§ 44. Безособові речення, їх види та способи вираження

в них головного члена

Односкладні речення, в яких різні процеси і стани

уявляються поза відношенням їх до суб'єкта-підмета, називаються

безособовими.

Безособові речення виражають так звані безособові

судження, в яких носій ознаки (стану), приписуваної йому головним

членом, або не названий (у свідомості він може існувати у вигляді

певних образів, якими може бути саме навколишнє

середовище), або ж названий непрямим відмінком іменника. Отже,

граматично вираженого підмета в безособовому реченні нема. Не

підказуеться він і формою головного члена речення. Саме цією

ознакою безособові речення як односкладні безпідметові

відрізняються від неозначено-особових, узагальнено-особових, які

також належать до односкладних безпідметових, але дійова

особа в них мислиться як особа узагальнена або неозначена.

З безособових конструкцій, вживаних у сучасній

українській літературній мові, одні типи «кількісно обмежуються і

витискуються особовими, інші, навпаки, досить помітно

розвиваються» *, притому розвиваються ті типи безособових

речень, які «легше сприймаються на фоні особової конструкції як

її особливий варіант або як певне відхилення від неї у

випадках невідомості, узагальненості або другорядного значення

дійової особи» 2.

В зв'язку з цим при поділі безособових речень на розряди

і групи ураховується більша чи менша віддаленість даної

безособової конструкції від будови двоскладного особового

речення, той чи інший спосіб позначення чи непозначення (усунення

із складу речення) дійової особи, яка в двоскладному реченні

відповідає підметові. При цьому береться також до уваги

природа того слова чи словосполучення, яке є граматичним

центром даної безособової конструкції — її головним членом.

У безособовому реченні головний член виражає не

діяльність суб'єкта, а його психічний чи фізичний стан, настрій,

волевиявлення, прагнення, бажання; також стан (явище)

природи, оточення, якийсь процес тощо.

В українській мові так само, як і в російській, безособові

речення багаті своїм значенням, що зумовлює різноманітність

їх синтаксичної структури.

«Весь час виникаючі безособові речення, — пише проф.

Є. М. Галкіна-Федорук,— ще більше збагачують і розцвічують

складний і багатий малюнок конструкцій російського синтак-

1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-

ського), т. II, стор. 52.

2 Т а м же, стор. 52.

88

сису, даючи незчисленні можливості вираження тонких

відтінків значення» 1.

У сучасній українській мові виділяються такі основні групи

безособових речень:

1) Безособові речення, головний член яких виражений

безособовим дієсловом.

2) Безособові речення, головний член яких виражений

особовим дієсловом у безособовому значенні.

3) Безособові речення, головний член яких виражений

безособовою дієслівною формою на -но, -то.

4) Безособові речення, головний член яких виражений

безособово-предикативним словом.