Модуль 1. Біолого-технологічні основи спеціалізованого м’ясного скотарства.

Тема 1. – м’ясне скотарство за кордоном

Мета заняття. Вивчити стан м’ясного скотарства за кордоном, регіональні особливості його розвитку і ведення.

Зміст заняття. Спеціалізоване м’ясне скотарство у багатьох країнах світу стало важливою галуззю сільськогосподарського виробництва. Зокрема, це країни Північної та Південної Америки, Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Франція, Італія, де завдяки інтенсивному веденню даної галузі на душу населення виробляється близько 40 кг, а в Австралії та новій Зеландії – майже 80 кг яловичини, тоді як у цілому в світі цей показник становить трохи більше 9 із 40 кг м’яса усіх видів.

У Сполучених штатах Америки м’ясне скотарство пройшло нелегкий шлях від екстенсивного до високоефективного промислового виробництва. Тут відбувається постійне скорочення поголів’я худоби молочних порід і нарощування тварин спеціалізованих м’ясних порід. За останні 50 років поголів’я м’ясних корів зросло з 10 до 36 млн. голів; відгодівля худоби – з 5 до 26 млн. голів за рік. Середня жива маса худоби, реалізованої на забій, зросла з 405 до 470 кг, а маса туші – з 213 до 275 кг. Досягнуто це завдяки правильній організації відтворення стада та інтенсивному вирощування молодняка.

В країні існує чітка спеціалізація у м’ясному скотарстві. У зонах зі значними природними пасовищами ферми працюють за системою «корова-теля». Вони утримують маточні стада, одержують телят і вирощують їх до відлучення з максимальним використанням пасовищ, грубих і соковитих кормів при мінімальних затратах праці та засобів. Дорощують і відгодовують молодняк на спеціалізованих відгодівельних майданчиках («фідлотах») у так званих «кукурудзяних» зонах з інтенсивним землеробством. Інтенсивна відгодівля проводиться за безприв’язного вигульного безпасовищного утримання тварин на високоенергетичних раціонах. Характерна повна механізація основних трудомістких процесів, висока продуктивність праці. Строки вирощування молодняку на м’ясо скорочені до 1,5-річного віку.

Найбільш поширені породи: герефордська, абердин-ангуська, шортгорнська, санта-гертруда, шароле. Ці породи становлять 97-98% всього поголів’я племінної худоби.

В товарних стадах застосовують переважно чистопородне розведення, але 30% стад – помісні, як правило, від різних схрещувань британських порід з шароле, лімузинами, сименталами і т.д.

В Канаді переважна більшість яловичини виробляється у м’ясному скотарстві. Поголів’я м’ясних корів становить 66% від загальної кількості корів. Основна порода – герефордська, але використовуються абердин-ангуська, шароле, кіанська, санта-гертруда, симентальська м’ясна і різноманітні гібриди з зебуподібною худобою.

Фермерами Канади освоєна добре відпрацьована технологія м’ясного скотарства, аналогічна технології у США. На фермах, що функціонують за системою «корова-теля», з поголів’ям переважно до 50 корів проводять сезонні зимово-весняні отелення. Утримання корів з телятами з максимальним використанням пасовища, а в зимовий період у загонах з полегшеними приміщеннями з підгодівлею грубими кормами, а концентровані дають коровам лише за 1 місяць до отелу і 2 місяці після нього по 1 кг на добу.

Дорощування і відгодівля молодняку проводиться на відгодівельних майданчиках кукурудзяним силосом зі значною часткою концкормів (до 80% за поживністю). За весь період молодняку згодовують 2,8-3,3 кг концкормів на 1 кг приросту живої маси. Собівартість 1 ц приросту живої маси при відгодівлі на фідлотах становить 1,66-1,89 дол., а при нагулі на пасовищі – 0, 66 дол.

У Канаді значна увага приділяється розведенню племінної худоби, зокрема виявленню та оцінці високопродуктивних цінних тварин на контрольних станціях. Функціонує чітка система заохочення фермерів в оцінці продуктивних якостей своєї худоби: племінний бугай коштує від 10-20 до 100 тис. доларів, а якщо бугай-поліпшувач – то вартість 1 спермодози від нього 100-200 доларів. Канада – експортер племінної худоби. Вона реалізує близько 15 тис. племінних тварин.

Франція – країна з добре розвиненим м’ясним скотарством. Тут широко використовуються породи з всесвітнім визнанням: шароле, лімузинська, світла аквітанська.

Технологія утримання м’ясної худоби економна і проста. Влітку тварини повністю забезпечені пасовищем. В середньому на корову з телям припадає 1,5 га пасовища. Пасовища окультурені, загінне випасання.

В зимовий період тварин утримують в полегшених приміщеннях або під навісами. Основний корм – високоякісне сіно, яке згодовується вволю. Отелення – сезонні в січні-березні. Вихід телят на 100 корів – 97-100 гол. Жива маса телят при відлученні у 8 місяців 280-330 кг. Жива маса молодняку при реалізації на м’ясо – 600-700 кг, маса туші – 300 кг (а шаролезьких тварин – 385 кг).

Значна увага приділяється селекційно-племінній роботі з породами, оцінці бугаїв-плідників за власною продуктивністю і якістю потомства, а також оцінці кормів. Племінні ферми мають два напрямки: селекційний і товарний.

У господарствах селекційного напрямку стада призначені для отримання маточного і батьківського поголів’я. Тут ведеться селекція на одержання великорослих тварин з видовженим тулубом, добре розвиненим скелетом і легкими отеленнями (до 80% отелень без допомоги).

Призначення ферм товарного напрямку одержання тварин на м’ясо і бугайців для використання у промисловому схрещуванні, їх селекціонують за енергією росту та омускуленню.

Племінна робота проводиться на трьох рівнях: на першому – збір інформації по породах в розрізі ферм, стад; на другому - відбір і оцінка кращих тварин з першого рівня і їх широке використання; на третьому – відбір і оцінка суперелітних тварин з другого рівня і цілеспрямоване їх використання з метою удосконалення порід.

Тваринники Італії мають багатий і цікавий досвід створення високопродуктивних порід і вирощування спеціалізованої м’ясної худоби. Створені стада з рекордною

продуктивністю, коли бички в 12-міс. віці досягають живої маси понад 500 кг, у 18- понад 700 кг, а 4-річні – 1700 кг. Рекордний забійний вихід – до 67%. М’ясо мармурове з ніжним смаком.

У країні організоване високоінтенсивне використання м’ясних бугаїв-плідників, створені центри з штучного осіменіння. У середньому за рік спермою одного плідника осіменяють 15 тис. маток. Широко практикується схрещування корів молочних порід з м’ясними бугаями-плідниками.

Основні породи – кіанська, маркіджанська, романьольська, характерна особливість яких – виключно висока енергія росту (1500-2000 г) і довгорослість.

Фермери Італії намагаються вести м’ясне скотарство при мінімальних затратах праці та засобів на утримання корів з телятами у підсисний період. У подальшому молодняк ставлять в умови максимально інтенсивного дорощування і відгодівлі, щоб раціонально і ефективно використати потенційні можливості кожної тварини і довести їх до найвищих кондицій.

Такий підхід закономірний, бо одержання теляти та його вирощування у перший рік життя вимагає великих трудових і матеріальних затрат. У наступний період забезпечуються високі прирости при витратах дешевих кормів, значно поліпшується якість м’яса і зростає вихід м’ясної продукції, а також прибуток від реалізації худоби на м’ясо.

М’ясне скотарство Великобританії має спеціалізований племінний напрямок. Розводять переважно вітчизняні скороспілі м’ясні породи: абердин-ангуську, герефордську, шортгорську. Технологія – традиційна для м’ясного скотарства з інтенсивним використанням пасовищ. Щорічно по дуже високих цінах англійських племінних тварин м’ясних порід у великих кількостях купляє багато країн світу. Тому м’ясне скотарство тут економічно вигідне навіть за високої вартості землі та інтенсивному землеробстві. Уряд Великобританії стимулює розвиток цієї галузі не для збільшення виробництва яловичини, а в першу чергу, як важливе джерело надходження іноземної валюти. І, як наслідок, вищезгадані породи м’ясної худоби набули широкого використання у всьому світі. Тим більше, що вони скороспілі, мають відмінні відгодівельні та м’ясні якості, а також високі акліматизаційні здатності.

Провідна галузь сільського господарства Австралії – тваринництво, у якому друге місце за товарним виробництвом (після вівчарства) займає м’ясне скотарство. Завдяки йому ця країна посідає одне з перших місць у світі за виробництвом м’яса на душу населення (в окремі роки – до 120-130 кг).

Характерна особливість австралійського м’ясного скотарства – виробництво яловичини виключно на пасовищних кормах без використання концентрованих. Молодняк вирощують на м’ясо до 2,5-3-річного віку живою масою 420-450 кг цілорічно на пасовищі.

Найбільш поширені породи –герефордська, абердин-ангуська, шортгорська, а також сіра мурейська, санта-гертруда та інша зебуподібна худоба. У окремих природно-економічних зонах розводять породу, найбільш пристосовану до даних умов.

М’ясне скотарство Австрії має низьку трудо- і капіталоємність. М’ясна худоба міцна, винослива, не потребує щоденного нагляду, тому фермери на бачать свою худобу тижнями. Це дає можливість фермеру без найму додаткової робочої сили утримувати 2-3 тис. голів худоби.

В даній країні поряд з чистопородним розведенням широко застосовуються різні види схрещування з метою створення типів м’ясної худоби найбільше пристосованих до місцевих умов, а також укрупнення тварин, підвищення інтенсивності росту в умовах пасовищного утримання.

Таким чином, основний принцип ведення інтенсивного м’ясного скотарства – екстенсивне утримання корів з підсисними телятами на дешевому пасовищі та інтенсивне дорощування і відгодівля молодняку на спеціалізованих майданчиках (фермах) до великовагових кондицій на раціонах, основну частину яких становлять концкорми.

У переважній більшості країн Південної Америки, Австралії, де виробляється велика кількість яловичини, м’ясне скотарство має екстенсивний характер: худоба цілорічно перебуває на природних пасовищах як маточне стадо, так і відгодівельні гурти. Молодняк вирощується на м’ясо 2,5-3 роки до живої маси 420-450 кг без використання концентрованих кормів.

Завдання 1. Вивчити характерні особливості ведення спеціалізованого м’ясного скотарства у світі.