5. Комплексний програмний підхід у розв'язанні проблем регіонального розвитку

Проблеми територіального розвитку полягають у складному переплетенні природних, економічних та соціальних суперечнос­тей. Для регіонально-цілісного уявлення про вузлові проблеми регіонального розвитку у дослідженні їх потрібний комплекс­ний підхід.

Інструментом розв'язання складних проблем управління регіо­нальним розвитком є комплексні програми. Об'єктивна необхід­ність їх розробки та реалізації зумовлена зростанням ролі основних соціальних, науково-технічних, виробничо-економічних, господарських, регіональних і зовнішньоекономічних проблем.

Комплексна програма — це намічена до здійснення у визначе­ний період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами система соціальних, економічних, виробничих, науково-дослід­ницьких і організаційно-господарських заходів, виконання яких повинно забезпечити розв'язання значної господарської пробле­ми. Для того щоб комплексні програми стали активним інструментом реалізації великих соціальних і економічних проблем, потрібна детальна наукова розробка цих проблем, зокрема: хтво рення методів правильної постановки проблем і визначення їх якісних і кількісних характеристик; формування системи кри­теріїв, за допомогою яких можна порівнювати, ранжувати і відбирати потенційно програмні проблеми.

Для складної господарської проблеми як концентрованого ви­раження суперечностей економічної, соціальної, науково-технічної, екологічної та інших сторін суспільного розвитку характерними є: довгостроковість (розв'язання довгострокових проблем про­ектується на перспективу 15—20 років); комплексність, яка вияв­ляється у взаємозв'язаності усіх сторін процесу відтворення і зумовлює концентрацію діяльності багатьох міжгалузевих і те­риторіальних ланок управління на розв'язанні тієї чи іншої проб­леми; багатоцільовий характер, коли розв'язання проблеми пов'я­зане з досягненням кількох рівнозначних господарських цілей.

Комплексні регіональні програми — найефективніший засіб державного регулювання територіального розвитку, зміцнення тенденцій регіональної цілісності здебільшого у випадках, коли є потреба:

прискорити економічний та соціальний розвиток відсталих, депресивних регіонів;

залучити до господарського обороту нові або підвищити ефективність використання вже залучених природних ресурсів певного регіону;

створити технологічні парки — цілісні територіальні ареали науково-технічної діяльності, апробації та впровадження нових технологій у виробництво;

створити вільну економічну зону, використовуючи сприятливе географічне положення регіону для введення режиму сприян­ня вітчизняним та іноземним інвестиціям, вільному підприємництву, внутрішній та міжнародній торгівлі, банківській діяльності, функ­ціонуванню ринкових структур тощо;

освоїти рекреаційні ресурси певного регіону, утворити сучасну матеріально-технічну інфраструктуру рекреації, спеціалізовану рекреаційну зону або ареал, транспортного освоєння регіону чи системи регіонів, прокладання магістралей чи створення вузлів сучасних комунікацій тощо;

здійснити реконверсію галузевої структури старого регіону;

здійснити нову містобудівну програму в певному регіоні, вдосконалити в ньому систему розселення і трудові зв'язки.

Структура і порядок розробки програм залежать від їх змісту. Комплексні програми формуються за принципом відображення основних міжгалузевих і міжрайонних зв'язків єдиного процесу в розв'язанні тієї чи іншої регіональної господарської проблеми. При цьому передбачаються необхідні ресурси (основні фонди і мінеральні ресурси, капіталовкладення, трудові ресурси), розподіл по розгалуженій мережі взаємозв'язаних галузей і виробництв.

Залежно від масштабів розв'язуваних завдань комплексні програми можуть мати загальнодержавне і регіональне значення, а за поставленими у них проблемами поділятись на комплексні, міжгалузеві, галузеві і спеціальні.

Комплексні програми охоплюють весь процес соціально-еконо­мічного розвитку території і спрямовані на розв'язання від окре­мих завдань до постановки складних, комплексних проблем. Найчисленніші галузеві й міжгалузеві програми передбачають розв'язання окремих економічних, екологічних, виробничо-тех­нологічних, науково-технічних, а спеціальні — специфічних тери­торіальних проблем (охорони навколишнього природного сере­довища, раціонального використання трудових ресурсів тощо).

При розробці програм по вузлових проблемах суспільного господарства слід дотримувати принципу його збалансованості та прогресивної пропорційності на рівні як регіонів, так і країни в цілому. У комплексних регіональних програмах конкретизу­ються і глибше обґрунтовуються найважливіші територіальні проблеми соціально-економічного розвитку.

На характер і функціональність комплексної програми впливають:

необхідність врахування під час її складання зростаючої ролі соціальних чинників;

розширення можливостей активного економічного впливу з боку держави на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин;

посилення наукового підходу до розробки програми і обгрун­тування її змісту за допомогою всебічного аналізу об'єктивних закономірностей розвитку економіки та суспільства в цілому, матеріальних і культурних потреб;

посилення цільової спрямованості в обгрунтуванні програмних рішень;

широке застосування методу багатоваріантних розрахунків з метою вибору варіанта, що забезпечує розширення поставлених соціально-економічних завдань у більш короткі терміни і з вищою ефективністю;

широке застосування комплексного, системного підходу до скла­дання програми, визначення її структури та системи показників;

підвищення ролі аналітичних і прогнозних розробок у про­цесі складання програми для більш повного врахування мож­ливостей науково-технічного і соціального прогресу;

підвищення ролі системи матеріальних і фінансових резервів;

посилення ролі якісних показників, що характеризують найваж­ливіші тенденції розвитку суспільного господарства, його міжга­лузевих комплексів і районів;

використання балансових розрахунків, що розробляються на основі укрупнених нормативів;

можливості здійснення значних структурних зрушень у загаль­ноекономічному, міжгалузевому, регіональному та інших аспектах;

більш широкі можливості прийняття програмних рішень, що забезпечують поглиблення і різнобічну участь країни в міжна­родному поділі праці.

Науковою основою розробки комплексних програм є: дослі­дження з найважливіших господарських проблем і науково-тех­нічні прогнози; дані цих досліджень про можливі умови і чин­ники, які мають визначальний вплив на основні параметри, що характеризують цілі і зв'язок програми з іншими господарськи­ми проблемами; дані про обсяги сировинних, матеріальних, енер­гетичних,.трудових, фінансових та інших ресурсів, необхідних для розробки і реалізації комплексної програми. З урахуванням цього комплексні програми повинні містити показники результатив­ності науково-технічних, економічних та соціальних передбаче­них заходів, у тому числі ефективності виробничих варіантів досягнення поставлених цілей, а також дані про матеріальні, трудові, фінансові ресурси, необхідні для реалізації програми.

Процес розробки програми можна поділити на стадії: 1) цільо­ва розробка і попереднє обгрунтування шляхів здійснення про­грами; 2) проектно-наукова розробка; 3) структурна розробка; 4) ресурсна розробка (рис. 4).

Розробці програми передує визначення її цільової установ­ки концепції.