§ 16. Приголосні звуки

Приголосними виступають звуки, основою яких є шуми, утворювані при проходженні і доланні струменем видиху- ваного повітря різних перепон.

Таким чином, приголосні звуки відрізняються від голос- них своїми акустичними і анатомо-фізіологічними особли- востями.

З акустичного погляду приголосні звуки склада- ються здебільшого з шумів або з шумів і незначних тонів. Виняток становлять тільки сонорні приголосні, що акустич- но подібні до голосних, оскільки в них голос переважає над шумом.

Основна відмінність між голосними і приголосними поля- гає в діяльності мовних органів при утворенні звуків. Занатомо-фізіологічного погляду голосні — це звуки, що творяться м’язовим напруженням усього мов- ного апарату. При утворенні приголосних звуків функціо- нують окремі органи мовлення, наприклад, губи, кінчик і корінь язика, верхні зуби, задня стінка глотки і под.

Нарешті, приголосні становлять в українській мові кіль- кісно велику групу звуків, що мають неоднакові акустичні ознаки, утворюються по-різному, в усному мовленні підляга- ють численним змінам.

28

§ 17. Артикуляційно-акустична класифікація приголосних звуків

Класифікація приголосних сучасної української літературної мови ґрунтується на загальних принципах творення приголос- них звуків і проводиться у двох головних аспектах: за дією головного активного мовного органа і за способом творення шуму.

Крім того, в ролі допоміжних аспектів класифікації при- голосних виступають поділи їх на групи за звучністю (со- норністю) і співвідношенням шуму й голосу та за твердістю і різними ступенями палаталізації.

За активним мовним органом (за місцем творення) усі приголосні звуки поділяються на губні, язи- кові (передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові) і глоткові, або фарингальні.

Губні, або лабіальні, приголосні творяться в мо- мент долання повітряним струменем перепони між нижньою губою (вона виступає активним мовним органом) і верхньою губою або верхніми зубами. Коли струмінь видихуваного по- вітря прориває зімкнення між губами, творяться двогубні (біла- біальні) приголосні [б], [я], [в], [м]\ коли ж долається зімкнення між нижньою губою і верхніми зубами, творяться приголосні губно-зубні [ф] та в певних позиціях [в].

Губно-губні [б], [я], [в] та губно-зубний [ф] творять- ся при піднятому м’якому піднебінні, що не дає можливості повітрю проходити через носову порожнину. Названі приго- лосні звуки у зв’язку з цим є неносовими, або чистими.

При творенні губного [м] м’яке піднебіння опущене; струмінь видихуваного повітря проходить через носову по- рожнину, де створюється специфічне носове забарвлення, тому цей звук називають носовим.

Язикові приголосні звуки творяться за активної участі язика. Залежно від того, яка частина язика бере найактивнішу участь у творенні звука, приголосні сучасної української літе- ратурної мови поділяються на передньоязикові, середньоязи- кові і задньоязикові.

Активними мовними органами при утворенні перед- ньоязикових приголосних виступають передня час- тина язикової спинки і кінчик язика. До передньоязикових звуків української літературної мови відносять більшість при- голосних, що різняться особливостями творення, специфіч- ним забарвленням та якостями слухового сприймання: \д], [d'], [т], [т'І [з], И, [с], [c'], [ц], [ц'], [§], [§'}, [ж], [ч], [ні], ІāсШЛл'ШЛн'ШЛр'І

29

Передньоязикові приголосні [к], [k'] таким шляхом, як і губний [м], набувають носового забарвлення. Усі інші пе- редньоязикові чисті (неносові).

Середньоязикові приголосні творяться при ак- тивній участі середньої частини спинки язика, що піднімається вгору і зближується з твердим піднебінням. Саме тому їх називають ще піднебінними, або палаталь- ними (від лат. palatum — тверде піднебіння). Так тво- риться приголосний [/].

Задньоязикові приголосні [ґ], [к], [х] творяться при проходженні повітряним струменем перепони, що її ут- ворює задня спинка язика при зімкненні чи зближенні з м’яким піднебінням.

Глотковий (фарингальний) приголосний [г] тво- риться, на відміну від уже описаних, у порожнині глотки: при проходженні повітря через звуження, що утворюється при наближенні кореня язика до задньої стінки глотки, м’язи також скорочуються.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за місцем творення (за активним мовним органом)

Групи приголосних Приголосні звуки

Губні губно-губні б, п, в, м

(лабіальні) _Губно-зубні ф

передньоязикові д, т, з, ÿ, с, ц, р, л, н, ж, ч, ш, d', т', з', §', c', ц', p', л', н'

Язикові середньоязикові /

задньоязиковий ґ, к, х Глотковий (фарингальний) г

За способом творення шуму всі приголосні звуки сучасної української літературної мови поділяються на три головні групи: зімкнені, щілинні, дрижачі (див. табл. на с 31).

Зімкненими називаються приголосні звуки, що тво- ряться в момент прориву струменем повітря повного зімкнен- ня між активним і пасивним мовними органами. Такими є українські [б], [ni, [dl, [m], [ґ], [к], [м], [мі; [d'], [m’], [«']. Внаслі- док того, що повітря при цьому прориває зімкнення раптово, ці звуки ще називаються вибуховими.

ЗО

Групи приголосних		Приголосні звуки
Губні (лабіальні)	губно-губні	б, п, в, м
	губно-зубні	ф
Язикові	передньоязикові	д, т, з, ÿ, с, ц, р, л, н, ж, ч, d', т', з', §', c', ц', p', a', н'	ш,
	середньоязикові	і
	задньоязиковий	Ґ, К, X
Глотковий (фарингальний)		г

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за способом

творення

Групи приголосних		Приголосні звуки
Зімкнені (проривні)	носові		м, н, н'
	чисті (неносові)		б, п, д, т, к, ґ, d', tri
Зімкнено-щілинні (африкати)		д, ц, дк, ч, d', ц'
Щілинні (фрикативні)		в, ф, з, с, ж, ш, г, х, л, з', c', л'
Дрижачі		Р,Р'

Оскільки артикуляція вибухових здійснюється з надзви- чайно малою витримкою, більшість зімкнених приголосних є миттєвими (моментальними). До вибухових (миттє- вих) належать [б], [я], [д], [т], [ґ], [к]; [d'], [m’]. Приголосні [м], [«], [«'] творяться дещо по-іншому: струмінь повітря частко- во проривається назовні через ротову порожнину, частко- во — через носову. Тому вони, як уже зазначалося, є но- совими. Носові приголосні іноді розглядають як з і м к - нено-прохідні.

Особливу групу в межах зімкнених приголосних станов- лять зімкнено-щілинні приголосні, або а ф р и к а - т и : [§], [ц], [āс], [ч]; [§'], [ц']. Вони починають творитися в момент проривання повітряним струменем зімкнення (як і при вимові приголосних (\д], [т]), однак зімкнення не руй- нується повністю, а переходить поступово в щілину, отже, вибуху при їх утворенні немає.

У сучасній українській літературній мові африкати ви- мовляються злито і не є об’єднанням звуків [д + з], [т + с], [д + ж], [т + ш].

Група щілинних, або фрикативних (відлат. fricare — терти), приголосних об’єднує звуки, які склада- ються із шуму, який твориться при проходженні струменем повітря щілини, що виникає при наближенні активного мов- ного органа до пасивного. Так творяться українські приго- лосні [в], [ф], [з], [с], [ж], [їй], [г], [х], [л]\ [/], [з'], [c'], U'].

Щілинні приголосні [л], [a'] ще називаються бокови- ми, бо під час їх утворювання виникає перепона в резуль- таті наближення кінчика язика до ясен. Язик при цьому опускається і повітря проходить з обох боків його.

З-поміж щілинних приголосних виділяють шиплячі {[ж], [ч], [ш], Ш) та свистячі ([з], [с], [ц], {§]; [зі, [ці, [c'],

31

[C']) приголосні. Такий поділ щілинних приголосних ґрун- тується на слуховому сприйманні звуків.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за звучністю та за співвідношенням шуму й голосу (тону)

Групи приголосних		Приголосні звуки
Сонорні (сонанти)		р, л, м, н, -, в p', л\ -, н', j, -
Шумні	дзвінкі	б, д, з, ж, §, дк, ґ, г, -. д', з', -, §', -, -, -
	глухі	п, ф, т, с, ш, ц, ч, к, х -,-, t', c', -, ц', -, -, -

До дрижачих, або в і б р а н т і в (від лат. vibrans — дрижачий), належать звуки [р], [p']. При утворенні названих звуків активний мовний орган (кінчик язика) вібрує, а тому струмінь видихуваного повітря на дуже короткий час пере- ривається, створюючи таким чином кілька (три-чотири) по- слідовних ритмічних вибухів невеликої сили.

За звучністю, або сонорністю (від лат. sonorus — звучний), приголосні поділяються на два основ- них розряди: сонорні і шумні (див. табл.).

Сонорні приголосні, або сонанти (від лат. sonans — звучати), акустично наближаються до голосних: у них тон переважає над шумом. Проте з анатомо-фізіоло- гічного погляду вони мають ознаки приголосних, бо творять- ся в певному місці резонатора, тобто напруження мовного апарата зосереджується там, де зближуються чи змикаються активний і пасивний мовні органи.

До сонорних української мови належать приголосні зву- ки [р], [л], [м], [ні; [p'], U'], [«'], [у], а також [в].

Усі інші приголосні належать до шумних звуків. У свою чергу, шумні приголосні різняться між собою акус- тичними і анатомо-фізіологічними особливостями: одні з них складаються з шуму й голосу, інші — тільки з шуму. Тому шумні приголосні поділяються на дзвінкі й глухі. При творенні шумних дзвінких звуків голосові зв’язки збли- жені і дрижать, створюючи тон; при творенні ж шумних глу- хих голосові зв’язки не напружені і не дрижать.

У сучасній українській літературній мові більшість дзвінких шумних мають співвідносні їм глухі шумні.

32