§ 174. Ознаки речення

Головною ланкою синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (член речен- ня, словосполучення) або утворюються поєднанням їх (склад- не речення, складне синтаксичне ціле, текст).

У мовознавстві немає єдиного підходу до вивчення речен- ня. Історія вітчизняної синтаксичної науки фіксує спроби представлення речення як одиниці логічної, психологічної та формально-граматичної. З логічного погляду речення трак- тується як еквівалент логічного судження; прихильники пси- хологічного напряму заперечували таку тотожність, порівню- ючи речення з психологічним судженням, тобто поєднанням двох уявлень; представники формально-граматичного напря- му розглядали речення як один із різновидів словосполучення.

Речення — це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об’єднаних за гра- матичними законами, і характеризується відносною смисло- вою та інтонаційною завершеністю.

Виділення речення як лінгвістичної одиниці базується на таких ознаках: 1) самостійність функціонування; 2) преди- кативність; 3) інтонаційна оформленість; 4) граматична єдність; 5) завершеність висловлення.

§ 175. Зовнішньосинтаксична структура речення. Основні ознаки речення

Найважливішою ознакою речення, завдяки якій воно стає одиницею спілкування, є предикативність. Речення, як правило, співвідноситься з логічним судженням, проте не тотожне йому. Кожне судження, за Арістотелем, виражене у формі речення, але не кожне речення виражає судження. Речення може передавати запитання, спонукання, емоції, волевиявлення тощо, але при цьому не виражати су-

324

синтаксичний	підмет	присудок
комунікативний	тема	рема
семантичний	сем. суб’єкт	сем. предикат

дження. При співвіднесеності речення з логічним судженням, у якому щось або стверджується, або заперечується, предика- ція має свій вияв у характеристиці логічним предикатом змісту логічного суб’єкта. Зовнішньою граматичною формою вира- ження предикації є відношення між підметом, який вказує на предмет думки (співвідноситься з суб’єктом), і присудком, який виражає ознаку суб’єкта (співвідноситься з предикатом).

Для того, щоб стати комунікативною одиницею, кожне ре- чення повинно актуалізувати факт дійсності, який лежить в основі речення, у модально-часовому плані, тобто охарактери- зувати цей факт за відношенням до часу і позиції мовця. Модальність — це оцінка змісту мовцем з погляду реальності, можливості, вірогідності та ін. Основним модальним значен- ням речення є реальність/ірреальність як результат об’єктив- ної оцінки змісту мовцем. У реченні значення реальності/ ірреальності виражається формальними засобами. Так, дієсло- ва дійсного способу означають дії чи процеси реальні: Висить портрет солдата на стіні (Л. 3.); Кожна квітка радіє весною, кожна пташка вітає весну (Coc). Дієслова нака- зового способу означають процеси бажані: Хай доленька ясна тобі щастить (Коч.); Не тужи, не жалій мене, мати (Б. Ол.); Не тратьмо надії в літа молодії (Л. У.). Дієслова умовного способу означають дії ірреальні, ймовірні: Боввані- ли б то там, то сям польові будки трактористів (Гонч.); За чорні натруджені руки ми двічі умерти могли б (Баж.).

Модальне значення вірогідності-можливості є суб’єктив- ною оцінкою змісту висловленого мовцем і в реченні вира- жається за допомогою модальних слів можливо, мабуть, звичайно, безумовно та ін.: Ти, мабуть, у світі нічого не боїшся (М. В.). Значення можливості, бажаності вира- жаються спеціальними лексичними засобами, що входять до складу предиката: Студент міг учитися. Студент хотів учитися. Студент повинен був учитися.

Категорія часу вказує на відношення висловленого до моменту мовлення: Я спав. — Я сплю. — Я спатиму. Отже, категорії модальності і часу є основними носіями предика- тивності і виражаються, насамперед, за допомогою дієслівних форм та інтонації. Співвідношення між змістом предикатив- ності та формальними засобами її представлення у реченні можна виразити такою схемою:

зміст форма

/ модальність — інтонація предикативність v “⁴^^

\_Час----------—^- дієслівні форми

325

Важливою ознакою речення як комунікативної одиниці є інтонаційна оформленість. Інтонаційна оформленість речення залежить від мети висловлення і має такі варіанти: розповідна, питальна, оклич- на : А я не знаю нічого ніжнішого, окрім берези (Л. У.); Хіба є хто в світі крилатіший за людину? (Гонч.); Хай би стала планета блакитною! (Шв.). Незалежно від мети ви- словлення інтонація завжди вказує на завершеність речення.