§171. Типи словосполучень

За морфологічним вираженням головного слова словос- получення поділяються на іменні, дієслівні і прислівникові. Іменні словосполучення — це словосполучен- ня, утворювані іменником, прикметником, числівником або займенником. Словосполучення з іменником у ролі голов- ного слова можуть містити залежне слово, виражене при- кметником (білий сніг, дружня розмова), займенником (наша країна, весь край, щось невідоме), числівником (три класи, дев’ятий день), іменником (дума про коза- ка, сторінка підручника, місто-герой), прислівником (листи здалека), неозначною формою дієслова (думка по- їхати), дієприслівником (читання лежачи).

Словосполучення з прикметником у ролі головного слова включає залежне слово, виражене: іменником (сильний ду- хом, широкий у вимірах, вищий за брата), займенником (дорожчий над усе, рівний серед нас), прислівником (по- мітний давно, хоробрий надзвичайно).

Словосполучення з числівником у ролі головного слова являють собою поєднання числівника з залежним іменни- ком або займенником (п’ять книг, сто вистав, двоє з нас, одна третя площі, нуль градусів).

Словосполучення із займенником у ролі головного слова нечисленні. Вони являють собою єдність займенника (пере- важно неозначено-особового та заперечного) з залежним іменником, займенником особовим та особово-вказівним, субстантивованим прикметником, займенником, дієприкмет- ником (дехто з підлітків, дещо у висловленому, хтось із нас (них), котрийсь із старших, усі з прибулих, ніхто з зареєстрованих).

Дієслівні словосполучення — це слово- сполучення, утворювані дієсловом (особовими формами, інфі- нітивом, дієприкметником і дієприслівником).

Залежним словом у дієслівному словосполученні може виступати: відмінкова або прийменниково-відмінкова форма іменника (будувати міст, увійти в форму, зроблено за- пис, сідаєш у вагон, пройшов відстань, стань у ряд, записаний пером, втілений у життя, ставши пілотом, їдучи до столиці), займенника (пізнати себе, спитав у нього, звернений до всіх, запросивши декого), числівни- ка (поділити на три, вирахувавши із ста), прислівника (вирішити негайно, виконую систематично, дозволе- ний недавно, піднявши догори) або неозначеної форми

317

дієслова (пропонувати заспівати, сів відпочити, запро- грамований розпізнавати звуки, задумавши учитися). Прислівникові словосполучення — це словосполучення, утворювані прислівником. Залежним сло- вом при прислівнику може бути: прислівник міри або сту- пеня (надзвичайно гарно, особливо старанно, зовсім недавно) або прийменниково-відмінкова форма іменника (да- леко від Батьківщини, сумно за домівкою).

§ 172. Способи зв’язку слів у словосполученні

Словосполучення будується на основі підрядного зв’язку слів. Є три основні способи підрядного зв’язку: узгодження, керування і прилягання.

Узгодження — синтаксичний зв’язок, при якому залежне слово стоїть у тій самій формі, що й головне: полу- м’яне слово (с. р., одн., наз. відм.), далекі галактики (мн., наз. відм.); полум’яного слова (с. р., одн., род. відм.), дале- ких галактик (мн., род. відм.); у полум’яному слові (с. р., одн., місц. відм.), на далеких галактиках (мн., місц. відм.).

Керування — синтаксичний зв’язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого вимагає головне слово: зібрати (кого? щ о?) урожай, пишатися (к и м?) сином, зустрітись (з к и м?) з товаришем, виконання (ч о г о?) завдань.

При зміні головного слова залежне лишається в одній і тій самій формі: зібрав урожай, зберу урожай, зберемо урожай; виконання завдань, у виконанні завдань, з ви- конанням завдань.

Прилягання — це синтаксичний зв’язок, при якому залежне слово приєднується до головного тільки за смислом. Зв’язком прилягання приєднуються незмінювані слова і форми слів — прислівник, неозначена форма дієсло- ва, дієприслівник: швидко пересуватися, озватися стиха, сніданок нашвидку, співати йдучи.

Зв’язок узгодження є суто граматичним, він не залежить від семантики головного слова. Головне слово, виражене іменником, займенником іменникової форми, будь- яким субстантивованим словом, визначає форму залежного слова, яке уподібнюється формі головного слова у роді, числі й відмінку, або в числі й відмінку, або тільки у відмінку. Зв’язком узгодження пов’язуються слова, що вступають з іменником в атрибутивні відношення і змінюються за рода- ми, числами та відмінками (прикметник, дієприкметник, за-

318

йменник прикметникової форми, порядковий та кількісний числівники, але останній — тільки в род., дав., орудн. й місц. відмінках виконує атрибутивну функцію, до того ж не має форм роду, крім один, одна, одно, два, дві). Наприклад: вечірня прохолода, достиглі овочі, цей день, восьма година, у трьох оповіданнях.

Узгодження слова в усіх можливих формах називається повним. Неповним є узгодження не в усіх можливих формах. Порівняйте: зелений гай, пророщене зер- но, моя оселя, щирі вітання, з кількома нагородами, де наявне повне узгодження в роді, числі і відмінку — у пер- ших трьох; у числі і відмінку, якщо іменник стоїть у формі множини (щирі вітання); тільки у відмінку, якщо головне слово виражене кількісним числівником у формах непря- мих відмінків, крім знахідного (з кількома нагородами) — словосполучення, побудовані на основі підрядного зв’язку повного узгодження; дівчина-водій, село Піски, такий не- зграба, обидві сторінки — словосполучення з неповним узгодженням (у 1-му немає узгодження в роді, у 2-му — в числі, а в 3-му наявне узгодження тільки в роді на тлі взаємного підпорядкування форм обох слів за семантикою кількісного вияву предмета та вибору форми називного відмінка як початкової в його називанні). Повне узгоджен- ня в числі властиве тільки у зв’язках з іменником кількісного числівника один. Традиційним термінам «повне — не- повне» узгодження у науковій літературі протиставляють терміни «власне граматичне — умовно граматичне» з по- дальшим розрізненням в останньому «смислового», коли форма залежного слова визначається за поняттєвим осмис- ленням предметності в її узагальненості «воно» (твоє ні, тихе «оŭ», постійне «завтра»), та асоціативно-граматич- ного, коли при незмінюваному слові залежне означальне слово застосовують у формі роду на основі асоціативного зв’язку з поняттям, що виражене іменником, чи за головним словом абревіатури (тодішня «Юманіте», тобто газета; смачна кольрабі, тобто один із сортів капусти; відома НДП — народно-демократична партія). Щодо словосполучень при- кладкового типу термін узгодження також дещо умовний. Слідом за Є. В. Кротевичем, зв’язок прикладки з пояснюва- ним іменником трактують як проміжний між сурядністю і підрядністю — корелятивний¹. Він визначається як

'Цей термін обстоюється у навчальному посібнику «Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання» (Автори: І. І. Слинько, Н. В. Гуй- ванюк, М. Ф. Кобилянська). — К., 1994. — С 31—35.

319

такий зв’язок між іменниками, коли один з них дублює флексії іншого слова для вираження апозитивних відношень. Однак трактування відмінностей між узгодженням і кореляцією лише на підставі того, що при узгодженні рід, число, відмінок прикметникових форм уподібнюються відповідним формам іменника, а при кореляції форми тільки збігаються, дублю- ються, недостатньо обґрунтоване. Особливості узгодження прикладки з пояснюваним іменником зумовлюються тим, що вона входить з ним у подвійний смисловий зв’язок: припи- сування ознаки на основі іншої назви (у реченні це друго- ряднопредикативна ознака), а також як атрибутивний компо- нент словосполучення. За першими смисловими відношен- нями цей зв’язок можна трактувати як координацію, за дру- гим — як узгодження (тип підрядного зв’язку).

Керування за своєю природою є також граматич- ним типом зв’язку, але визначається лексико-граматичними властивостями слова, яке в ролі головного компонента сло- восполучення здатне реалізувати свою валентність певною формою залежного слова.

Розрізняють валентно зумовлене сильне керування, обов’язкове для реалізації відповідною відмінковою формою залежного субстантива, займенника, субстантивованого сло- ва (відвідати друга, боятися грози, керувати колекти- вом, відчуття болю, підписаний ректором) і слабке, коли залежна форма також зумовлена валентністю головно- го слова, але в реченні необов’язково може бути реалізова- ною або об’єктне значення цього компонента реалізується після першого об’єкта чи навіть третього (напр.: вручив подарунок ювілярові; засіяти лан вівсом; поселити при- булих на хуторі; робота над темою за планом).

За способом керування утворюються словосполучення з головним словом, вираженим дієсловом, дієприкметником, дієприслівником, іменником та прикметником. Дієслівні сло- восполучення входять у речення як його компоненти з при- слівним зв’язком для вираження об’єктних відношень (пе- редбачуване обов’язкове керування або керування формою другого чи третього після обов’язково реалізованого першо- го об’єкта), а також залежні слабко керовані дієсловом без- прийменникові й прийменникові форми дієслівного слово- сполучення реалізують обставинні та інші, синкретичні, відно- шення. Дієприкметник у ролі головного слова, приєднуючи залежне слово суб’єктної семантики, утворює атрибутивне словосполучення, яке в реченні функціонує як один член речення (виражений дієприкметниковим зворотом). Так само

320

дієприслівник разом із залежними словами утворює дієприс- лівниковий зворот, який у реченні виступає одним членом — обставиною, виражаючи водночас значення другорядної пре- дикації, і як поширене означення — дієприкметниковий зво- рот: Стежечка повела їх... між піщані кучугури, порослі лозами (Мушк.); Сідало сонце за тухольські гори, тону- чи в легеньких червоних хмарах (Фр.).

Прилягання визначається лише семантикою по- єднуваних слів. До головного слова (дієслова, прислівника, прикметника, іменника) приєднується слово, яке не має форм словозміни (прислівник) або незмінювана форма (дієприслів- ник, інфінітив). Вони пов’язані обставинними відношеннями, властивими дієслову та його формам, або відношеннями оз- начальної характеристики за ступенем чи мірою вияву оз- наки, властивими, крім дієслова, також прикметнику, або ат- рибутивними, властивими іменнику у ролі головного слова: мчати навперегони, приїхати здалека, співати йдучи, наказати вийти, занадто поспішати, надзвичайно пра- цьовитий, дуже високо, надмірно силкуючись, нагода помиритися, читання лежачи.

Одним із різновидів прилягання є зв’язок невідмінювано- го прикметника іншомовного походження з іменником: паль- то реглан (у якому рукав із плечем становлять одне ціле), кабіна люкс (надзвичайно розкішна, найкраще обладнана), спідниця міні (дуже коротка) та ін.

На відміну від традиційного трактування синтаксичних зв’язків узгодження, керування й прилягання в сучасних синтаксичних теоріях спостерігаються розбіжності, насампе- ред, щодо поєднання відмінкових та прийменниково-відмінко- вих форм з головним словом у випадку непередбачуваного необов’язкового зв’язку для вираження обставинних відно- шень. З одного боку, важко встановити межу між іменником та прислівником, який характеризується неповною адвербіа- лізацією, по-друге, саме непередбачуваність форми, справді, зумовлює її не стільки граматично, як семантично (напр.: іти дорогою, тягтися без краю, цідити краплями, роз- сипатися трісками, робити з обережністю), де залежні форми нечітко виявляють семантику предметності, можуть бути замінені прислівниками. Але доки не описано сполучу- ваність слів кожної частини мови, не можна чітко встанови- ти межі між керуванням і так званим відмінковим та прий- менниково-відмінковим приляганням, оскільки в основі та- кого зв’язку лежить вибір словоформи змінюваного слова, який є більше підстав трактувати як слабке керування.

321

РЕЧЕННЯ