21

Теоретичні основи управління регіональним розвитком соціально-економічних систем.

План

1.Основні теорії управління розвитком соціально-економічних систем.

2.Принципи управління регіональним розвитком соціально-економічних систем.

3.Чинники управління регіональним розвитком соціально-економічних систем.

4.Соціально-економічні орієнтири розвитку.

5. Комплексний програмний підхід у розв’язанні проблем регіонального розвитку соціально-економічних систем.

6. Наукові основи розробки концепції соціально-економічного розвитку регіону.

7.Державне регулювання розвитку соціально-економічних систем.

1. Основи теорії територіального управління

У територіальному розвитку доцільно розрізняти процеси самоорганізації, що потребують вивчення, усвідомлення, та органі­зації самої системи управління.

Поняття управління не формалізоване настільки, щоб можна було дати його точне і достатньо широке визначення. Більше того, будь-яке визначення управління пов'язане з поняттями, загальноприйняті формалізації яких не опрацьовані (система, мета, програма тощо).

Під управлінням прийнято розуміти дію з боку якогось активного начала стосовно певних об'єктів або з боку суб'єкта управління стосовно об'єкта управління. Ця дія спрямо­вана на досягнення певної мети, бажаного результату. Мета управління — це наперед визначений результат (стан господарсько­го об'єкта), на досягнення якого спрямовані засоби і методи ре­гулювання соціально-економічного розвитку. Спрямування в досяг­ненні мети завжди спонукають соціально-економічну діяльність.

Управління, яке зорієнтоване не на розвиток, а на підтримку функціонування керованої системи, слід кваліфікувати як регу­лювання. В широкому розумінні регулювання — це процес, який забезпечує потрібні значення змінних, що є істотними у функціонуванні об'єкта управління.

Протилежною регулюванню з його орієнтацією на процес є організація, яка спрямована на структуру керованої системи і системи в цілому. Організація стає необхідним еле­ментом розвитку, а управління розвитком, на відміну від регу­лювання, завжди є організаційним.

Управляти можна тільки системою. Систему, в якій реалі­зуються функції управління, називають системою уп­равління. В ній виділяють дві складові системи: управляючу і керовану.

Управляюча система (суб'єкт) здійснює функції управління, а керована є його об'єктом. Якщо управління здійснюється свідомо, то управляюча система створюється суб'єктом управління. Завдання суб'єкта управління полягає саме в тому, щоб спрямувати розвиток об'єкта у бажаному напрямі через управлін­ський вплив.

Між управляючою і керованою системами мають бути канали зв'язку. Каналом зв'язку до управляючої системи від керованої передається інформація про стан останньої, а у зворотному напрямі — управляюча інформація (управляючий вплив). Отже, управляюча і керована системи поєднуються контуром зворот­ного зв'язку.

У деяких випадках немає каналу зв'язку для передачі інформації про стан об'єкта управління, а є лише прямий зв'язок. Можливості такої схеми управління досить обмежені, тому надійність їх низька.

Найпростішу схему управління із зворотним зв'язком наве­дено на рис. 1.

Важливою особливістю соціальних і економічних систем, яки­ми свідомо управляють, є обов'язкова наявність посередника у зв'язках сі і {, тобто відсутність автоматизму в їх функціону­ванні. Це зумовлює важливі специфічні вимоги до організації систем соціально-економічного управління, визначення його якості, висуває проблему стимулювання. Тому наведеної на рис. 1 схеми недостатньо для опису систем управління соціально-економіч­ними процесами.

Управляюча система має не лише реєструвати стан об'єкта управління, а й спостерігати за змінами середовища, прогнозу­вати можливі реакції об'єкта на ці зміни, щоб вжити відповід­них заходів. З урахуванням цього схема інформаційних зв'язків матиме вигляд, поданий на рис. 2.

На обох наведених схемах управляюча система — це орган опрацювання інформації про стан об'єкта управління і середо­вища функціонування системи управління в цілому.

Інформаційною базою управління є прогнозування розвитку суспільного господарства, що становить науково-аналітичний етап процесу розробки комплексної територіальної програми. Прогноз окреслює сфери і можливості поставлених реальних завдань і цілей, виявляє напрям розробки і прийняття управлінських рішень, розглядає варіанти активного впливу на об'єктивні чинники пе'рспективного розвитку.

Прогнози мають попередній варіантний характер і не обмежу­ються програмним періодом. Дані прогнозів стають вихідним матеріалом для наступного етапу процесу складання програми і вибору цілей розвитку в повний програмний період, розробки господарсько-політичної концепції. Прогноз-план можна вважати основною стадією розробки програми. У ньому ставляться загальні стратегічні завдання, але міститься матеріал, потрібний для розробки конкретних завдань.

Будь-яке управління спрямоване на здійснення низки функцій, серед яких основною є розробка програми. Без бачення перспективи неможливо приймати управлінські рішення, оскільки уявлення про цілі становлять основу рішень, що прий­маються.

Територіальне управління об'єктивно зумовлене. Об'єктивні передумови управління можна поділити на: адміністратив­но-правові — пов'язані з адміністративно-територіальним поділом і наявністю місцевих владних структур, які беруть на себе повнова­ження, пов'язані з управлінням територією; соціально-економіч­ні — пов'язані з територіальним поділом праці, відмінностями у природних умовах, національно-культурними особливостями

населення.

Передумови територіального управління знайшли повне відображення в ст. 132 Конституції України, де зазначено, що «територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографіч­них особливостей, етнічних і культурних традицій».

Багато сучасних соціально-економічних проблем (погіршення екологічної ситуації, структурні диспропорції, нераціональне ви­користання ресурсного потенціалу, низький рівень соціального розвитку окремих частин території країни) є наслідком недос­коналого територіального управління.

У ринковій економіці прогноз-план набуває індикативного характеру, йому не підпорядковується весь процес управління. З інструменту оперативного управління він перетворюється на інструмент прийняття стратегічних рішень (тут поняття «стра­тегічний» пов'язується не з довгостроковістю прийнятих рішень, а з їх цільовим характером).

Територіальний прогноз-план є робочим інструментом управ­ління регіоном. При цьому зв'язок територіального планування із загальнодержавним полягає в урахуванні загальнодержавних прогноз-планів, програм та оцінці їх впливу на територіальний розвиток. Територіальні органи управління здійснюють соціально-економічні перетворення, параметри яких визначаються центром. Проте вони можуть сприяти більш ефективному здійсненню рішень центру на своїй території, використовуючи наявні в них засоби впливу. В цьому і полягає завдання раціональної полі­тики регіонального розвитку.

Перспективні розрахунки є приблизними, відображують лише загальну динаміку процесів. Розвиток ринкових відносин змінює характер планової роботи і значно підвищує роль територіально­го управління. З усуненням директивного розподілу матеріаль­но-технічних ресурсів виникає потреба в еквівалентному обміні між територіальними утвореннями з урахуванням їхніх інте­ресів.

Формування територіальних інтересів і делегування з центру місцевим органам управління повноважень щодо вирішення со­ціальних, екологічних та економічних питань вимагають від них знання інструментів економічної політики на сучасному регіо­нальному рівні; територіальне управління, у свою чергу, потребує територіального планування. Прогноз-план розвитку регіону має бути самостійним, містити важливу для управління соціально-економічним розвитком території інформацію. Це робочий доку­мент для обгрунтування політики регіонального розвитку.

Комплексні територіальні програ­ми — самостійна форма планової роботи. Вони мають мету, призначення і логіку. Мета програми — забезпечити комплекс­ний соціально-економічний розвиток регіону, призначення — обгрунтувати напрями і перспективи розвитку регіону, надати інформаційний матеріал для обгрунтування політики регіональ­ного розвитку і прийняття управлінських рішень. Логіка програми визначається комплексним уявленням про соціально-економічну ситуацію в регіоні на перспективу. Логіці підпорядковані струк­тура прогноду-плану і склад його показників.

У понятті «регіональний розвиток» слово «регіональний» (від лат. гедіопаїіз — місцевий, обласний) означає належність до певної території — району (регіону), області, країни, групи країн.

Управління регіональним розвитком набуває нової якості, що виражена у функції інтеграції всіх його видів як єдиного цілого в межах регіону. Таке управління має забезпечувати регіональну цілісність соціально-економічного розвитку і при­родно-господарську збалансованість.