§ 180. Другорядні члени речення

Граматичний центр двоскладного речення становить пре- дикативна пара: підмет і присудок. Якщо речення складається тільки з головних членів речення, то воно називається не- поширеним: Стебла багряніють (Тют.); Наплива імла (Ющ.); Сонце сяє. Голубіють далі (Горл.). Частіше ж струк- туру речення поширюють додаткові повнозначні компонен- ти, які залежать від підмета або від присудка. Такі компо- ненти називаються другорядними членами речення,

335

а речення з ними — поширеними. Другорядні члени речення, які залежать від підмета, називаються групою підмета, ті, які залежать від присудка, — групою присудка. Наприклад, у реченні Довгий мурований будинок в один поверх виглядав великими вік- нами з-за дощаного паркана (Дім.) гру- па підмета — довгий, мурований, в один поверх і група присудка — великими вікнами з-за доща- ного п а р к а н а . Не всі другорядні члени речення за- лежать від головних членів, між ними може існувати взаєм- не підпорядкування: вікнами (яким и?) — великими; паркана (я к о г о?) — дощаного.

Питання про другорядні члени речення в історії грамати- ки мало різні способи вирішення, які можна звести до двох напрямів у підході до виділення цих членів: формаль"- н о г о (класифікація за характером синтаксичного зв’язку) і логічного (класифікація за значенням). Терміни «до- даток» і «означення» вперше зустрічаються у роботах пред- ставників логічного напряму О. X. Востокова та М. І. Гре- ча; другорядні ж члени речення, які зараз кваліфікуються як «обставини», вони відносили до означень. Поняття «обстави- ни» як другорядного члена речення вводить Ф. І. Буслаєв.

На сучасному етапі питання про другорядні члени речен- ня у мовознавстві пов’язується з питанням про словосполу- чення; навіть виділення основних типів другорядних членів речення базується на представленні різних відношень між компонентами підрядних словосполучень. Атрибутивні, об’єктні, часові, причинові, просторові та деякі інші відно- шення є базою для виділення трьох типів другорядних членів речення: додатка, обставини, означення.

Крім другорядних членів речення, які виступають компо- нентами словосполучень у структурі речення, виділяються такі, що відносяться до всього речення в цілому, а не нале- жать до групи підмета чи присудка. Такі другорядні члени речення називаються детермінантами: Ще й досі бідують в тих краях мої земляки (Мур.); Міжгір’я біліли внизу, затоплені молочними озерами туманів (Гонч.).

Додаток

Додаток — це другорядний член речення, що означає об’єкт дії чи стану. Він може бути виражений іменником у непрямому відмінку або субстантивованими частинами мови, займенником, числівником чи інфінітивом, пов’язаним спо- собом прилягання з головним або другорядним членом ре-

336

чення: Він сердечну вів промову (Тич.); Дорога в рідні Бояни Несла його сама (Піде); Ще дочекають наші руки обробляти свої ниви, свої городи, свої садки (Коц.); Обіз- валася зозуля в діброві, розсипа сумовите «ку-ку» (Дон.). Додаток може виражатись також синтаксичним слово- сполученням, яке складається з:

1) числівника з іменником у формі родового відмінка: Ви нагадали мені одного товариша;

2) означального, неозначеного, заперечного займенника з прийменниково-іменним сполученням: Я не чекав нікого з однокласників;

3) кількісно-іменного сполучення, до складу якого входить іменник із значенням певної кількості (п’ятірка, деся- ток, сотня і под.): Ми зустріли сотні дві робітників; Він побачив потік машин;

4) кількісно-іменного сполучення, до складу якого входить займенник або неозначено-кількісний числівник, прислівник {кілька, декілька, багато, мало, чимало і под.): За вечір я переглянув кілька конспектів.

Оскільки у реченні додаток означає об’єкт дії чи стану, то, як правило, він належить до дієслова або слова категорії стану (предикатива, предикативного прислівника). Іменні частини мови можуть мати при собі додаток тоді, коли вони утворені від дієслова: любов до землі — любити землю; охорона природи — охороняти природу.

Додатки поділяються на прямі і непрямі. Прямий до- даток — це додаток у формі знахідного відмінка без при- йменника, який у реченні залежить від особового дієслова, інфінітива, дієприслівника. У семантичному плані прямий додаток означає об’єкт, на який безпосередньо спрямована дія: Я п’ю тебе, сонце, твій теплий, зцілющий напій (Коц.); Якийсь тихий спокій вас обіймає (П. М.); Три старих могутніх осокори вітали гостей з високого па- горба (Земл.); Глибокий дощ замурував шибки (Жил.); Зачинають пісню косарі (Степ.).

Прямий додаток може бути виражений також у формі родового відмінка, якщо він належить до присудка, який має значення заперечення чи означає частину від цілого: Я не боюся сивини, Глибоких зморшок не боюся (Нагн.); Скільки тут я пісень наберу! (Дон.); Рушаючи у вирій, соловей склював червоних кілька ягідок (Степ.).

Непрямий додаток — це додаток, виражений у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків без прийменників і з прийменниками:

337

Місяць світить на білу постать і на хату (Вас); Гур- котом моторів, скреготом гусениць наповнився май- дан (Гонч.); Старий у бджолах кохається (Бедз.); Підземні надра й горді гори скорились нам і служать нам (Рил.). Безприйменниковий непрямий до- даток може виражатися формами родового, давального та орудного відмінків. Серед додатків, виражених формами ро- дового відмінка, виділяється так званий родовий парти- т и в н и й , що вказує на неповноту охоплення об’єкта дією: Земля живе і вимага пісень (Мал.). Вибір різних грама- тичних форм додатків — знахідного і родового без при- йменника — має у своїй основі ступінь охоплення об’єкта дією: повний чи неповний.

Прийменниковий непрямий додаток виражається прийменниково-іменними формами непрямих відмінків, а саме:

1) родового відмінка з прийменниками з, до, від, проти, для: Назар пишався з того вчинку товариша (Горд.); Режисер стояв позад апарата й радів від сцени, що мусила бути останньою в його фільмі (Довж.); Я до трак- тора підходжу... (Тич.);

2) знахідного відмінка з прийменниками про, за, у (в), на, о (об): Як радію за ту я людину, Що загублену радість знайшла (Coc); Вони ж раділи за свого орла (Б. Ол.); Сьо- годні цей пасажир сердився на море (Гонч.); Данько розпо- відає дорослим свої казки про далеке місто щастя (Гонч.);

3) орудного відмінка з прийменниками над, за, з, між, під: Бійці скучали за сонцем (Гонч.); / за дівочими очи- ма Сумує пісня на землі (Ст.); Минула тривожна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відда- лятися світанок (Ст.).

Інфінітивний додаток може залежати як від пере- хідних, так і від неперехідних дієслів. Він означає дію як об’єкт, на який спрямована інша дія: Хлопці вирішили ніку- ди не рушати з Хрещатика і чекати своїх (Ян.). У ролі додатка може виступати суб’єктний і об’єктний інфінітив. Суб’єктний інфінітив — це інфінітив, суб’єкт дії яко- го збігається з суб’єктом дії дієслова-присудка: Друзі домо- вилися зустрітися завтра у цей же час. У цьому ре- ченні суб’єкт дії інфінітива зустрітися і дії дієслова-при- судка домовилися один і той самий — друзі. Об’єкт- ний інфінітив — це інфінітив, суб’єкт дії якого не збігається з суб’єктом дії дієслова-присудка: Я прошу вас виконати це завдання. Суб’єкт дії інфінітива ви не збігається з суб’єк- том дії дієслова-присудка — я.

338

Додаток у реченні може мати різні відтінки значення. Він може означати:

1) суб’єкт дії: збудований робітниками, обмитий до- щем;

2) об’єкт, що є результатом дії: збудували дім, написав листа;

3) об’єкт, на який спрямована дія: садимо дерева, мріємо про майбутнє;

4) знаряддя чи засіб дії: копаємо лопатою, рубаємо сокирою;

5) предмет порівняння з чимось або ознакою: вищий за вас, гірший за інших, кращий від мене;

6) об’єкт виміру: відро землі, літр води.

Обставина

Обставина — це другорядний член групи присудка, що виражає характеристику дії чи ознаки з погляду якості, кількості, різних умов їх вияву: Легко і швидко ішла Ме- ланін через подвір’я (Гонч.); Край столу вже пригасав забутий самовар (Баж.); Потомились руки, граючи, по- томились ноги, танцюючи (Н.-Лев.).

Обставини можуть виражатися:

1) прислівником: Довкола спалахували вогники (Панч); Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку (Коц.);

2) дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: Світить річка, блукаючи заплавами, зникаючи у маре- вах небосхилу (Гонч.); Повернулись ми з полювання, не зробивши жодного пострілу (36.);

3) іменником у формі орудного відмінка без прийменни- ка: Я пройшов приморськими стежками з півтисячі кіло- метрів (Довж.);

4) іменниками у формі непрямих відмінків з прийменни- ками: Раптом над самою головою небо заграло (Гонч.); Протягом дня вони кілька разів намагалися перескочи- ти мур (Нагн.); Здалеку і зблизька, з гір, і з долів, з сіл і містечок сотні людей пливли-напливали до Борислава (Фр.); Полки стали на відпочинок (Гонч.);

5) інфінітивом: Взяв каганець, пішов дивитись у клас (Вас); Другого дня притомилась я дуже й сіла спочити в холодку під вербою (М. В.);

6) синтаксичним або лексичним словосполученням: Все це Гуртовий охопив одним поглядом (Д. Тк.); Микола вийшов на подвір’я шахти з легким серцем (Д. Тк.);

339

7) фразеологічним сполученням: Батько сидить, як гро- мом вражений її вчинком (Гонч.); Зажив тепер Чіпка з Грицьком душа в душу (П. М.).

За значенням виділяються такі різновиди обставин:

1. Обставини місця — означають місце реалізації дії чи вияву стану, їх напрям, вихідний чи кінцевий пункт і відпо- відають на питання де?, куди?, звідки? Обстави- ни місця можуть означати:

1) місце реалізації дії чи вияву стану: Десь за селом, на гонах далеких гасло сонце (Гол.);

2) напрям руху: На прогулянку до гаю йдуть веселі малюки (Н. 3.); Музики встали з призьби і пішли за во- рота (Н.-Лев.);

3) шлях руху: Лисиця безшумно пробиралася між ка- мінням (Дон.); Човен плив то посередині ріки, то попід берегом у тіні дерев (Бойч.);

4) вихідну або кінцеву точку руху: Телефоніст вийшов з-поміж гіллястих білих дерев (Гонч.); Василина спини- лася і повернулась до воза (Н.-Лев.); На шлях вилетіла бричка (Ст.); Ми їхали тепер від села до села... (См.).

2. Обставини часу дають часову характеристику дії чи стану і відповідають на питання коли?, як довго?, відколи?, доки? Вказівка на час може мати часове обмеження (вихідний часовий момент і кінцевий): По бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і погідна (Рил.); Ураган лютував з годину (Тул.). Часова характеристика може не мати часового обмеження: У різні часи по-різному вияв- ляється героїзм людини (36.); Навесні пташки повер- тались до рідного лісу (їв.).

3. Обставини міри і ступеня указують на кількісний чи якісний ступінь дії, стану, ознаки і відповіда- ють на питання наскільки?, скільки разів?, в скільки разів?, як багато?, якою мірою? Вони можуть означати:

1) міру простору: За півроку нелюдських зусиль скелю протягли не більше як на п’ятсот кроків (См.); / я люблю восени по коліна ходити в листі (Ст.);

2) міру кількості: Вся круча по самі вінця налита про- зорим, розплавленим жаром (Гонч.); Лемке двічі був з візитом в особняку інженера (Д.-М.); Втричі більше винагороду Ми зняли з земель (Вор.);

3) міру вияву ознаки: Надто гарячий був Саранчук, недостатньо обізнаний з тим, що відбувалося навко- ло (Гол.); В хаті ще більше потемніло (П. М.);

340

4) міру вияву дії чи стану: Уже ледь біліє черепицею рибальська хата, їхній береговий орієнтир (Гонч.);

5) міру інтенсивності дії: Кров лилася, люди, як і рані- ше, ходили в буйні атаки по кільканадцять разів на добу (Гонч.); Раз у раз Черниш зупинявся перепочити, тримаючись за скелю руками і ногами (Гонч.).

4. Обставини причини вказують на причину виник- нення, тривалості або завершення дії чи ознаки і відповіда- ють на питання чому?, від чого?, через що?, з якої причини?: Очі від утоми закрилися (П. М.); Старий Максим плюнув спересердя і подався до воріт (Коц.); Од хвилювання Тетяна не могла спокійно гово- рити (Вас); Захопившись переслідуванням, вони і не помітили, як далеко заглибились в ці нетрі (Ле).

5. Обставини мети вказують на мету дії чи стану, яка виражається пояснюваним членом речення, і відповідають на питання з якою метою?, для чого?, нащо?: Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина го- дувать (Т. Ш.); Година для праці настала (Л. У.); Мар- та взяла відро і пішла по воду (Ю. Ф.).

6. Обставини умови означають умови, при яких може відбуватися дія чи тривати стан, і відповідають на питання при якій умові?, в якому випадку?: При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний (Л. У.); Тільки за цих умов ми будемо страшні для ворога (Довж.); Та при такій пого- ді треба ще подумати про купівлю (Ст.).

7. Обставини допустовості вказують на умови чи факт дійсності, всупереч яким відбувається дія або триває стан, і відповідають на питання незважаючи на що?: Незважаючи на травень, душно було, як улітку (Коц.); Незважаючи на свої молоді роки, він уже керу- вав солідним трестом (Тют.); Всупереч зовнішній лег- коважності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таєм- ниці (Гонч.).

Означення

Означення — це другорядний член речення, синтак- сично залежний від іменника чи слова, вжитого у значенні іменника, що виражає якісну або кількісну ознаку: У млині стояв теплий, приємно солодкуватий запах свіжої ку- курудзяної муки (Коц.); Теплий краплистий дощ застав птахів і людей серед поля (Земл.). Означення може зале- жати як від головного члена речення, так і від другорядного,

341

з яким узгоджується у відмінку, а також часто у роді і числі або пов’язується способом керування чи прилягання. Від означуваного слова до означення можна поставити питання який? чий? котрий? скількох? скільком? скількома? (на) скількох?

За характером синтаксичного зв’язку з означуваним сло- вом усі означення поділяються на узгоджені та неузгоджень

Узгоджене означення пов’язується з означуваним словом синтаксичним зв’язком узгодження: Вікна школи горіли яскравими огнями (Коз.); Весняний вітер легко так повіяв (Ющ.).

Узгоджене означення може виражатися:

1) прикметником: Співали весняні вітри (Малан.);

2) займенником: Ми боролись, щоб ніякі сили не спини- ли нам до щастя біг (Coc);

3) дієприкметником: Всюди почорнілий сніг береться водою (П. М.);

4) числівником: 3 кущів підліска линуть перші трелі солов’я (Шиян).

Неузгоджене означення пов’язується з означува- ним словом синтаксичним зв’язком керування або приля- гання: Береже життя народу наша сила молода... (Павл.); Стала наближатися година рушати в дорогу (Вас). Не- узгоджене означення може виражатися:

1) іменником у формі непрямого відмінка без прийменни- ка чи з прийменником: Я іду повз пам’ятник Богдана (Coc); Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (Сим.);

2) прислівником: Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася (П. М.); Шубка у Лени тепла, біла шапка з вушками униз (Тич.);

3) інфінітивом: Ми мали силу рвать кайдани і кров’ю прапор окропить (Павл.); Сагайда подав команду в’ючи- тись (Гонч.);

4) фразеологічним сполученням: Шукаю Бога, а нахо- джу таке, що цур йому сказать (Т. Ш.);

5) синтаксичним або лексичним словосполученням: Го- рять на бульварі імені Тараса Шевченка біло-рожеві свічки каштанів (Донч.); За хвилину на порозі стояла дівчина років п’ятнадцяти... (Гонч.).

Різновидом означення є прикладка. Прикладкою називається означення, виражене іменником, узгоджене з озна- чуваним словом у відмінку: Проплива над берегом кру- тим Цвіт-краса, мов пісня на воді (Степ.); Над містом

342

тьмяним, угорі, Панує Переможець-Юрій (Малан.); Десь- не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й по- борені віком або й розколені громом (Коб.). Одинична прикладка — загальна назва — на письмі приєднується де- фісом: Гуртом схвильовані і раді зійшли по сходах інсти- туту в своїм зеленім Київ-граді (Вор.); Я люто мерз у своєму благенькому плащику-дощовичку (См.). Означу- ваний прикладкою іменник виступає основною назвою, а при- кладка — уточнюючою, деталізуючою назвою предмета: Гей, сьогодні біля клубу грають зорі-ліхтарі (Ус); За що ж розгнівалася мати-природа? (Вор.); / пригадалось дитин- ство, коли він з батьком, старим лісорубом, гонив міцно скручені ужвою плоти по Десні і Дніпру (Ст.). Якщо ж до складу атрибутивного сполучення входить власна назва, то вона завжди є прикладкою до апелятива (загальної назви) та до назв істот неосіб. Щодо власних назв людей, то вони функціонують як прикладка тільки у випадку відокремлення з уточнюючою метою. Пор.: Капітан Микола дивиться довкола (Вор.); Проживав у нас довго собака Пірат (Довж.). Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими но- гами по свіжій ріллі йшов за плугом парубок, Семен Во- рон (Коц.).

Синтаксичне й актуальне членування речення

Речення як комунікативна одиниця, що характеризується певною синтаксичною організацією, має два плани члену- вання: синтаксичний і комунікативний. Як синтаксична оди- ниця речення складається з членів речення, що займають певні синтаксичні позиції, тому при синтаксичному члену- ванні виділяються структурне ядро речення (головні члени) та другорядні члени речення.

Як комунікативна одиниця речення будується відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації. Таке пристосування гра- матичної структури речення до потреб комунікації кваліфі- кується як актуальне членування речення (за термінологією чеського мовознавця В. Матезіуса). Сама назва «актуальне» передбачає членування речення лише у кожній конкретній ситуації, тому актуальними можуть бути різні члени речен- ня. Наприклад, у реченні У світі так багато прекрасного (Цюпа) залежно від комунікативної ситуації актуальними можуть бути: у світі (Д є багато прекрасного?); прекрас- ного (Чого багато у світі?); багато (Скільки прекрасного у світі?). Отже, у кожному реченні з конкрет-

343

ним порядком слів і логічним наголосом виділяється дві частини: вихідна (основа висловлення, т є м а) і заключна, у якій говориться про вихідну (рема). Членування речення на тему і рему називається актуальним членуванням. Одна і та сама граматична структура речення може давати кілька варіантів комунікативної структури за допомогою актуального членування.

Головними засобами передачі різного актуального змісту речення є: порядок слів, інтонація (логічний наголос, паузи, темп мовлення), засоби лексичного повтору, вживання час- ток.