6. Наукові основи розробки концепції соціально-економічного розвитку регіону

Управління регіональним розвитком вирішує широкий спектр завдань. Щоб забезпечити найбільшу їх узгодженість, необхід­на концепція комплексного соціально-економічного розвитку кожного регіону.

За визначенням Е. Б. Алаєва, концепція — це сукупність найбільш істотних елементів теорії (теорій), що викладені в конструктивній, прийнятній для практики формі; це теорія, що переведена в алгоритм вирішення конкретної проблеми. Є й інші визначення поняття «концепція». Спільним для них є ви­ділення ролі ідей і цілей перспективного розвитку.

Концепція — це початковий етап наукового обгрунтування соціально-економічного розвитку території в реалізації зве­дених ідей регіональної господарської політики, концентрова­на форма наукового обгрунтування цілей, проблем і перспек­тивних напрямів соціально-економічного розвитку регіону, за­сіб втілення в життя загальнодержавної економічної стратегії, активізації регіональних чинників господарської ефектив­ності.

Процес підготовки концепції включає різні етапи форму­вання, взаємного узгодження, ранжування, наповнення кількісним змістом, уточнення й ідентифікацію цілей із способами їх досяг­нення.

Зміст концепції має відображувати найважливіші пробле­ми розвитку регіону на шляху досягнення поставлених цілей, можливі шляхи і способи розв'язання визначених проблем і головні показники, на основі яких розробляють відповідні до­кументи на перспективу або проводять дослідження перспек­тивного розвитку тієї чи іншої соціально-економічної системи. У даному випадку під проблемою розуміється об'єктивно існуюча невідповідність між наявним і бажаним станами сус­пільно-господарського комплексу регіону та його окремих підсис­тем, що вимагає пошуку та обгрунтування найбільш доцільних способів переходу від фактичного до наміченого, більш ефек­тивного стану.

У процесі розробки концепції територіального розвитку слід передбачати необхідність удосконалення: міжрегіональних і міжгалузевих пропорцій на основі раціонального використання регіональних ресурсних потенціалів; розміщення галузей ма­теріального виробництва і невиробничої сфери; транспортної системи; системи розселення населення та використання потенціа­лу трудових ресурсів у межах окремих регіонів і центрів; охо­рони природних ресурсів і комплексності у використанні відходів

виробництва, побічних продуктів і шкідливих викидів у повіт­ряний басейн та водні об'єкти.

Структуру процесу формування концепції і програм розвитку регіону схематично подано на рис. 5.

У процесі розробки концепції соціально-економічного розвит­ку регіону можна виділити кілька етапів.

Перший етап — ретроспективний аналіз функціонування регіонального соціально-економічного комплексу. Його треба проводити цілеспрямовано, керуючись інтересами регіону і краї­ни в цілому, виявляючи суперечності і пріоритетні напря­ми його розвитку. Далі важливо виявити як позитивні, так і негативні тенденції в минулому розвитку окремих функціональ­них елементів (галузей, підгалузей і їх важливих об'єктів) суспільно-господарського комплексу району і передбачати мож­ливість розвитку в перспективі перших і локалізацію або усу­нення других. Важливою в аналізі є оцінка структурних змін у суспільно-господарському комплексі району, дотримання принципу пропорцій­ності в розвитку сукупності його взаємодіючих компонентів. Ті чи інші диспропорції, а тим більше їх загострення практично завжди пов'язані із зниженням потенційної результативності функціонування регіональної соціально-економічної системи.

Особливу увагу слід звернути на оцінку впливу змін у те­риторіальній організації суспільно-господарського комплексу, на ефективність виробництва та відповідні параметри соціального розвитку. Важливо виявити ще нереалізовані можливості щодо розвитку внутрішньорегіонального кооперування, концентрації і спеціалізації заготівельних, допоміжних, обслуговуючих ви­робництв та невиробничих видів суспільно-корисної діяльності, удосконалення інфраструктурного комплексу. Пов'язані з цим проблеми важко піддаються аналізу з галузевих позицій. Треба також виявити усі чинники, що лімітують розвиток, насамперед обмеження ресурсного та екологічного характеру.

Другий етап — прогнозування ресурсів (трудових, земельних,-водних, біологічних, мінерально-сировинних, енерге­тичних, у тому числі вторинних), складання демографічного прогнозу. Більшість прогнозів на цьому етапі будуть поперед­німи, оскільки їх результати, наприклад стосовно вторинних, трудових та інших ресурсів, пов'язані з прийняттям того чи іншого варіанта майбутнього розвитку відповідних компонентів суспільно-господарського комплексу регіону.

Поєднання аналізу ретроспективного розвитку регіону і прог­нозів ресурсів дає загальне уявлення про те, на що потенційна здатний суспільно-господарський комплекс регіону. Маючи таке уявлення, можна сформулювати номенклатуру цілей перспектив­ного розвитку регіону, тобто їх якісну характеристику.

Третій етап — покомпонентні прогнози перспективного розвитку об'єктів спеціалізації. При цьому крім функціонуючих компонентів мають бути враховані й ті, створення яких перед­бачається в майбутньому з урахуванням сприятливих ресурсних та інших передумов для цього регіону. Покомпонентні прогнози разом з прогнозами ресурсів і демографічним є основою форму­вання прогнозів розвитку компонентів інфраструктури. За су­купністю покомпонентних прогнозів розробляються загальні (га­лузеві) прогнози, які забезпечують внутрішньогалузеве узгодження в розвитку взаємозв'язаних виробництв або видів діяльності.

Загальне уявлення про можливості суспільно-господарського комплексу регіону і часткові прогнози є основою формування зведеного регіонального прогнозу і складання остаточного варіанта номенклатури цілей економічного та соціального роз­витку регіону. Без попереднього прогнозування неможливо встановити зведену номенклатуру цілей на перспективу, оскільки майбутня структура соціально-господарського комплексу регіону може значно відрізнятися від тієї, що склалася. Отриманим у процесі аналізу якісним характеристикам цілей розвитку на­даються відповідні кількісні значення на перспективу, що нази­ваються цільовими нормативами.

Попередній варіант зведеного прогнозу регіонального розвит­ку, як правило, не є внутрішньозбалансованим, якщо не враховува­ти тієї частини балансової ув'язки, яка виконувалася при розробці загальних (галузевих) прогнозів. Усунення цієї супе­речності вимагає насамперед узгодження передбаченого роз­витку всієї сукупності господарських об'єктів регіону з ресур­сами і екологічними можливостями території, що і є наступним етапом розробки концепції.

Четвертий етап — узгодження можливостей регіону за ресурсами із запитами компонентів регіональної соціально-економічної системи. Це потребує певного коригування раніше складених часткових і загальних прогнозів, яке спрямоване на збереження комплексного розвитку системи.

Відкоригований за ресурсами зведений прогноз регіонально­го розвитку має бути перевірений на відповідність екологіч­ним можливостям території. Насамперед треба оцінити вплив найменшого господарського розвитку на природне середовище, оскільки ступінь такого впливу не повинен виходити за межі самовідтворюваної здатності природної системи. У разі недо­тримання цієї вимоги варто передбачити вжиття заходів щодо нейтралізації негативних наслідків впливу господарського роз­витку на природне середовище. У більшості випадків проведення таких заходів пов'язане із значними капітальними витратами або нетрадиційними технологічними рішеннями.

Балансова ув'язка зведеного регіонального прогнозу перспек­тивного розвитку з ресурсами потребує перетворення цільо­вих нормативів на цільові показники, які визначають уже не бажані, а реальні в межах розглянутої перспективи характерис­тики відповідних цілей. Різниця між значеннями цільових нормативів і показників визначає гостроту проблем у тих чи інших параметрах розвитку.

Визначення цілей та проблем регіонального розвитку, основ­них напрямів розв'язання цих проблем, очевидно, і повинні ста­новити головний зміст концепції. Показники й оцінки кон­цепції мають бути якомога достовірнішими і відображати різні варіанти, напрями економічної політики, регіональні рівні рішення окремих проблем. Це дає змогу вибрати найбільш прийнятний варіант для розробки проекту основних напрямів програми соціально-економічного розвитку регіону.