§ 18. Палаталізація приголосних звуків

Пом’якшення, або палаталізація, приголосних звуків відбу- вається внаслідок додаткового підняття язикової спинки до твердого піднебіння, що виникає в певному фонетичному оточенні приголосного звука.

Різні приголосні мають неоднаковий ступінь палаталізації. Дані експериментальних досліджень палаталізації приголос- них звуків української мови свідчать, що найвищий ступінь пом’якшення виявляють передньоязикові зімкнені приголосні, за ними йдуть передньоязикові африкати, передньоязикові щілинні, далі губні, задньоязикові та дрижачий [р]¹.

Серед палаталізованих приголосних розрізняють пом’як- шені і напівпом’якшені звуки. До напівпом’якшених нале- жать: [6], [Л], [в], [лі], [ф], [ě], [ґ], [к], [х], [ж], [ч], [iii], [&c].

Пом’якшення приголосних здійснюється в українській мові в чітко визначених позиціях:

1) усі приголосні набувають палатальної вимови перед го- лосним переднього ряду [і], якщо вони не розділені паузою на стику префікса і кореня або частин складноскороченого слова: [н'іс], [р'ід], [в'ікно¹], [ж'і'н'ц'і], але [бе^изіме'н:иГ], [пе'дінсти^е" ту'т], [де'ржінспе'кц'ца];

2) передньоязикові приголосні [д], [ш], [з], [с], [сі], [ц], [л], [н] перед іншим м’яким приголосним та [/]: [д'н'і], [могý'т'н'іĭ], [з'н'а'ти^е], [гіі'с'н'а], [ві'д':іл], [міц'н'і¹], ī^'він]; перед наступ- ним пом’якшеним звуком [в], [м]: [с'ва'то], [ц'вах], [^'ва'кну- ти], [с'міх].

У словах іншомовного походження можуть вимовлятися пом’якшено всі приголосні, включаючи й губні, задньоязи- кові і глотковий (про це йдеться у розділах «Орфоепія», «Ор- фографія»).

Крім того, в українському літературному мовленні широ- ко вживаються пом’якшені приголосні в інших позиціях, зокрема перед іншими приголосними. Як правило, така пала- талізація зумовлюється асимілятивними змінами звуків.

§ 19. Асиміляція і дисиміляція приголосних у потоці мовлення

Асиміляція (від лат. assimilatio — уподібнення) та дисиміляція (від лат. dissimilatio — розподібнен- ня) властиві фонетичній системі української мови і просте-

'Див.: Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К., 1969. — С 178—182.

33

жуються тільки в мовному потоці, як правило, в межах од- ного такту чи одного складу. Тому асиміляція і дисиміля- ція — явища усного мовлення. Правда, окремі асимілятивно- дисимілятивні зміни з часом можуть фіксуватися графіч- ною системою мови і переходити в орфографічне письмо (як приклад можна взяти хоча б позначення на письмі оглу- шеного префікса с- (із з-) чи передачу подовженого приго- лосного).

Під асиміляцією як фонетичним явищем слід розуміти уподібнювання одного звука іншому, здебільшого сусідньо- му. Асиміляція може бути прогресивною або регресивною, повною або частковою, за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю.

Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’ян- ським, властива переважно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю, рідше за способом і місцем творення.

Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів. У межах од- ного слова дзвінкий шумний приголосний, впливаючи на попередній глухий, перетворює його на відповідний дзвінкий:

[про'с'ба] -> [про'з'ба]; [вокза'л] -> [воґза'л], [іакби¹] ->

-> Цаґби¹], [борот'ба¹] -» [бород'ба¹], [о'тже^и] -> [оЙсе^и]. У такому випадку асиміляція відбувається завжди, хоч на письмі вона, як правило, не позначається. Якщо ж приго- лосні збігаються на межі слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою, глухий приголосний змінюється під впли- вом сусіднього дзвінкого так, як і в межах одного слова: ось де [о'з' де^и], хоч би [ходеби¹] і под. Коли ж приголосні збіга- ються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.

Перед сонорними приголосними [j'], [р], [а], [м], [я], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сни'ц'іа], Ітро'хи^е], [njaT’].

Асиміляція за глухістю також простежується в кон- кретних умовах. При цьому слід пам’ятати, що дзвінкі шумні приголосні в українському мовленні, на відміну від росій- ського, в кінці такту і в кінці складу, як правило, не оглу- шуються.

Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українсько-

34

му літературному мовленні може проходити тільки на по- чатку такту (як в межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні¹. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:

а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням с-: [сп]итати, [ск]ажу, [сф]отографувати, [ст]иха — спи- тати, скажу, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими вимовляється тільки як с, але на письмі не змінюється: з тобою — [ст]обою, з книги — [ск]ниги, з хати — [сх]ати і под. Префікс і прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також повністю, але в українській орфографії ніколи не замінюється

на с: з чого — [зч]ого -> [сч]ого -> [шч]ого, зшити —

[зш]ити -¥ [сш]ити -> [ш:]ити тощо;

б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз- також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбу- вається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не пере- дається: розписка [роспуска], безпечний [бе^испе'чниĭ], але розсада [розса'да], безславно [бе^изсла^Іÿно] і под.;

в) дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах [н'і'хт'і], [к'і'хт'і], [ле'хко], [во'хко] та по- хідних від них утвореннях.

Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за дзвінкістю і глухістю. Прогресивна асиміляція за цими озна- ками сучасній українській літературній мові не властива. Поодинокі приклади уподібнення за дзвінкістю відбулися в давньоукраїнській мові: давньоруське бьчела -> бчела -»

-> [бч]ола -» [бдк]ола, Га[нц]я -> Га[н^']а тощо.

Асиміляція за місцем і способом творен- н я приголосних звуків також частіше відбувається при швидкому темпі мовлення, здебільшого в межах слова-так- ту і (рідше) на межі тактів чи слів у такті.

Прикладами асиміляції за місцем і способом творення приголосних у давньоукраїнській мові є уподібнення м’я-

•Див.: Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К., 1969. — С 210—212.

35

ким приголосним дальшого [/'] (повна прогресивна асиміля- ція за способом творення): жити[\е] -» жи[т']е] -» жи[т'т'е]->

-» [жит':а]; ночью (фон. [HOH’bjy]) -» [ноч'іу] -» [н'іч'ч'у] -» -»[н'і'ч':у] і под. Подовження приголосних у результаті наз- ваної асимілятивної зміни є однією з фонетичних особливос- тей української мови.

До асиміляцій такого типу сучасного періоду, що спостері- гаються в усному мовленні, належать:

а) зміни груп «свистячий і шиплячий» у групи «шиплячий

і шиплячий» (регресивна асиміляція): безшумно [бе^иш:у'м-

но], принісши [прин'і'ш:и^е], через жито [че'ре^иж:ито], а та- кож перехід свистячих у шиплячі перед африкатами [дк], [ч]:

пісок — пісчаний -> [п'ішча'нш], ізджу -» [)'і'ж<3«:у] тощо;

б) зміни звукосполучень «шиплячий і свистячий» у спо- лучення «свистячий і свистячий» (регресивна асиміляція): б’єшся [6je'c':a], зважся [зва'з'с'а], а також: книжці [кни'з'ц'і], чашці [ча'с'ц'і];

в) перехід в африкати приголосних [д] і [т] у звукоспо- лученнях «приголосний [от], [от'], [д], [d'] і свистячий (шипля- чий, африката)», наприклад: Вітчизна [в'іч:и'зна], коритце

[кори'ц:е^и], коротший [коро'ч:иī], йдеться Цде'ц'іа], радься [ра'^'ц'а] і под.;

г) переходи африкат у свистячі, шиплячі чи інші афри- кати перед свистячим, шиплячим або іншою африкатою:

річці [р'і'ц':і], не морочся [He“Mopo’u^a].

Українською орфографією передаються тільки поодинокі наслідки асиміляції за місцем і способом творення: пише- ться щ (фон. [шч]) на місці [сч] (щастя, ліщина, піщаний, дощаний), а також щ (фон. [шч]) і чч на місці [с'ч] і щ'ч'] у словах типу Одещина, Вінниччина.

Асиміляція за м’якістю також буває тільки регре- сивною. Вона в усному українському мовленні надзвичайно поширена, але ступінь її здійснення залежить від характеру приголосних, що вимовляються поряд.

Так, приголосні [д], [от], [з], [с], [д], [ц], [л], [н] асимілятивно пом’якшуються перед будь-яким м’яким названої групи при-

36

голосних: для [д'л'а], навесні [наве^ис'н'і'], жінці [ж'і'н'ц'і]. Однак приголосні [д], [т], [л], [н] не асимілюють з дальшими по- м’якшеними і напівпом’якшеними [p'], [k'], [a'], [б'], [e'], [ф'\, [м'\ їж'], [ч'], [ш']: хитрі [хи'тр'і], твій [тв'ії], палкі [палк'і¹] і под.

Передньоязикові [р], [ж], [ч], [ш], задньоязикові [ґ], [тс], їх], глотковий [г], губні [б], [п], [в], їм], Іф] асимілятивно в укра- їнському мовленні не пом’якшуються перед будь-яким м’я- ким чи пом’якшеним приголосним: землі [зе^имл'і'], гніт [гн'іт] і [гн'іт] тощо. А приголосні [з], [ц], [с], Ід] можуть сприймати асиміляційний вплив напівпом’якшених губних [б\, [я'], [e'], їм], Іф'], а також [p'] і пом’якшуються: свято [с'в'а'то], сміх [с'м'іх], цвіт [ц'в'іт].

Дисиміляція зустрічається в сучасній українській літературній мові рідше, ніж асиміляція, а наслідки її, що з’яви- лися у фонетичних умовах різних періодів розвитку слов’ян- ських мов, спостерігаються в таких найважливіших випадках:

а) у спільнослов’янських групах Ідт] і Ітт], що виникали здебільшого в інфінітивах і віддієслівних іменниках, у зв’яз- ку з дією закону відкритого складу в результаті дисиміляції

f ([тт] -> [ст]) або асиміляції й дисиміляції ([дт] —> [тт] -» Іст]) утворилося відоме слов’янським мовам сполучення [ст]: ^радти¹ -> *кратти -> красти (але краду), *плет- ти -> плести (але плету), *пов*дть -> *пов*тть -> повість (але оповідання);

б) у нових групах приголосних, що з’явилися після зане- паду редукованих у давньоруській мові, дисиміляція розви- нулася після розпаду давньоруської мови і закріпилася в українській фонетичній системі:

1) [кът]о -» [кт]о -> хто (рос. кто);

2) [чьн] -» [чн] -» [шн]: рушник (<- ручьникъ), мірош- ник (<— м-Ьръчьникъ) і под. Однак у більшості слів із назва- ною групою звуків дисиміляція не відбулася: безперечний, значний, нічний, пшеничний і под.;

в) в групах приголосних [шиї] <- [сш] та [жш] <- [зш], що з’являлися при творенні форм вищого ступеня порівнян- ня прикметників, в результаті дисиміляції відбувся перехід

у [шч] та [жч\. висший -> вишший (асиміляція) —» вишчий

(дисиміляція); низший —> нижший (асиміляція) -> нижчий (дисиміляція).

'Значком * позначаються відновлені за відомими фонетичними зако- нами слова, що пам’ятками не засвідчені, проте могли існувати.

37

Наведені приклади показують, що дисиміляція охопила групи, в яких приголосні звуки однотипні за способом тво- рення («проривний і проривний» чи «фрикативний і фрика- тивний»), у результаті чого утворилася нова різнотипна гру- па («фрикативний і проривний»).