§ 25. Головні вияви і варіанти голосних фонем

Фонематична система сучасної української літератур- ної мови налічує шість голосних фонем: \а\, \о\, \у\, \е\,

І«І, Ul- Характеристики голосних фонем зумовлюються величи- ною і формою резонатора (ротової порожнини), що, в свою чергу, залежить від руху і положення активного органа (язи- ка). На основі цього як головні визначаються два принципи аналізу голосних фонем: за рядами (положення язика

47

по горизонталі) та за ступенями підняття (поло- ження язика по вертикалі).

За першим принципом голосні фонеми, як і звуки взагалі, поділяються на голосні переднього (| і |, | є |, | и |) та заднього (| у |, | о |, |а|) рядів.

За другим принципом розрізняють голосні низького (|а|), середнього (|е|, |о|) та високого (|í"|, | и |, | у |) ступенів підняття.

Крім того, при утворенні українських голосних І о І та | у | як активні мовні органи виступають також губи. У зв’язку з цим голосні фонеми сучасної української літературної мови поділяються на огублені, або лабіалізовані (| о |, | ÿ |), і неогублені, або нелабіалізовані (усі інші голосні).

1. Фонема \а\ — голосна заднього ряду, низького піднят- тя, неогублена. При вимові | а | язик лежить на дні ротової порожнини в задній її частині. Подібну артикуляційну базу мають небагато звуків української мови (задньоязикові при- голосні). У зв’язку з цим \а\ у своєму головному вияві в сучасній українській літературній мові вимовляється, буду- чи ізольованим, на початку слова перед твердим приголос- ним [атаїка], після задньоязикового приголосного перед твер- дим приголосним [ха^та\, [ґа'но/с], [ка¹хл'і] і под. Артику- ляція 1 а | після м’якого приголосного характеризується дещо вищим підняттям спинки язика і просуванням уперед, на- приклад: [с'á¹ду], [бур'á^к]. Подібно вимовляється варіант [а] і перед м’яким приголосним та між м’якими приголосни- ми: [тáл'к], [мáл'Р], [хо^[д'ăт'], [л'аЫ'цЧ] і под.

2. Фонема \о\ — голосна заднього ряду, середнього сту- пеня підняття, огублена. Головний вияв фонеми \о\ в су- часній українській літературній мові простежується: а) коли | о | вимовляється поза текстом; б) коли | о | стоїть у наголо- шеній позиції після твердого приголосного; в) між твердими

48

приголосними, коли в наступному складі немає голосного | у |. У таких випадках | о | твориться струменем повітря у резонаторі, що характеризується: піднятою в напрямі м’я- кого піднебіння задньою частиною спинки язика, вигнутою вниз серединою язика, легким заокругленням губ.

В інших позиціях вимовляються позиційні варіанти \о\: коли поряд вимовляється м’який приголосний, [о] дещо ви- щий і передніший; коли ж у наступному наголошеному складі вимовляється [у], то [о] реалізується у варіанті [оу]; порівн.: [го^]луб] — [гоУлу^бка], [ко*жа] — [коУжу¹х] і под. Такий же варіант часом виступає і перед складом із наголошеним [і]: [соУб'ії], [тоУд'ії] тощо.

3. Фонема \у\ — голосна заднього ряду, високого ступеня підняття, огублена. При утворенні її задня частина спинки язика наближається до м’якого піднебіння, губи заокруглені й висунені вперед. Після м’яких приголосних І у І зазнає акомодації. Порівняйте: [лук] — [л'ýк], [суд] — [с'г/ди¹].

4. Фонема | і | — голосна середнього ряду, високого сту- пеня підняття, неогублена. При творенні | і \ язик усім своїм тілом піднімається вгору і висувається вперед, а отже, для проходження струменя повітря лишається невеликий простір між піднебінням і спинкою язика. Губи в цей час не заокруг- люються.

Так вимовляється голосна \і\ у наголошеній позиції та будучи ізольованою. У ненаголошеній позиції, здебільшого перед [/] чи [і], у кінцевих складах такту та на початку слова в сучасній українській літературній мові вимовляється ва- ріант [i“], що характеризується обниженою артикуляцією, а отже, [і] наближається до [и]: [№нколи^е], [сиЫЧ^иц.

5. Фонема \е\ — голосна переднього ряду, середнього ступеня підняття, неогублена. При утворюванні її спинка язика рівномірно заокруглена, а губи, хоч активної участі в арти- куляції \е\ і не беруть, менш розтягнені (порівняно з І і! чи І и І), більш розтулені.

Таким творенням характеризується фонема \е\. Однак \е\ в сучасній українській літературній мові часто реалі- зується у закономірних варіантах [е^и], [и^е], закритому [é] тощо.

Перші два варіанти простежуються у ненаголошених скла- дах: український ненаголошений [є] майже нічим не від- різняється від ненаголошеного [и^е]: несе [не^исе^]] — неси [ни^еси^]].

Закритий [é] є звуженим варіантом фонеми \е\ і вимов- ляється після м’якого приголосного в наголошеній позиції: [moj&], [л':ёц':а] і под. У позиції між м’якими приголосними

49

артикуляція ненаголошеного [є] максимально звужується, а тому вимовляються варіанти [e'] чи [u']: заєць [за'/е'У] або [зс'/и'ч'І; лається [ла^е'ц'-.а] або [ла¹]іїц':а] і под.

6. Фонема | u | — голосна переднього ряду, високого сту- пеня підняття, неогублена. Такою вимовою характеризуєть- ся тільки наголошений [и]: швидко [швидко], тихо\ти^хо], а також [и] перед [і] у кінцевому складі: ситий [сіїтиі], лий [лиі], хитрий [хи^триі]. У ненаголошених позиціях | и \ реалізується в обниженому варіанті [и^е]. Ступінь обнижен- ня залежить від позиції ненаголошеного складу в слові та характеристики наступного голосного: перед складом з голос- ним [є] ненаголошений [и] вимовляється як [є"]: мине [ме^и- не'], миленько [ме^иле¹н'ко]; перед складом з іншими голос- ними вимовляється [u']: минають [ми^ена^ут'], миліше \ми^ел'і^хше^и\ тощо.