§ 194. Засоби поєднання частин складного речення

Основними засобами зв’язку предикативних частин в межах складного речення є інтонація і сполучні засоби (спо- лучники і сполучні слова).

Інтонація є універсальним засобом зв’язку предикатив- них одиниць в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке складне речення характеризується інтонаційною заверше- ністю, має інтонацію кінця, у зв’язку з чим саме інтонація виступає як засіб поєднання предикативних частин склад- ного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водно- час інтонація служить засобом вираження семантичних відно- шень між предикативними частинами, що входять до складу речення (перелічувальні, протиставні, з’ясувальні, причинові, умовні тощо). Отже, інтонація характерна для всіх типів складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу по- єднання предикативних частин у безсполучникових речен- нях, в яких предикативні частини об’єднуються в одне ціле лише за допомогою інтонації, без сполучних засобів.

Інтонація може бути різних типів: а) перелічення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Ш.); б) протиставлення чи зіставлення: Люди до неї говорять — не чує, не слухає (М. В.); в) зумовленості: Буде вода — буде все (Гонч.); г) з’ясувальна: Наснилось мені — прийшла подруга мого найпершого гуляння (М. В.) та ін.

Важливим засобом поєднання предикативних одиниць у межах складного речення є сполучні засоби, серед яких роз- різняють, з одного боку, сполучники і сполучні слова, а з другого — співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між предикативними частинами, що входять до його складу. Серед них розрізняють сполучники сурядності, які, поєднуючи в одне ціле частини складносу- рядних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення між ними, і сполучники підрядності, які,

369

поєднуючи частини складнопідрядних речень, виражають також наявні поміж ними часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні та інші відношення. Сполучні ж слова, в ролі яких виступають відносні займенники у різних відмінкових формах {хто, що, який, чий) і прислівники займенниково- го походження {як, де, коли, куди та ін.), пов’язуючи між собою в одне ціле предикативні частини складнопідряд- них речень і виявляючи синтаксичні відношення між ними, є одночасно й членами підрядної частини речення.

Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну час- тину складнопідрядного речення до головної, знаходяться у складі підрядної його частини. У головній же частині в ок- ремих різновидах складнопідрядних речень їм можуть відпо- відати співвідносні (вказівні) слова (у ролі їх звичайно ви- ступають вказівні й означальні займенники — той, такий, кожний, весь та ін., а також прислівники займенникового походження — тоді, туди, там, так та ін.), які одержують семантичне наповнення за рахунок підрядної частини. По- рівняйте, йаприклад: Я той, що греблі рвав (Вор.); Коли уся душа тріпоче, тоді рука моя не хоче пером виводи- ти пісні (Рил.).

Крім розглянутих, важливими засобами поєднання преди- кативних частин складного речення в одне ціле виступають також співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних предикативних частинах склад- ного речення, лексичні елементи, а також порядок розміщен- ня самих предикативних частин.

Видо-часові і способові форми дієслів-присудків різних частин складного речення відповідним чином скоордино- вані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із частин порушити це співвідношення, то така конструкція або набуде іншого значення, або ж як складне речення стане неможливою.

Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення тощо, також нерідко ви- значають характер синтаксичних відношень і тісніше по- єднують в одне ціле предикативні частини складного ре- чення. Вони можуть брати участь в організації різних типів складних речень — як складносурядних, так і складнопід- рядних.

Порядок розміщення предикативних частин у складному реченні може бути відносно вільний, при якому предика- тивні частини можуть змінювати своє місце в реченні (на- приклад, у складнопідрядних реченнях часових, умовних, по-

370

рівняльних та ін.), і фіксований, сталий, незмінний, при якому кожна з предикативних частин займає певне, властиве їй місце (наприклад, у з’ясувальних складнопідрядних речен- нях, а також у присубстантивно-предикативних і взагалі в так званих означальних підрядна частина завжди знаходиться після пояснюваного слова).