§ 227. Невласне пряма мова

Невласне пряма, або вільна непряма, мова є особливим стилістичним прийомом, за допомогою якого ав- тор глибоко розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить суміш непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи певною мірою при цьому порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке пере- дається письменником шляхом ніби перевтілення у свого героя: Челядь гуляє на майдані, старі гомонять під во- рітьми, а в Маланки звичайні гості-думки. Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити. Андрій знов не найнявся. Отак щороку легкого хліба шукає (Коц.); Кайдашиха обтерла білою хусткою сап’янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості (Н.-Лев.).

У наведених прикладах мовлення персонажів різними способами (інтонація, вставні слова тощо) включається в авторську розповідь, що надає всьому вислову експресив- ності й емоційності.

§ 228. Діалог

Одним із засобів передачі чужого мовлення є діалогічне мовлення. Діалог — це дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб. Чуже мовлення, передане у формі

411

діалога, може супроводжуватись і словами автора, але це буває далеко не завжди: нерідко діалогічне мовлення висту- пає без супроводу слів автора. Та й пунктуаційно діалог оформляється своєрідно (перед кожною реплікою ставиться тире, а слова кожної особи пишуться з нового рядка):

— Миколка, це ти?

— Я ... — та скривився, скривився.

— Як це ти, що це?

— Та... та... їсти нічого, топить нічим, удягтися...

— Бідненький!..

— А батько ... простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи драні ... ноги крутить.

— Так ти це...

— Були до хазяїна ... найняли ... так я не .. здужаю ... аж захворів був ... Так мене в поводаторі це ... (Тесл.).

§ 229. Цитата

У наукових та публіцистичних працях з метою підтвер- дження висловленої думки чи її пояснення використовуються цитати. Цитата — це особливий різновид чужого мов- лення. Вона являє собою дослівно переданий уривок з яко- гось твору. Цитати можуть наводитися як у супроводі слів автора, так і без них: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ скла- дає й своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний)¹; «Навіть не торкаючись по- треб спілкування людей одного з одним, можна ствер- джувати, що мова є обов’язковою передумовою мислен- ня і в умовах повної ізоляції людини. Але звичайно мова розвивається тільки в суспільстві»²; «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач, як писав у свій час М. Риль- ський, знає, що перекладати з близьких мов — найтяж- ча річ»³.

Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них явля- ють собою просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі — лише частину речення (сло-

¹Панас Мирний. Твори: В 5 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — Т. 5. — С 314.

²Гумбольдт В. Избр. труды по языкознанию. — М.: Прогресе, 1984. — С 77.

^Рильський М. Зібрання творів: В 20 т. — К.: Наук, думка, 1987. — Т. 16. — С 206.

412

восполучення чи й одне слово). В останньому випадку цита- та включається в авторський текст безпосередньо і функ- ціонує в ньому як складова частина того речення, до якого вона включена, хоч і відокремлюється від інших його частин лапками: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вста- вайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого силь- ного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабо- силої, хворої дівчини» (Фр.).

Кожна цитата, зокрема в наукових працях, звичайно пас- портизується: внизу сторінки під текстом (у виносках) чи в самому тексті в дужках після наведення цитати вказує- ться на її джерело (автор, назва праці, місце видання, видав- ництво, рік видання, номер тому, сторінка, на якій міститься наведена цитата).

СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ