- дості — молодість, постелі — постіль, кореня — корінь;

б) присвійних прикметників і похідних від них топоніміч- них назв: Іванового — Іванів, братові — братів; ковале- вому — ковалів; Василькова — Васильків; Канева — Канів;

в) кількісних числівників: шести — шість, семи — сім;

г) дієслів: могла — міг, везла — віз.

Чергування |о| — \і\, \е\ — \і\ охоплюють, таким чи- ном, слова різних морфологічних розрядів і відбуваються в обох найважливіших сферах: словотворенні і словозміні.

66

Однак в сучасній українській літературній мові досить часто трапляються слова, в яких у закритих складах вжи- ваються | о |, | є |, а не І і | і, навпаки, у відкритому складі наявна фонема |і\, а не \о\, \е\.

У закритих складах \о\ та \е\ вживаються:

1. Коли [о], [є] секундарні, тобто такі, що утворилися з сильних редукованих [ъ], [ь]: сон (із сънъ), книжок (із кънижькъ), честь (із чьсть) тощо, або такі, що з’явилися після приголосного перед сонорним, після якого занепав слабкий редукований [ъ], [ь]: сосен, сосон (із соснъ), земель (із земль), вогонь (з огнь) і под.

2. У повноголоссі -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: голос, ко- лос, горошку, боровся, терен.

Виняток становлять слова: моріг, оборіг, поріг, про- сторінь, сморід та форми родового відмінка множини імен- ників, у яких другий компонент повноголосся наголошується: борін, голів, борід, доліт.

3. У звукосполученнях -ор-, -ол-, -ов- (з давньоруських -ър-, -ьр-, -ъл-, -ьл-)\ вовк (вьлкъ), шовк (шьлкъ), торг (търгъ), смерть (съмьрть) тощо.

Виняток: погірдний (але погорда).

4. У кінцевих частинах складноскорочених слів на -вод, -воз, -роб, -ход, -нос, якщо вони є назвами людей і наго- лошується у слові цей компонент: бензовоз, хлібороб, золотонóс, діловод і под.; | о | зберігається також у похідних словах: хліборобський, золотоносний, діловодство тощо.

У словах-назвах предметів чи похідних словах (навіть під наголосом) | о | переходить в | і \: водопровід, всюдихід, лісовізний і под.

Виняток: паровоз, тепловоз.

5. У словах, утворених за допомогою суфіксів -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -оньк-, -ОЧК-, -тель: Тарасенко, Шевченко, тихенько, тихесенький, донечка, голубонь- ка, навчатель, цінитель тощо.

6. У префіксах роз-, без- (у таких випадках редукованого не було після | з |): розрісся, безпечний. Так само, без пере- ходу І о І — |і|, вживається префікс воз-: возвеличу, воз- з’єднання.

7. У родовому відмінку множини віддієслівних іменни- ків середнього роду на -ення: передбачень, значень, схо- джень.

8. У родовому відмінку множини багатьох іменників жіно- чого і середнього роду з чистою основою: вод, тополь, статей, основ; імен, небес, веретен.

67

9. У дієслівному закінченні другої особи однини -еш та в особових формах наказового способу {несеш, береш, ідеш; виходь, виносьте), а також у дієсловах теперішнього часу третьої особи на -еться (йдеться, хочеться).

10. У словах іншомовного походження — загальних назвах: том, агент, шофер, авіатор, екзамен, фарватер і под.

11. В окремих іменах (Харитон, Федот, Мирон, Євген, Платон, Тадей, Семен, Артем), російських прізвищах та географічних назвах на -ов, -ев, -єв: Куйбишев — Куйби- шевка, Чапаев, Ростов — ростовський тощо.

12. У старокнижних словах (закон, прапор, народ, завод, вирок, основний, головний, верховний, словник), окремих українських прізвищах (під впливом книжної мови): Арте- мовський, Котляревський, Боровиковський, Писаревський, але Дідківський, Голованівський, Чабанівський тощо.

У наведених групах слів давні [о], [є] не переходять в [і] в нових закритих складах з різних причин. В одних випад- ках вони вживаються фонетично закономірно (випадні | о |, |е|; вставні \о\, \е\;]о\, \е\ в повноголоссі), в інших — під впливом наголосу, ще в інших (і чи не найчастіше) — під впливом аналогій: береш, бо бере, берете, беремо; ос- нов, бо основа, основи, основі, основою, основами і под. Нарешті, | о |, | є | зберігаються в порівняно недавно запози- чених іншомовних словах, у яких не втратився зв’язок з ори- гіналом (наприклад, з рос. Тютчев; шпиковка, формовка, маршировка і под.) або які запозичені з неслов’янських мов і асиміляції за історичною зміною не підлягали (атом, агент, декрет, інженер). У тих словах, що були запози- чені в давньоруський і староукраїнський періоди, зміна відбу- вається відповідно до зміни в українських словах: гніт, дріт, табір, якір, курінь, шкільний тощо.

У відкритому складі \і\ вживається:

1. У словах, в яких | і] утворився з давнього або нового *: ціна <- ціна, цін <— цЪнъ; діда <— діда, хріну <- хріну тощо.

2. У початковій формі іменників чоловічого роду (за ана- логією до непрямих відмінків, у яких склад з [і] закритий): кінець, бо кінця, кінцем, кінці, кінцям, кінцями; кілок, бо кілка, кілки; рівень, бо рівня, рівнем; ремінець, бо ремінця, ремінці і под. Але: боєць (бійця, бійцем), гонець (гінця, гінцем).

3. У непрямих відмінках іменників усіх родів (за анало- гією до початкової форми, де \і\ закономірний): жінок, бо жінка; вічок, бо вічко; кілець, бо кільце.

68

4. У похідних зменшено-пестливих іменникових формах (за аналогією до твірної основи): ніженька, бо ніжка; місто- чок, бо міст; зіронька, бо зірка тощо.

5. У повноголоссі на місці другого [о] чи [є] або під впли- вом наголосу, або ж за аналогією до інших форм: берізок, бо берізка; сторінок, бо сторін, сторінка; голівонька, бо голів, голівка і под. Але: деревце, бо дерев; джерельце, бо джерел.

6. У словах: брів, кріт, бліх, недокрів’я (на місці давнього Ы), сліз (на місці давнього [ь]), в яких [і] вживається, мож- ливо, за аналогією до інших слів з подібним звуковим скла- дом, але таких, в яких [і] розвинувся з [о], [є] або [ге]: бліх — стріх (стрЪхъ), кріт — боліт (болотъ) тощо.

7. В окремих префіксах типу піді-, наді-, зі-, пі- (з подо-, надо-, по-, со-, які, в свою чергу, утворилися з надъ-, подъ-, съ-): підібрав, надійшов, піти. У таких випадках [і] може бути і закономірним (пойти -» поіти -> -» піїти -> піти), і аналогійним (за аналогією до під-, від- тощо).