§ 224. Загальні відомості

До складних синтаксичних конструкцій тісно прилягають і конструкції з чужим мовленням, під яким розуміють різні способи передачі мовлення чи думок якоїсь особи, що вклю- чаються в авторську розповідь.

Форми й засоби передачі чужого мовлення залежать від ситуації спілкування, від мети, призначення повідомлення. Так, в одних випадках важливо передати не тільки зміст, а й саму форму чужого мовлення з точним відтворенням його лексичного складу й граматичної будови, в інших виявляється достатньою передача лише його змісту.

Залежно від лексико-синтаксичних засобів і способів передачі чужого мовлення розрізняють дві основні його

408

форми: 1) форми прямої передачі (пряма мова), 2) форми непрямої передачі (непряма мова). Речення з прямою мо- вою спеціально призначені для точного відтворення чужого мовлення з певним дотриманням не тільки його змісту, а й форми, а речення з непрямою мовою — лише для передачі змісту чужого мовлення. Крім відзначених двох основних, найпоширеніших форм передачі чужого мовлення, існують ще й деякі інші форми, зокрема невласне пряма мова, а також діалогічне мовлення та цитація.

§ 225. Пряма мова

Пряма мова — це точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних, синтаксичних та інтона- ційних особливостей. Вона, як правило, супроводжується словами автора, з яких стає відомо, кому належить пряма мова, за яких обставин і в який спосіб вона була висловлена тощо.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всере- дині її або після неї: Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!» (Л. У.); «Вам здається, — обізвалася сусідка, — що тепер море, як синій птах?» (Коц.); «Л в нашій учи- тельській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружеч- ки, написав перше слово», — думав про себе учитель (Цюпа).

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням. Вони є засобом уведення в розповідь чужого мовлення. Пряма мова разом із словами автора — особливий тип синтаксич- ної будови, близький до складного безсполучникового ре- чення з різнотипними частинами, але пряма мова і слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають як окремі речення. Зв’язки ж прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються спеціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні — інтона- цією.

Іншим засобом передачі чужого мовлення є непряма мо- ва, в якій не зберігаються особливості мовлення мовця, а лише передається загальний зміст сказаного, причому ця передача змісту чужого мовлення здійснюється від особи автора.

409

§ 226. Непряма мова

Непряма мова — це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з’ясувальної підряд- ної частини складнопідрядного речення. Вона не є само- стійною синтаксичною одиницею, а разом із словами автора становить складнопідрядне з’ясувальне речення, в якому головна частина — це слова автора, а підрядна — непря- ма мова. Таким чином, і при цьому способі передачі чу- жого мовлення синтаксичним центром, що організує кон- струкцію з чужим мовленням, як при прямій мові, виявля- ються слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (Ст.); Варвара спитала у на- чальника станції, чи можна послати радіограму в Москву (Перв.).

В усному і писемному мовленні нерідко доводиться пря- му мову замінювати непрямою. У такому випадку утворює- ться складнопідрядне речення, до головної частини якого (нею стають, як уже зазначалося, слова автора) приєднується за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів за- йменниково-прислівникового походження підрядна частина, якою стає пряма мова. Порівняйте:

Пряма мова Непряма мова

Христя питає чоловіка: Христя питає чоловіка,

«Чи не час уже обідати?» чи не час уже обідати. (П. М.).

«Почали сіно возити?» — за- Аркадіă Петрович за- цікавивсь Аркадій Петро- цікавивсь, чи почали сіно вич (Коц.). возити. «Справжня народна пісня, — М. Горький писав, що писав М. Горький, — уміє справжня народна пісня говорити від душі найпрос- уміє говорити від душі тішими, а тому красивими найпростішими, а тому словами» (Мал.). красивими словами. «Скиньте мого чемодана», — Скульптор сказав, не сказав скульптор, не обер- обертаючись до тачан- таючись до тачанки ки, щоб скинули його че- (Гонч.). модана. «Черниш, яке в нас сьогодні Шкутильгаючи поруч, число?» — спитав похмуро Сагайда похмуро спи- Сагайда, шкутильгаючи тав Черниша, яке сьо- поруч (Гонч.). годні число.

410

Пряма мова

Непряма мова

Христя питає чоловіка: «Чи не час уже обідати?» (П. М.). «Почали сіно возити?» — за- цікавивсь Аркадій Петро- вич (Коц.). «Справжня народна пісня, — писав М. Горький, — уміє говорити від душі найпрос- тішими, а тому красивими словами» (Мал.). «Скиньте мого чемодана», — сказав скульптор, не обер- таючись до тачанки (Гонч.). «Черниш, яке в нас сьогодні число?» — спитав похмуро Сагайда, шкутильгаючи поруч (Гонч.).

Христя питає чоловіка, чи не час уже обідати. Аркадій Петрович за- цікавивсь, чи почали сіно возити. М. Горький писав, що справжня народна пісня уміє говорити від душі найпростішими, а тому красивими словами. Скульптор сказав, не обертаючись до тачан- ки, щоб скинули його че- модана. Шкутильгаючи поруч, Сагайда похмуро спи- тав Черниша, яке сьо- годні число.

Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови беруть участь різні з’ясувальні сполучникові і сполучні слова: якщо чуже мовлення — розповідне речення, то в формі не- прямої мови воно оформлюється за допомогою сполучника що, якщо чуже мовлення — спонукальне речення, то непря- ма мова вводиться сполучником щоб, якщо чуже мовлен- ня — питальне речення, то передача його в формі непрямої мови вимагає сполучника чи (якщо відсутнє питальне сло- во) або відносних займенників та прислівників. Якщо в прямій мові є особові займенники й особові форми дієслів, то в непрямій мові вони вживаються з погляду авторської розповіді, а не з погляду того, чиє мовлення передається.

У мові художньої літератури використовуються зрідка також конструкції з невласне прямою, або вільною непря- мою, мовою, якими передається чуже мовлення в поєднанні з авторським мовленням без помітної їхньої диференціації.