18

Тема 1. Національна економіка: загальне і особливе Частина 1. Предмет, методологія і завдання вивчення курсу «національна економіка

1.1 Сутність і теоретичні основи національної економіки

1.2. Функції національної економіки як науки

1.3. Показники національної економіки.

1. Національна економіка: Підручник. / За ред.. проф., к.е.н. П. В. Круша. – К.: Каравела; Піча Ю. В.., 2008. – 416 с.

2. Гринів Л. С., Кічурчак М. В. Національна економіка: Навч. посіб. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 464 с.

3. Градов А.П. Национальная экономика. 2-е изд. – СПб. Питер, 2007. – 240 с.

4. С. В. Мочерний, В. Г. Скотний. Основи економічної теорії: Підручник. – Львів: Новий Світ. – 2006. – 600с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред.. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.

6. Дзюбик С. Д., Рибак О. С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

7. Основи економічної теорії: Навчальний посібник /за заг. ред. П. В. Круша, В. І. Депутат, С. О. Тульчинської. - К.: Каравела, 2007. – 448 с.

8. Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. – К.: Вища шк.., 2005. – 327 с.

1.1. Сутність і теоретичні основи національної економіки

Національна економіка сучасної держави становить дуже складну господарську систему. Суб’єкти цієї господарської системи здійснюють свою економічну діяльність на умовах взаємозв’язку та взаємозалежності, що встановлюються у певних територіальних межах. В. Леонтьев визначає національну економіку «як саморегулюючу систему, що складається із великої кількості різних взаємопов’язаних видів діяльності».

Національна економіка історично складається у межах окремої країни, її формування відбувається разом з процесом утворення держав. Основою національної економіки став суспільний поділ праці та усуспільнення виробництва. Це зумовлює систему тісних взаємозв’язків між складовими елементами економіки в межах національних кордонів.

Тому національна економіка – це сукупність стійких економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, що об’єднує їх в єдину взаємопов’язану систему.

Поглиблення суспільного поділу праці і розвиток на цій основі спеціалізації виробництва викликають появу все нових видів виробництва. Одночасно зі спеціалізацією відбувається кооперація виробництва, змінюється система взаємозв’язків між спеціалізованими суб’єктами економічної діяльності. В межах країни відбувається інтеграція суб’єктів економічної діяльності, створюється економічна цілісність національного господарства.

Отже, національну економіку слід визначити як сукупність економічних суб’єктів і взаємозв’язків між ними, що характеризується господарською цілісністю в межах національних кордонів.

Як наукова дисципліна національна економіка становить собою комплексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи суспільства, а також теоретичні та методологічні підходи щодо розробки державної політики з питань подальшого розвитку національної господарської системи.

Предметом вивчення дисципліни «національна економіка» є вся сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явище соціально-економічної реальності «національна економіка» - це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних, агентів і економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Функціонування національної економіки відбувається як виробництво і обмін благами між її суб'єктами. При цьому власники чинників виробництва реалізують створені ними блага і отримують доходи. Покупці цих благ для їх придбання здійснюють витрати. Сума доходів від реалізованих товарів і послуг дорівнює сумі витрат покупців на їх придбання, тобто у межах національної економіки витрати одних суб'єктів перетворюються на доходи інших.

Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства, держава. Ці господарюючі суб'єкти економічно відособлені і мають свої певні економічні інтереси, їх діяльність підпорядковується реалізації цих економічних інтересів.

Економічні інтереси різних суб'єктів національної економіки не тільки різні, але часто і протилежні. Тому головна мета економічного центру полягає у вирішенні протиріч між різними економічними інтересами шляхом їх сполучення на основі створення механізму, що дозволяє зробити реалізацію інтересів одних суб'єктів умовою реалізації інтересів інших.

Специфіка життєдіяльності, економічні інтереси і роль в національній економіці означених суб'єктів дозволяє виділити відповідні сектори - особливі частини, що розрізняються відносинами господарювання, формами економічних зв'язків і іншими відмінностями.

В національній економіці України можна виділити приватний і державний (суспільний) сектори. Приватний сектор представлений домашніми господарствами, приватними підприємствами. Державний сектор включає державні підприємства, організації, установи, що виробляють товари і надають послуги, а також регулюючі структури (Уряд, Центральний банк, місцеві органи влади). Суспільний сектор традиційно переважає у сфері національної оборони, охорони здоров'я, освіти, енергетики, науки та ін. Зараз на долю державного сектора у розвинених ринкових країнах припадає, як правило, від 30 до 60 % виробництва національного продукту.

В національній економіці повинні використовуватись чітко окреслені механізми регулювання і координування. Таке регулювання і координація в національній економіці необхідні для підвищення ефективності економічної діяльності, для досягнення високого рівня узгодженості в діяльності мільйонів учасників економічного життя суспільства, держави, для забезпечення необхідного рівня задоволення потреб в економічних благах.

Національна ринкова економіка - саморегульована економіка. Основу цього саморегулювання становлять попит, пропозиція, ціна. Однак сучасне економічне життя суспільства не може обійтися без регулюючого втручання держави.

Тому формується система "змішаної" економіки - відбувається "змішування" ринкового і державного регулювання. Змішана економіка - економічна система, роль регуляторів у якій виконує ринок і держава, без вирішальної переваги одного з цих регуляторів.

Така модель функціонування є домінуючою у сучасному світі, її становлення і розвиток є характерним і для економіки України на зламі кінця XX століття - початку XXI століття.

Отже національна економіка змішаного типу має такі риси:

• різноманітність форм господарювання;

• суперництво між цими різноманітними формами господарювання як рівнозначними соціально-економічними структурами;

• розширення державної чи приватної форми господарювання визначається економічною ефективністю і соціальною необхідністю.

Визначення суті національної економіки слід поглибити більш детальним розглядом і групуванням ознак національної економіки. До таких найбільш значущих ознак можуть бути віднесені наступні.

1. Наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни на основі суспільного поділу праці. Через ці зв'язки між суб'єктами національної економіки здійснюється реалізація їх економічних інтересів, забезпечується цілісність, єдність національного господарства.

2. Спільне економічне середовище, в якому діють господарські суб'єкти. Воно створюється єдиним економічним законодавством держави, загальною грошово-кредитною та фінансовою системою країни. Єдине господарське законодавство в національній економіці формує загальні правила "економічної гри", тобто окреслені умови і простір економічної діяльності всіх суб'єктів господарювання на території країни. Посиленню ступеня єдності, цілісності господарства особливо сприяє наявність національної валюти. Через грошові потоки передаються імпульси від одного економічного суб'єкта до іншого, забезпечується функціонування всіх суб'єктів національної економіки як єдиного цілого.

3. Загальний економічний центр, що виконує регулюючу, координуючу і контролюючу роль у національній економіці. Таким центром є держава, що має забезпечити необхідні регулювання, координацію в економіці, здійснення певної фінансової політики, соціальної політики.

4. Для національної економіки характерними є територіальна визначеність і система економічного суверенітету. Межами національної економіки є державний кордон країни. Система економічного суверенітету включає митну систему, обмеження у вигляді експортно-імпортного мита, заходи захисту національного виробника від іноземних конкурентів. Відсутність системи економічного суверенітету призводить до неможливості економічного регулювання, досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією в межах національної економіки.

5. Національна економіка передбачає функціонування єдиного національного ринку, що об'єднує в єдиний економічний простір всі локальні ринки і спирається на єдину грошову систему. Людське суспільство не може розвиватися без чітко окреслених цілей, не направляючи свої зусилля на їх досягнення. Кожна економічна система в певний період часу ставить перед собою конкретні цілі, виходячи із своїх реальних можливостей і наявних ресурсів. Національна економічна система своєю кінцевою метою має забезпечення оптимальних умов життєдіяльності усіх членів суспільства, розвитку їх особистостей. Це стає можливим на базі економічного зростання.

Економічне зростання має місце тоді, коли відбувається збільшення сукупного національного продукту чи національного доходу. Показниками економічного зростання виступають темпи приросту сукупного національного продукту чи національного доходу в цілому у країні або ж у розрахунку на душу населення.

В основі цього процесу лежить суперечливий зв'язок між виробництвом і його результатом - здатністю задовольняти зростаючі потреби людей. Справа в тім, що самі економічні потреби породжуються виробництвом, їх задоволення викликає необхідність повторення виробництва, його зростання і удосконалення. Зростаючі потреби суспільства національна економіка повинна забезпечити приростом матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Для досягнення цієї мети необхідна постійна робота усіх ланок національної економічної системи із забезпечення розвитку науки і техніки, раціональному використанню обмежених економічних ресурсів, по вирішенню комплексу соціальних проблем.

Макроекономічні цілі функціонування національної економіки повинні бути конкретними і вимірюваними. Макроекономічні цілі функціонування національної економіки можуть бути довгостроковими, пов'язаними з реалізацією концепції розвитку національної економічної системи взагалі, на довгий період часу, чи короткостроковими (проміжними), що встановлюються для забезпечення загальної концепції в окресленому періоді часу.

Для досягнення макроекономічних цілей функціонування національної економіки і реалізації економічної політики держава має можливість розпоряджатися і використовувати комплекс економічних інструментів. До них належать бюджетна, податкова, кредитна, грошова і валютна системи даної країни.

За допомогою цих інструментів відбувається реалізація конкретної економічної політики держави. Відомі два види такої політики: монетарний і фіскальний. Монетарний пов'язаний з досягненням визначених суспільством економічних цілей переважно за рахунок використання інструментів грошово-кредитної і валютної системи, а фіскальний здійснюється через систему маніпуляцій у податковій системі. У реальній дійсності завжди одночасно використовуються обидва ці види, хоча приоритетним виступає один із них.

Характерною рисою сучасних макроекономічних цілей розвитку національної економіки є її соціальна спрямованість. Це знаходить конкретний вираз, наприклад, у розробці на державному рівні програм з перерозподілу бюджетних коштів у галузі економіки, які пов'язані безпосередньо з життєзабезпеченням людей.

В економічній практиці прийнято розрізняти типи економічної політики: кейнсіанський і монетариський. Кейнсіанський тип передбачає, що економічне зростання найбільш успішно здійснюється за умови розширення ролі держави в економічних процесах. Стверджується, що збільшення державних видатків і державного споживання є основним стимулятором сукупного попиту, а отже і економічного піднесення.

Монетаристський тип економічної політики виходить з того, що економічне зростання буде найбільш значним при істотному обмеженні державної участі в національній економіці. Прибічники такого підходу наполягають на прискоренні процесів роздержавлення, скорочення масштабів використання державою національних економічних ресурсів, на стимулюванні конкуренції на внутрішньому ринку.

Окрім економічного зростання, метою розвитку і удосконалення національної економіки виступає також ефективність національного виробництва. Суспільство прагне до досягнення економічної віддачі при мінімізації витрат наявних обмежених економічних ресурсів. Разом з тим необхідне досягнення і соціальної ефективності, тобто відповідності результатів господарської діяльності соціальним цілям суспільства.

Ще одна конкретна мета функціонування національної економіки пов'язана із необхідністю підтримання стабільності цін. Низькі ціни вигідні для споживача, але вони не стимулюють виробника. Високі ціни стимулюють виробництво, але зменшують купівельну спроможність споживача.

Нестабільність цін, довготермінове зниження купівельної спроможності грошей означає інфляцію. При значному рості цін для національної економіки можливі руйнівні наслідки: неефективність виробничої діяльності, знецінення грошових доходів, їх перерозподіл, погіршення управління економікою та ін.

Ціни у ринковій економіці встановлюються на основі ринкової конкуренції і не повинні підвищуватися надто швидко. Стабілізація цін досягається за допомогою їх регулювання. У ринковій економіці ця стабілізація відбувається на основі відповідності попиту і пропозиції.

Функціонування національної економіки має на меті забезпечення рівня зайнятості, який визначається рівнем безробіття. Цей рівень у США становить 6% від всієї робочої сили, в інших розвинутих країнах - 5-6% від сукупної робочої сили. Отже, повна зайнятість працездатного населення досягається при фактичній зайнятості працездатного населення на рівні 94-95%.

Показники рівня безробіття, обсягу виробництва та інфляції взаємопов'язані. Якщо обсяг виробництва більший від потенційного, то, як показують дослідження західних економістів, зайнятість наближається до повної, але зростає інфляція. Зниження обсягів виробництва веде до зменшення інфляції, але зростає безробіття.

Важливою метою функціонування національної економіки виступає також справедливий розподіл доходів і соціальна підтримка соціальне уразливих прошарків населення.

У ринковій економіці справедливими є доходи від вкладених факторів виробництва, а розміри їх визначаються ефективністю використання цих ресурсів.

Але в суспільстві є люди (похилого віку, діти, інваліди тощо), які не володіють жодним із факторів виробництва, їм нічого запропонувати на ринку факторів виробництва. Таким чином, ринок не здатний забезпечити рівність у розподілі доходів. Скоригувати цей недолік може держава за допомогою трансфертних платежів (допомога по безробіттю, пенсій по старості та інвалідності тощо) або ж шляхом втручання в механізм ринкового ціноутворення (законодавство про встановлення мінімальної заробітної плати, встановлення закупівельних цін для сільськогосподарських виробників тощо). Формами соціальної підтримки є грошові доплати, пільги на оплату житла і комунальні послуги, пільги при купівлі ліків тощо.

Підсумком функціонування і матеріальною базою подальшого розвитку національної економіки виступає національне багатство. Національне багатство - сукупність матеріальних і нематеріальних благ, нагромаджених суспільством за весь період його виробничої діяльності.

До складу національного багатства включається основний капітал сфери матеріального виробництва і соціальної сфери, оборотний капітал, особисте майно довготермінового використання, що належить населенню, та такі нематеріальні цінності як обсяг наукових знань, виробничий досвід, рівень культури населення тощо.

Національна економіка як ціле, єдина система складається не одразу, а поступово - у процесі еволюції всіх складових життєдіяльності певної спільноти людей. Так, національна економіка не виникає на найнижчих щаблях розвитку людського суспільства (стадо, рід, плем'я, народність), а лише на стадії його оформлення як нації.

Нація - це історично сформована спільність людей, що характеризується наявністю наступних системоутворюючих ознак:

• наявність спільної території проживання та життєдіяльності - принцип територіальної цілісності;

• спільний координаційний центр, що, як правило, має форму державної інституції;

• спільність економічного життя (єдиний внутрішній ринок, грошова та податкова системи, принципи господарювання, зв'язки між базовими економічними інститутами, економічне законодавство тощо);

• спільність психологічного складу, що проявляється у спільності культури, ментальності, загальноприйнятих

• суверенітет як верховенство держави на власній території у вирішенні внутрішніх питань розвитку та його незалежність у сфері міжнародних відносин;

• національна свідомість та ідеологія.

Тобто еволюція людського суспільства від родового строю до формування нації - процес розвитку та ускладнення продуктивних сил, розподілу праці, суспільного виробництва, економічних відносин, інститутів у діалектичній єдності з культурною, політичною та іншими сторонами суспільного буття - є процесом становлення національної економіки певної країни. Проте, слід зауважити також на тому, що у процесі розподілу праці, спеціалізації та кооперації, розвитку торгівлі та загалом встановленню інтеграційних зв'язків між окремими державами, регіонами, відбувалась трансформація і структури населення тієї чи іншої держави (асиміляція, міграція). В результаті чого лише показником національної приналежності не можна характеризувати національну економіку тієї чи іншої країни.

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним складним господарським організмом, то її основними ознаками є:

Єдина мета - усі елементи національної економіки мають свою кінцеву та проміжні цілі функціонування, проте вони з об'єктивною необхідністю (для збереження єдності і цілісності системи) підпорядковані єдиній меті - забезпечити стале економічне зростання суспільства.

Методологія дослідження національної економіки - це система наукових знань про шляхи та методи і способи пізнання істини. Методологія національної економіки України базується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання розвитку економіки України. Для того, щоб одержати нові знання в національній економіці треба застосовувати науково обґрунтовані методи. Є загальнонаукові та специфічні методи дослідження національної економіки.

Загальнонаукові методи дослідження національної економіки -це такі методи, які враховуючи багатовимірність економічних явищ та процесів, вивчають їх у складних взаємозв'язках, що виникають у просторі та часі. Національна економіка є багатогранною, складною системою, яку необхідно вивчати з різних позицій, в залежності від критеріїв, що покладені в основу досліджень.

Національна економіка в широкому аспекті є системою знань про закономірності та закони функціонування національного господарства держави як єдиного цілого. Тому застосування в її вивченні загальнонаукових методів дає можливість глибше аналізувати макроекономічні процеси, що відбуваються у реальному господарському житті держави.

До загальнонаукових методів відносять:

1) метод наукової абстракції та теоретичного моделювання;

2) методи логіки;

3) структурно-функціональні методи;

4) методи науки синергетики (що вивчає складні системи, які складаються з підсистем різної природи);

5) методи індукції та дедукції;

6) методи еволюції, діалектики та історичної хронології;

7) методи математичного моделювання.

У дослідженнях національної економіки широко застосовують методи логіки, які дають змогу будувати логічні схеми взаємозв'язків між різними сферами та секторами національної економіки.

Значне місце в макроемономічному аналізі національної економіки належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якої компоненти національної економі ки як системи з обов'язковим дослідженням функції взаємодіючих елементів. З допомогою цього методу здійснюється аналіз структурних змін у національній економіці, виходячи з вимог субординації, координації, національної безпеки, економічної, соціальної та економічної ефективності і генетичних особливостей господарського розвитку. Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні ознаки національної економіки, незалежно від трансформаційних змін, які є тимчасовими.

Методи синергетики як науки, яка вивчає умови самоорганізації складних систем, що складаються з компонентів різної природи. Саме такою системою є національна економіка, що в просторово-часових координатах складається з природогосподарських та соціальних підсистем різного ієрархічного рівня. Методи індукції та дедукції можна виокремити як такі, що уособлюють рух думки (макроекономічного аналізу) від одиничного до всезагального, від знання меншого до знання більшого, а також у зворотному напрямі - від всезагального до одиничного. Отже, зосередимо свою увагу на більш детальному вивченні загальнонаукових методів у національній економіці.

Метод наукової абстракції та теоретичного моделювання. Сутність його полягає у визначенні найбільш вагомих сторін будь-якого макроекономічного процесу, що вивчається у національній економіці. Застосування цього методу в макроекономічному аналізі явищ та процесів національної економіки дає можливість спочатку охарактеризувати кожне з них у загальному, потім визначаються притаманні йому суперечності, а далі розглядаються конкретні вияви цього явища. Таким чином найпростіша економічна форма розгортається в цілісну систему економічних відносин відповідно до власної внутрішньої логіки. Те, від чого на початковому етапі необхідно було абстрагуватися з метою виявлення більш глибоких суттєвих причин, тепер, навпаки, підлягає роз'ясненню. У результаті конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою економічного життя держави.

Пізнання господарської системи держави мусить базуватись на конкретних даних. Водночас глибше дослідження будь-якого явища національної економіки потребує вияснення причинно-наслідкових взаємозв'язків у складному "оркестрі" господарських процесів, що відбуваються. Враховуючи значну мінливість цих процесів, інколи потрібно абстрагуватись від несуттєвих чинників з тим, щоб узагальнити нові тенденції розвитку національної економіки. Саме такі узагальнення е основою для теоретичного моделювання перспективних напрямів її стратегій. Виходячи з оцінок, новітніх екзогенних та ендогенних взаємозв'язків у національній економіці можна будувати нові теоретичні моделі її розвитку.

Методи еволюції, діалектики та історичної хронології передбачають пізнання економічних процесів і явищ у постійному розвитку, враховуючи еволюційні взаємозалежності та тенденції історичного розвитку в національній економіці.

Методи математичного моделювання в дослідженнях національної економіки повинні базуватись на науково-обґрунтованих теоретичних моделях її розвитку. Глибокий теоретичний аналіз на основі оцінки відповідності тих чи інших явищ національної економіки об'єктивним економічних законам є базою для подальшого математичного моделювання складних економічних взаємозв'язків у державі.

Однією з важливих проблем методології національної економіки є поєднання кількісного і якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підґрунтя для визначення нових підходів до темпів і пропорцій розвитку національного господарства, постановки конкретних практичних завдань щодо розвитку економіки держави.

Поєднання кількісного і якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів. Принцип єдності якісного і кількісного аналізу передбачає чітке виявлення якісної визначеності будь-якого процесу в національній економіці і виділення тих сторін, елементів, які піддаються кількісному виміру; вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впливають на зв'язки елементів в складній системі національного господарства.

Використання методів дослідження національної економіки дає можливість створювати якісно нові моделі її стратегічного розвитку.

Ці методи дозволяють знаходити нові резерви та функції в економіці держави, які б водночас враховували і екзогенні і ендогенні параметри її розвитку.

У цілому можна виділити такі макромоделі національної економіки (див. табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Класифікація макромоделей національної економіки

№ п/п	Критерії класифікації моделей національної економіки	Типи моделей
1.	За способом вираження досліджуваного об'єкта:	Логічні; Табличні; Графічні; Економіко-математичні.
2.	За тривалістю періоду, що підлягає дослідженню	Короткотерміновий ; Довготерміновий.
3.	За ступенем відкритості економічної системи	Закриті (не враховують зовнішніх економічних зв'язків); Відкриті (враховують їх); Екологічно-збалансовані (враховують вимоги екологічної безпеки довкілля).
4.	За повнотою охоплення економічних суб'єктів	Прості; Складні.
5.	За характером відображення фактора часу	Статичні; Динамічні .
6.	Критерії аналізу досягнення кінцевих результатів	Рівноважні; Неврівноважені; Структуралістські (рівновага є результатом перерозподілу доходів); Збалансовані.
7.	За метою дослідження	Поточні; Управлінські; Прогностично-стратегічні.

Отже, національна економіка є складною цілісною системою, яка історично сформувалася в окреслених територіальних межах на основі суспільного поділу праці, стійких економічних зв'язків, що об'єднують усіх господарюючих суб'єктів в єдину взаємопов'язану систему.