§ 49. Поняття про інфінітивні речення

Односкладні речення, головний член яких виражений

незалежним (вільним) інфінітивом, самостійним в смисловому

відношенні, називаються інфінітивними, наприклад: 1. Тобі

сьогодні виступати. 2. Де б нам цього року відпочити

під час відпустки? 3. Почитати б трохи. 4. Негайно

виступити в похід!

Залежним (прилягаючим) інфінітив буває, коли він

виступає в реченні частиною дієслівного складеного присудка

(Я хочу відпочити), частиною складеної форми головного

члена в безособовому реченні (Довелось заночувати), обставиною

мети при дієсловах руху і стану (прийшов допомогти, ліг

відпочити), неузгодженим означенням (наказ наступати). В ролі

підмета в двоскладному реченні 1 та в ролі головного члена в

односкладному інфінітивному реченні інфінітив виступає н є -

залежним, самостійним в смисловому відношенні членом.

У ролі присудка в двоскладному реченні при підметі-інфінітиві

або при підметі-іменнику, що має абстрактне значення (типу

завдання, обов'язок, мета і т. п.), інфінітив не є прилягаючим

1 Про інфінітив в ролі підмета див § 11, «Простий підмет», стор. 34.

Уб

членом, тут він є відносно залежним, бо між ним і підметом

встановлюється «...деякий логічний зв'язок, але не часовий, не

причиновий, а зв'язок логічних підмета й присудка» *.

Через те, що головний член інфінітивного речення буває

виражений незалежним інфінітивом, у складі цього типу

односкладних речень нема і не може бути безособового дієслова чи

безособово-предикативного слова. Відсутність при інфінітиві

цих слів є тією важливою ознакою, що відрізняє інфінітивні

речення від безособових, в яких інфінітив є залежним членом,

тобто прилягаючим до дієслова чи до

безособово-предикативного слова.

Виступаючи головним членом в односкладному

(інфінітивному) реченні, інфінітив неодмінно набуває необмежених

властивостей виражати модальність як основну ознаку

предикативності, зокрема такі модальні значення: необхідність, об'єктивну

неминучість, бажаність, спонукання та ін. Ці значення

виражаються самою формою інфінітивних речень, інтонацією, а

іноді і модальними частками.

Конкретне значення того чи іншого часу в інфінітивних

реченнях граматично не виражене. І тільки через те, що певну

дію має виконати або певного стану повинна зазнати чи

бажає (може) зазнати та чи інша особа в умовах майбутнього,—

загальним значенням інфінітивних речень здебільшого є

позначення дії (стану), що відбудеться в майбутньому часі (по

відношенню до моменту мовлення), в той час як у безособових

реченнях модальні значення необхідності, доконечності,

бажаності і т. п. виражаються лексичними засобами. Порівн.: Тобі

виступити б. Спочити б трохи (інфінітивні речення) і Тобі

потрібно виступати. Хочеться спочити (безособові речення).

§ 50. Основні групи інфінітивних речень

За структурою головного члена інфінітивні речення

поділяють на дві основні групи: 1) інфінітивні речення без

частки би (б); 2) інфінітивні речення з часткою би (б).

І група. Інфінітивні речення без частки би (б)

можуть означати дію, яка повинна (або не повинна) відбутись;

стан, в якому повинні (чи не повинні) перебувати; дію (стан),

здійснення якої (якого) бажане або небажане. У таких

реченнях при інфінітиві здебільшого буває непрямий додаток,

виражений іменником (займенником), ще означає ту особу, якій

потрібно (необхідно, бажано) виконати дію, названу

інфінітивом, або ж особу, якій доведеться виконати якусь дію.

«Бувши сам по собі безособовим,— зазначає Л. А. Булахов-

ський,— інфінітив легко допускає узагальнення особи, хоч, з

1 Л. В. Щерба, Фонетика французского языка, Учпедгиз, 1937, стор. 118.

7-933 97

другого боку, може бути застосований до всякої конкретної

особи» *.

Інфінітивні речення без частки би (б) бувають: 1)

розповідними, 2) питальними, 3) спонукальними. Кожне з них може

мати й окличну інтонацію, тобто може бути

розповідно-окличним, питально-окличним і спонукально-окличним.

Інфінітивні розповідні речення: 1. Нам робити та

ворогів бити, ще й учитись до пуття (Т.). 2. Розцвітати

державі, як сонцю в розмаю (Шпорта).

Інфінітивні питальні речення: 1. Як же нам, трудящих

діти, не співати, не радіти? (Р.). 2. Бути у нас

субтропікам чи не бути? (Гонч.).

Інфінітивні питальні речення можуть виражати сумнів,

роздумування, нерішучість щодо виконання дії, названої

інфінітивом, наприклад: Хіба піти самому в хату? (Карпенко-Ка-

рий).

Інфінітивні спонукальні речення: Посилити

атеїстичну пропаганду серед населення C газ.).

Інфінітивні речення без частки би (б) можуть виражати

такі модальні значення:

а) неможливість здійснення дії. У таких реченнях в ролі

головного члена завжди виступає інфінітив з заперечною

часткою не, наприклад: 1. Не наздогнати нас, ми — родичі

вітрам (С). 2. У дружбі тій ми вічно будем жити, її ніякій тьмі

не погасити (Криж.);

б) неминучість дії (стану) або приреченість. В

інфінітивних реченнях з таким значенням, як правило, при інфінітиві

стоїть (частіше в препозиції) додаток, виражений іменником

(займенником) у формі давального відмінка. Ці речення

можуть бути стверджувальними й заперечними. Наприклад:

1. У сім'ї народів вільній, у любові й дружбі спільній буть

тобі щасливій, сильній, непе золота (С). 2. Школярських

днів намне забуть ніколи (Мал.). Також з риторичним

питанням: Ну, як же потоку не бігти в долину? Ну, як не

цвісти червоній калині? (Т.).

Інфінітивні спонукальні речення за інтонацією бувають

здебільшого окличними. Волевиявлення в них може виражатись в

різних формах:

а) як категоричний наказ, що слід виконати неодмінно,

беззастережно, наприклад: 1. Слухать команду! (Корн.)

2. Навести мінні апарати!.. (Корн.);

б) як порада, побажання, пропозиція, просьба виконати таку

дію, виконання якої з точки зору говорящего є необхідним,

наприклад: 1. Твоїм пісням, полкам твоїм і чотам вставать з

бійцями рано на зорі (Корн.). 2. Повідчиняти вікна. Про-

1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-

ського), т. II, К-, 1951, стор. 62.

98

вітрити оселю. Викинуть разом із сміттям і тих, хто

смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій (Коц.).

Такі інфінітивні речення часто вживаються в закликах у

заголовках газетних і журнальних статей, наприклад: Ширше

розгорнути соціалістичне змагання на Шовкобуді! (З газ.).

II група. Інфінітивні речення з часткою би (б)

можуть виражати:

а) бажану для говорящего дію, наприклад: Ах, мені б

сосною стати, на горі сосною, з високості зачепити хмари

головою (П. Бровка).

У складі інфінітивних речень, що виражають бажану дію, з

часткою би (б) можуть вживатись частки тільки, хоч,

коли, як, наприклад: 1. Хоч би чим трохи одвести свою

самітню душу (Шевч.). 2. Коли б хоч з чоловіком словечко

промовити (М. В.).

Бажану дію можуть виражати і питальні інфінітивні

речення з часткою би (б), наприклад: 1. Що б таке їм гарне

зробити? Як би хоч обізватися до їх? (Тесл.). 2. Ну, що

якби йому гукнуть? (Тесл.);

б) пораду виконати якусь дію або бажання перебувати в

якомусь стані; доцільність певної дії (говорящий вважає, що

здійснення саме цієї дії було б найбільш доцільним,

корисним), наприклад: 1. Сидіть би вам тільки на печі та

жувати калачі (Шевч.). 2. Тільки б ось, здається, жити (Т.).

3. От якби шубовснути з тих верб,— думає,— зробитись

русалкою (Тесл.);

в) побоювання з приводу здійснення чи нездійснення дії,

застереження. Такі інфінітивні речення з часткою би (б)

завжди бувають заперечними, наприклад: 1. Поїхати нам

потрібно, та тільки не програти б змагання. 2. А вам

через річку переправитись. Не спізнитися б тільки на

переправу.