§ 190. Відокремлені додатки

Відокремлені додатки — це виділені інтонаційно (на пись- мі — пунктуаційно) відмінкові форми іменників з приймен- никами (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від тощо) або прислівниковими сполученнями, що мають значення включення, винятку, заміни: Розглядаючи судно, Віталій і Тоня перезиркувалися між собою, обмінюва- лись усмішками, в яких зараз було щось схоже на таєм- ницю, зближуючу, нікому, крім них, недоступну (Гонч.); За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (П. М.); — Пам’ятайте ж, Варварочко, що в домі, опріч вас, нікого немає (Коц.).

Відокремлені додатки не мають об’єктних значень, не по- в’язані з дією як предмет, на який переходить дія або який є результатом дії, і сам термін «відокремлені додатки» також умовний. Не всі граматисти визнають наявність «відокрем- лених додатків». Слід визнати те, що підстава для виділення їх не стільки внутрішня, смислова, скільки зовнішня, а саме: зв’язок прийменникового керування і можливість постави- ти до них питання непрямого відмінка.

§191. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями

Прості речення можуть ускладнюватися вставними і встав- леними словами, словосполученнями і реченнями, які гра- матично не пов’язані з членами речення, хоч надають усьо- му реченню чи окремим його членам різних смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення та ін. Наприклад: Тут, видно, недавно були люди, бо лежа- ла купа сухого листу та кілька грубих вербових полін (Коц.); Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро... (Л. У.); Може, цього й досить лю- дині, може, нічого більше й не треба, крім шматини неба над головою та оцього задумливого шелесту лісу? (Гонч.); Цей зошит — то його, можна сказати, вірний друг, куди він записує все те, що лягло на серці (Цюпа); Наслухались дві Мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів) (Гл.).

Ускладнюючі компоненти не вступають з іншими слова- ми в реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв’язок, характе- ризуються відносною відокремленістю та інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки — кому, тире, дуж-

362

ки: Але, наперекір усьому, хлопець набирався сили, мов дуб у полі, тільки у його великих очах зачаїлася поли- нева печаль степів (Ст.); Вишневий сад, — він тільки- но зацвів, — Данину першу виплативши бджолам, Дрімав і спав (Рил.); Вона червоне віяло взяла і ніби ненароком повела В той бік очима (так собі, зненаць- ка)... (Рил.).

Відсутність граматичного зв’язку з членами речення чи з реченням у цілому зумовлює віднесення вставних і вставле- них конструкцій до «слів, що стоять поза граматичним зв’яз- ком», хоча дехто з граматистів обґрунтовує зв’язок цих слів із реченням.

За смисловою функцією розглядувані слова, словосполу- чення і речення поділяються на вставні і вставлені.

Вставні слова і словосполучення:

1) виражають модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів тощо) — безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається, напевне, очевидно, ли- бонь, без сумніву: Почув він, мабуть, од Сороки, що Соловейка хвалить всяк (Гл.); Певно, се країна світла та злотистої блакиті, певно, тут не чули зроду, що бува негода в світі (Л. У.); Здавалось, пішки через гать хмарина в місто кралась (Піде); Звичайно, часом там і жарт бринить солоний, І сміх, що котиться аж за да- лекі гони... (Рил.); Очевидячки, се питання усіх цікави- ло (Коц.); А які очі! їх, напевне, дав татарський брід — блакитні, аж сині, з несподіваним відблиском осінніх зірок (Ст.);

2) виражають почуття людини у зв’язку з повідомленням (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) — на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на зло, як на гріх, як навмисне, нівроку, шкода: Ще, на щастя, не за звіром юрба гналась, тож спинилась (Л. У.); На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не поверне- ться (Ян.); Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка!.. (Н.-Лев.); Шкода, той час не вернеться ніколи (Л. У.);

3) привертають, активізують увагу співрозмовника — чує- те, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, бачите, по- годьтесь, повірте, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте, між нами ка- жучи та ін.: А дуже Вовкові не хочеться умерти (Бо ще OłC вігі ĭтЄ ЫСьЭтСЫоСЯ/, бач!) (Гл.); Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця — Так камінь,

363

лежачи в пшениці, На дощик верещав. — А глянь, іще й радіють люди... (Гл.);

4) вказують на джерело повідомлення — кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом .... на думку ..., на мою думку, по-моєму, по-твоєму, по-нашому: І найвища, по-моєму, краса — це краса вірності (Гонч.); ...Там, кажуть, є й крижина, й кришталина, де глиб- ше — лід, а зверху — там кришталь (Л. У.); А що ж, по- твоєму, чинити маєм? (Л. У.); Так би мовити, ідеї — старі, а часи — нові (Газ.); Але, я думаю, найбільш на Україну Тягли його відтіль ті струни потайні (Рил.);

5) допомагають упорядкувати думки, пов’язати їх між со- бою — по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, навпаки, наприклад, отже, сло- вом, значить, виявляється, зокрема, зрештою, пов- торюю: Додому я не йшов, а летів, бо, по-перше, міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи, а по-друге, треба було збігати в ліс (Ст.); Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса (О. В.); А яке ви маєте право, напри- клад, руйнувати качачі гнізда? (О. В.); Проїхали так з кілометр до наступного повороту, і тут Козаков, на- решті, дав команду зупинитись (Гонч.); Чисте небо не налягало на гори, а навпаки, своєю високою легкою си- нявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (Гонч.); Та, зрештою, хіба оце похилене жито, оця червона пше- ниця, оце чорноките просо не поезія? (Ст.);

6) виражають емоційність вислову, підкреслюють експре- сивність його — даруйте, пробачте, легко сказати тощо: Чому ж се ти позбувся спадку, А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай?.. (Л. У.).

Вставні конструкції пов’язуються переважно з загаль- ним змістом усього речення, надаючи йому певного відтінку, тому вилучення вставних конструкцій нерідко впливає на зміст речення, хоч принципово синтаксичної структури й не порушує.

Порівняйте:

1. На жаль, троїстої я не за- Троїстої я не застав став музики (Рил.) музики.

2. В поемі, може, вірш кульгав, В поемі вірш кульгав, Та та чиста молодість буяла (Рил.) чиста молодість буяла.

3. Пісня, здавалось, бриніла Пісня бриніла вже в вже в ньому (Коц.) ньому.

364

1. На жаль, троїстої я не за- став музики (Рил.) 2. В поемі, може, вірш кульгав, та чиста молодість буяла (Рил.) 3. Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому (Коц.)

Троїстої я не застав музики. В поемі вірш кульгав, Та чиста молодість буяла. Пісня бриніла вже в ньому.

Речення зі вставленими конструкціями

Крім вставних конструкцій, які переважно виражають суб’єктивне ставлення мовця до висловленої думки, є ще вставлені конструкції. Вони містять додаткові повідомлення, зауваження, бувають поясненням до якогось із членів ре- чення чи до речення в цілому: Людині суджено не руха- тись по колу (Це, зрештою, й гаразд) (Рил.); Він голо- вою в такт мелодії кивав (Це взагалі була його пито- ма риса)... (Рил.).

На відміну від вставних конструкцій, вставлені не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв’язок та послідовність думок тощо. Вставлені конструкції роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремо- го його члена, а у зв’язку з цим вони не можуть починати речення, тому переважно стоять у середині або в кінці його.

Вставлені, як і вставні, конструкції з основним реченням граматичного зв’язку не мають.

Вставленими бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного речен- ня як безсполучниковим, так і сполучниковим зв’язком, а на письмі найчастіше виділяються дужками, рідше — комами або тире: До короля щодня приходять скарги (ти знаєш, люди стали непокірні)... (Л. У.); Нарешті брат Іван його переконав (Чимало ж і зусиль ця справа кошту- вала!) (Рил.); А ввечері мій Ярема (От хлопець звичай- ний!) Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану (Т. Ш.); Хіба ти не знаєш, яких я несу Гостей до сул- тана? Так море спиняло (Любило завзятих чубатих слов’ян) (Т. III.); Хутір Вишневий — двадцять п’ять хат — примостився в голому степу кілометрів за п’ят- надцять від Троянівки (Тют.); Люблю я тих, хто вміє дивуватись (а не скептично споглядає світ) пухкій сніжинці, начебто із вати, і першій квітці на просонні віт (Кр.).

Вставлені конструкції, як побіжні зауваження чи додат- кові повідомлення, безпосереднього змістового зв’язку з ос- новним реченням не мають: Днями вони цілим класом їздили на екскурсію в Крим (Пахом Хрисантович таки дотримав слова і дав грузовик)... (Гонч.); Пора б уже, пора (Старечі губи шепотять, не кажуть) Станови- ще своє розумно зважить І з милого хлопчини-пустуна Зробитись мужем (Рил.).

365