3. Чинники управління регіональним розвитком

Всебічна інтенсифікація виробництва вимагає приведення в дію всієї сукупності не тільки галузевих, а й територіальних чинників підвищення віддачі матеріальних, фінансових і трудо­вих ресурсів суспільства.

Пріоритетні чинники регіонального розвитку визначаються такими чинниками:

зростаючою обмеженістю природних і виробничих ресурсів;

виникненням нових суспільних потреб і способів їх задоволення;

соціальними обмеженнями негативних наслідків впливу нау­ково-технічного прогресу на природу і суспільство.

Пріоритетність регіонального розвитку та використання ре­сурсів на його вирішальних напрямах — основний шлях інтен­сифікації економіки регіону.

В умовах ринкових відносин необхідно більш глибоко врахову­вати територіальні чинники соціально-економічного розвитку регіону. їх можна поділити на три групи — джерела, умови, обмеження — і розглядати у зв'язку з будь-яким процесом чи результатом господарської діяльності.

Чинники джерел економічного зростання є основними. До них належать насамперед різні види трудової діяльності людей.

Чинники умов трудової діяльності є багатоаспектними.'Це основні та оборотні фонди, організація виробництва, прискорен­ня науково-технічного прогресу, структурні зрушення, стан природ­ного середовища тощо.

Чинники обмежень зумовлюють поступове підвищення чи зниження економічного зростання виробництва.

Чинники соціально-економічного розвитку регіону завжди діють на певний кінцевий результат або конкретний процес. Немає чинників «взагалі». Вони завжди спрямовані на вико­нання часткових чи загальних завдань соціально-економічного розвитку суспільства.

Усі чинники розв'язання соціально-економічних завдань утво­рюють складну систему прямих і зворотних причинно-наслідкових зв'язків під дією виробничих відносин та економіч­них законів, що їх регулюють.

Територіальні чинники можна поділити на міжрайонні, міжгалу­зеві та внутрішньопоселенські. До міжрайонних чинників нале­жать: спеціалізація міст і регіонів на виробництві продукції та наданні послуг для суспільного господарства; удосконалення міжрайонних транспортних потоків через усунення зустрічних та економічно невиправданих перевезень; розвиток міжрегіональ­ного кооперування тощо. Міжгалузевими є чинники інтенсифікації, що формуються внаслідок поглиблення на певній території міжвідомчої спеціалі­зації, концентрації, централізації та кооперування виробництва.

Внутрішньопоселенські чинники утворюють комплекс дже­рел, умов і обмежень залежно від можливостей більш раціо­нального використання місцевих ресурсів: трудових ресурсів, корисних копалин, природного середовища тощо.

В управлінні регіональним розвитком посилюється значення якісних чинників, серед яких можна виділити такі:

1) економного використання матеріальних ресурсів, перед­усім сировини, палива та енергії, за рахунок більш глибокої переробки вихідної сировини, широкого впровадження мало-відходних і безвідходних технологій;

2) науково-технічного прогресу, завдяки якому посилюють­ся інноваційні процеси, що охоплюють також асортимент про­дукції, технології її виготовлення, технічні засоби виробництва;

3) організації та управління господарством, що забезпечують ефективнішу взаємодію чинників виробництва.

Дія чинників першої групи є довгостроковою, оскільки науко­во-технічний прогрес сприяє постійному створенню нових дже­рел економії ресурсів. Чинники другої групи діють тільки при їх раціональному поєднанні та комплексному використанні. Суть управління ними полягає в технічному переоснащенні вироб­ництва, повному використанні ресурсного потенціалу регіону, створенні ефективної та гнучкої системи управління госпо­дарством, підвищенні якості продукції і послуг населенню. Третя група чинників створює передумови для тісної взаємодії усіх чинників.

Ефект від урахування чинників регіонального розвитку може виявитись лише в процесі територіального управління. Приведен­ня їх у дію дає змогу краще використати регіональний природ­но-господарський потенціал, зокрема підвищити продуктивність праці, фондовіддачу, знизити капітале- і матеріалоємність вироб­ництва, забезпечити раціональне природокористування та охо­рону природного середовища.

Дедалі більшого значення набувають організаційні чинники регіональних виробничих відносин. Створення і розширення міжгалузевих форм господарювання та їх узгодження з галузе­вими, формування регіональних структур створення сукупного суспільного продукту в узгодженні з галузевими структурами, як і інші умови міжгалузевих взаємодій, стають обов'язковими чинниками інтенсифікації регіонального розвитку економіки.

Кардинальні зміни в господарському механізмі сприяють повному використанню резервів інтенсифікації регіональної еко­номіки, насамперед за рахунок структурних чинників. Реальне використання останніх в економіці можливе лише через під­приємство, його виробничий колектив, де повною мірою розкри­ваються ініціатива, самостійність і підприємництво.

З поглибленням галузевого і територіального поділу праці зростає роль територіальних чинників інтенсифікації. Цьо­му сприяє зростаюча концентрація у містах і регіонах об'єктів виробничого і невиробничого призначення, збільшення потреб підприємств і організацій у спільному використанні інфра­структури, а також в об'єднанні сил і коштів для забезпечення належної охорони природного середовища.

Дедалі вагомішими стають економічні чинники інтенсифі­кації регіонального розвитку. Науково-технічний прогрес сприяє залученню в суспільне виробництво нових ресурсів. Тому зро­стає потреба в посиленні екологізації продуктивних сил, які слід пристосовувати до вимог ресурсозбереження і охорони природного середовища. Для цього у сфері матеріального ви­робництва створюється специфічна сфера діяльності, спрямова­на на відтворення і охорону природних ресурсів та довкілля. Природоохоронна діяльність потребує значних витрат праці та виробничих ресурсів. Основними напрямами підвищення ефек­тивності використання природних ресурсів та їх охорони є: науково-технічний прогрес, удосконалення структури вироб­ництва, перехід до ресурсо- і природозберігаючого типу еконо­міки, удосконалення господарського механізму в сфері приро­докористування .