2. Принципи управління регіональним розвитком

Розробка принципів управління регіональним розвитком грун­тується на науковому пізнанні об'єктивних закономірностей управління в цілому.

Методологія управління регіональним розвитком — це сукупність загальних принципів і методів плано­вого регулювання розвитку господарства країни, на основі яких розробляються державні завдання і забезпечується їх виконання.

Розвиток науки і практики управління регіональним соці­ально-економічним розвитком потребує дедалі глибшого пізнання його важливих категорій — об'єктивних закономірностей, принци­пів і чинників. Первинними мають бути о б'є к т и в н і за­кономірності, тобто такі, що існують незалежно від свідомості людини, об'єктивно необхідні взаємозв'язки в регіо­нальному соціально-економічному розвитку. Наука пізнає ці закономірності в результаті вивчення глибинних процесів у регіональному розвитку.

На підставі пізнання об'єктивних закономірностей регіональ­ного розвитку господарства наука розробляє принципи по­літики регіонального розвитку країни. Якщо закономірності відображують об'єктивну реальність регіонального розвитку господарства, то принципи є відображенням цих закономір­ностей у регіональній політиці країни.

Суть управління регіональним соціально-економічним розвит­ком країни виявляється в реалізації його організаційних та методичних принципів.

1. Принцип історизму. Він має універсальне методологічне значення, дає змогу об'єктивно оцінити відносну цілісність, завершеність того чи іншого етапу економічного і соціального розвитку регіонів країни.

2. Принцип єдності регіональної політики суспільства та господарського будівництва. Орієнтує на комплексний підхід до врахування природно-господарських особливостей кожного регіону, завдань його економічного та соціального розвитку; передбачає поєднання економічних методів управління та місцевої ініціативи, відповідальність місцевих органів управління за комп­лексний розвиток відповідних регіонів.

В обгрунтуванні рішень соціально-економічного розвитку ре­гіону мають враховуватися економічні, соціальні, екологічні, органі­заційні та технічні чинники.

3. Принцип комплексності. Відображує об'єктивні процеси суспільного поділу праці та регіональної інтеграції виробництва, орієнтує на забезпечення комплексно-пропорційного розвитку господарства регіонів. Комплексність спрямована на піднесення суспільного виробництва на якісно новий ступінь, посилення соціальної спрямованості його розвитку, забезпечення повної збалансованості виробничих ресурсів з потребами господар­ського комплексу, істотне підвищення продуктивності праці, за­доволення на цій основі потреб виробництва і населення.

4. Принцип природно-господарської збалансованості та опти-мальності. Означає дотримання обгрунтованої економічної відпо­відності між нарощуванням виробничого потенціалу галузей господарства країни та розробкою і реалізацією заходів щодо охорони природного середовища, орієнтує на забезпечення най­більш раціонального регіонального розвитку з використанням прогресивних норм і нормативів, диференційованих за районами.

5. Принцип пріоритетності. Сприяє ранжуванню цілей і завдань соціально-економічного розвитку регіону відповідно до просторової стратегії його комплексного розвитку та реаль­них виробничо-економічних і ресурсних можливостей, орієнтує на дотримання соціальної спрямованості використання рекреацій­них, матеріальних та фінансових ресурсів, а також засобів по­дальшого розвитку соціальної інфраструктури.

6. Принцип варіантності. Передбачає необхідність вибору шляхів досягнення цілей і розв'язання завдань управління регіональним розвитком, певні зрушення у галузевій і територі­альній структурах господарства регіону, використання його природних та економічних ресурсів. Варіанти регіонального розвитку складаються на основі альтернативності проектованих темпів і пропорцій розвитку галузей, гіпотез інвестиційної полі­тики, технічних і технологічних рішень в організації виробничих процесів, змін у забезпеченні сировиною, матеріалами, комплектую­чими виробами, паливно-енергетичними і трудовими ресурсами.

7. Принцип узгодження інтересів місцевих органів управ­ління з комплексним розвитком регіону з госпрозрахунковими інтересами підприємств на основі єдиної відомчо-терито­ріальної системи стимулювання і відповідальності. Перед­бачає взаємну економічну відповідальність і взаємні зобов'я­зання щодо комплексного розвитку та функціонування адмі­ністративно-територіальної одиниці.

8. Принцип пропорційності забезпечення фінансовими ресур­сами за рівнями адміністративно-територіальної ієрархії та розширення фінансово-економічної самостійності тери­торіальних одиниць нижнього рівня. Грунтується на поєднанні територіального бюджету з позабюджетними фондами комп­лексного розвитку, що формуються за рахунок діяльності підприємств і коштів населення.