4. Соціально-економічні орієнтири та інтереси регіонального розвитку

За ринкових умов методологічні засади територіального управління змінюються. На регіональному і міжрегіональному рівнях територіальне управління має вирішувати питання сто­совно заінтересованості підприємств і організацій у поєднанні зусиль для формування та розвитку соціально-економічного середовища регіону на підставі дослідження тенденцій та ймо­вірного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виробляти соціально-економічні орієнтири комплексного зба­лансованого розвитку і функціонування господарства регіону.

Характерними ознаками зростання значення управління ре­гіональним розвитком в умовах ринку є такі:

розробка і формування системи соціально-економічних орієн­тирів рекомендаційного характеру;

ядром планового управління соціально-економічними проце­сами регіону стають регіональні комплексні програми; формування соціально-економічних орієнтирів, що грунту­ються на економічній заінтересованості носіїв регіонального процесу;

у розробці виробничих програм підприємств, організацій і формуванні ринкових відносин враховуються соціально-еконо­мічні інтереси регіону;

комплексний розвиток регіону грунтується на соціально-еко­номічних орієнтирах, що стають основою переходу до системи господарювання з планово регульованими ринковими відноси­нами;

науково обгрунтовані соціально-економічні орієнтири дають гарантії, завдяки яким стає неможливим отримання вигоди за рахунок ущемлення соціальних потреб регіону;

соціально-економічні орієнтири стають основою посилен­ня ролі фінансово-бюджетного управління регіональним роз­витком.

Головна функція соціально-економічних орієнтирів — забез­печення суб'єктів управління обгрунтованими критеріями вибору шляхів розв'язання виробничо-технічних, соціально-економічних та екологічних завдань з урахуванням інтересів комплексного розвитку регіону.

Соціально-економічні орієнтири виконують такі функції:

є науково-рекомендаційними, що дає змогу суб'єктам регіо­нальних ринкових відносин чітко визначитись у прийнятті рішень, уникаючи конфліктних ситуацій;

дають змогу регіональній системі правильно орієнтуватись у зовнішньому соціально-економічному середовищі та виходячи з цього будувати міжрегіональні економічні зв'язки;

допомагають оцінити рішення, що приймаються, з урахуван­ням довгострокових інтересів і можливих наслідків;

сприяють вибору прийнятних для всіх суб'єктів регіональ­ного процесу відтворення стратегії і тактики комплексного соціально-економічного розвитку;

дають змогу при розв'язанні поточних і перспективних зав­дань соціально-економічного розвитку враховувати фінансові, ресурсні та виробничі можливості;

визначають граничні соціально-економічні, екологічні наванта­ження і найважливіші вимоги до ресурсозберігаючої та природо­охоронної політики;

дають змогу регулювати зв'язки між виробництвом, розподі­лом і споживанням, між обміном і споживанням.

Слід розглядати соціально-економічні орієнтири як багато-блокову систему, регулювати поєднання інтересів усіх суб'єктів регіонального процесу відтворення, а також міжрівневих зв'язків і залежностей. Найважливіші блоки соціально-економічних орієнтирів:

1) відтворювальні, функціональні, соціально-економічні та економіко-екологічні пропорції;

2) регіональні та міжрегіональні проблеми, які належить розв'я­зати у передбачуваній перспективі;

3) напрям розвитку складових природно-господарського по­тенціалу регіону;

4) параметри соціального розвитку, рівня та якості життя населення;

5) соціальні, економічні, інвестиційні, інфраструктури наванта­ження з боку галузей матеріального виробництва та населення;

6) параметри і напрями розвитку та функціонування соціально-економічного середовища життєдіяльності населення і функ­ціонування виробництва;

7) економічні важелі регулювання та управління соціально-економічними процесами.

Для того щоб забезпечити переважання інтересів регіону над інтересами окремих підприємств і організацій, треба підкріпи­ти соціально-економічні орієнтири відповідними економічни­ми важелями управління — стимулюючими, організуючими, заборонними та запобіжними.

Перехід до нових методів управління економікою може дати очікувані результати лише тоді, коли враховуватимуться всі інтереси суспільства, в тому числі інтереси підприємств, галу­зей, областей, міст, районів та інших територіальних одиниць. На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб'єктів вступає у взаємовідносини, тим ширше коло інтересів. Носіями територіальних інтересів є соціальні суб'єкти діяльності, що пов'язані умовами існування з відповід­ною територією.

Територіальні інтереси — це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці.

Суб'єктами галузевих інтересів є індивіди, соціальні групи, асоціації, тобто соціальні суб'єкти діяльності, що різняться між собою місцем у суспільному виробництві, призначенням вироб­леного ними продукту (послуг), засобами виробництва і комплек­сом особливих навичок. Галузеві інтереси виражають відноси­ни між індивідами, соціальними групами з огляду на забезпе­чення умов конкретного виробництва.

Для повнішого розуміння суті галузевих і територіальних інтересів доцільно розглянути питання про взаємовідносини суб'єктів (носіїв) і провідників інтересів. Виразниками інтере­сів є особливі соціальні інституції. Поява їх також є результатом поділу праці. Якщо провідниками галузевих інтересів мають бути відповідні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, деякі інші соціальні інституції, то відстоювати регіональні інте­реси повинні передусім місцеві органи управління.

Як галузеві, так і територіальні інтереси можна згрупувати за певними ознаками. Наприклад, за рівнем господарювання у галузевому аспекті розрізняють інтереси суспільства в цілому, окремих галузей і підгалузей. У територіальному аспекті за цією ознакою розрізняють інтереси суспільства в цілому (як і в галузевому), країни, областей, міст, районів і територіально-ви­робничих утворень.

Галузеві та територіальні інтереси взаємопов'язані та можуть збігатись повністю, частково або зовсім не збігатись, вступати в суперечності, причому різні за силою і часом дії. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів нині стає одним з корінних інтересів регіону практично будь-якого рівня. Завдання управління інтересами і через них вима­гають вивчення всього спектра галузевих і територіальних інтересів, розробки методології і методів їх раціонального поєднання.

У регіонах тісно переплітаються різні інтереси — особисті й колективні, колективні й суспільно-господарські, відомчі й територіальні та інші в різних їх взаємозв'язках. Процес інтеграції виробництва об'єктивно підвів до того, що нині в управлінні економікою вже неможливо керуватися галузевими підходами.