3.Синергетична концепція самоорганізації

Узагальнення результатів, отриманих фахівцями у зв'язку з дослідженнями з синергетики, дозволяє визначити синергетичну концепцію самоорганізації у вигляді наступних положень:

1. Об'єктами дослідження є відкриті системи в нерівноважному стані, які характеризуються інтенсивним обміном речовиною і енергією між підсистемами, а також між системою та її оточенням. 2. Розрізняються процеси організації і самоорганізації. Їх загальна ознака – зростання порядку, обумовлене протіканням процесів, протилежних встановленню термодинамічної рівноваги, незалежно від впливу взаємодіючих елементів зовнішнього середовища. Організація на відміну від самоорганізації може характеризуватися, наприклад, виникненням однорідних стабільних статичних структур.

3. Результатом самоорганізації стають виникнення, взаємодія, а також взаємодія (наприклад, кооперація) складніших в інформаційному сенсі об'єктів, ніж елементи зовнішнього середовища, з яких вони виникають. Система та її складові є динамічними утвореннями. 4. Спрямованість процесів самоорганізації обумовлена внутрішніми властивостями підсистем в їх індивідуальному і колективному прояві, а також впливами з боку середовища, в яке «занурена» система. 5. Поведінка підсистем і системи в цілому характеризується спонтанністю - акти поведінки не є суворо детермінованими. 6. Процеси самоорганізації відбуваються в середовищі поряд з іншими процесами, зокрема, мають протилежну спрямованість і здатними в окремі фази існування системи як переважати над процесами самоорганізації, так і поступатися їм. При цьому система в цілому може характеризуватися стійкою тенденцією, коливаннями до еволюції або до деградації і розпаду.

Синергетика заснована на ідеях цілісності світу і наукового знання про нього, об’єднання закономірностей розвитку об'єктів усіх рівнів матеріальної і духовної організації, нелінійності (багатоваріантності і незворотності), взаємозв'язку хаосу і порядку (випадковості й необхідності). Синергетика дає нам новий образ світу, який складно організований і відкритий, тобто який не став, а стає, не просто існуючим, а безперервно виникаючим, еволюціонуючим по нелінійним законам. Останнє означає, що цей світ сповнений несподіваних поворотів, пов'язаних з вибором шляхів подальшого розвитку. Синергетика змушує нас по-новому осмислити те, що складає скарбницю давньої мудрості, перш за все мудрості Стародавнього стоку. Від Сходу синергетика сприймає і розвиває ідею цілісності загального закону, єдиного шляху, яким ідуть і світ в цілому, і людина у ньому. А від Заходу вона бере традиції аналізу, опору на експеримент, общезначімость наукових висновків, їх трансльовані (від однієї школи в науці до іншої, від науки до суспільства в цілому) через наукові тексти, особливий математичний апарат. Синергетика вивчає відкриті (обмінюються речовиною та енергією з зовнішнім середовищем, мають джерела і стоки енергії) нелінійні (описувані нелінійними рівняннями) системи. Предмет синергетики - механізми самоорганізації, тобто механізми самопроізвольного виникнення, щодо сталого існування і саморуйнування макроскопічних упорядкованих структур, що характеризують такого роду системи. Ці механізми притаманні і світу природних (живих і неживих), і світу людських, соціальних процесів. Тому синергетику розвивають представники самих різних дисциплінарних областей (фізики, біології, хімії, математики). Г. Хакен підкреслював, що назвав нову дисципліну синергетикою не тільки тому, що вона досліджує спільні дії багатьох елементів системи, але й тому, що для знаходження загальних принципів, керуючих самоорганізацією, необхідно кооперування різних дисциплін. Синергетика - це напрямок, що інтенсивно розвивається , а не наука. Синергетика має власну мову. Це мова таких понять, як «атрактори» і «біфуркації», «фрактали» і «детермінований хаос». Поняття аттрактора близько поняттю мети. Останнє можна розкрити в широкому сенсі як спрямованість поведінки нелінійної системи, «кінцевий стан» (кінцевий відносно, завершальний деякий етап еволюції) системи. Під аттракторами в синергетиці розуміють стійкий стан системи, який ніби притягує (від латинського attrahere -притягати) до себе безліч «траєкторій» системи, визначених різними початковими умовами. Якщо система потрапляє в конус аттрактора, вона неминуче еволюціонує до цього стійкого стану (структурі). На рівні математичного опису біфуркація означає розгалуження рішень нелінійного диференціального рівняння. Фізичний сенс біфуркації: точка біфуркації – точка розгалуження шляхів еволюції системи. Іншими словами, нелінійна система «таїть в собі» біфуркації. Фракталами називаються об'єкти, що мають властивість самоподібності. Це означає, що малий фрагмент структури такого об'єкта подібний до іншого, більш великого фрагмента або навіть структурі в цілому. Властивість фрактальності має аналоги в глибинах філософської думки, а саме у філософських уявленнях про монадного елементів світу. Кожна монада, по Лейбницу, відображає, як у дзеркалі, властивості світу в цілому. Цей же образ присутній у східному принципі світовідчуття - «все в одному і одне у всім ». Типові фрактальні об'єкти - хмари або берегова лінія моря (ріки); їх малюнок подібний і повторюється в різних масштабах. Синергетика розглядає випадковість, що грає особливу роль у процесах самоорганізації, як елемент світу. Випадковості мовою синергетики називаються флуктуаціями. Випадковість - творче, конструктивний початок, вона здатна грати роль механізму, котрий виводить систему на аттрактор, на одну з власних структур середовища, на внутрішню тенденцію її організації. Нелінійне середовище починає саме себе вибудовувати, організовувати, але необхідний хаос для ініціювання, початкового спускового механізму цього процесу.

А. Богданов ще на початку XX ст. висловив думку про існування фундаментального закону збереження організації - її видозміни, перетворення, але не зникнення. Форма мінлива, але не знищена до кінця. А. Лоскутов також писав про те, що знання закономірностей поведінки хаотичних середовищ дозволяють перейти до цілеспрямованого правленого конструювання штучних систем, в яких процеси самоорганізації приводили б до утворення необхідних структур. Десятиліттями вивчаються закони аеродинаміки, піднімаються в небо тисячі типів літальних апаратів. Але відомо, що травневий жук, який, за певними законам, літати не повинен, тим не менше літає, причому його політ куди більш економічний, ніж політ будь-якого з наших пристроїв.

Природа раціональна і гармонійна, і ця гармонійність досягнута за рахунок точної підгонки систем і рівнів організації: перерозподіл енергії між молекулами повітря породжує найпотужніші урагани, кілька квантів сонячного світла, поглинені зерном хлорофілу, породжують все необхідне для існування живого. Необхідно усвідомити, що створювані штучні системи є частиною загального світу і, отже, в них повинні в максимальному ступені враховуватися і загальні процеси самоорганізації. Традиційний підхід до управління природними та соціальними процесами заснований на лінійному уявленні про функціонування систем природи і суспільства. Згідно з цим поданням результат зовнішнього керуючого впливу є однозначним і лінійним наслідком докладених зусиль, що відповідає схемі: