Тема 7. Ринок та ринковий механізм

1. Ринкові відносини. їх суб'єкти й об'єкти. Суть ринку

2. 3акони попиту та пропозиції. Ринкова рівновага. Ринкова ціна

3. Функції ринку та умови його формування і розвитку

4. Конкуренція і монополія

5. Структура та принципи класифікації ринків

5.1. Ринок предметів споживання

5.2. Ринок засобів виробництва. Проблеми формування цін на ресурси

5.3. Ринок капіталу та його складові. Фінансовий ринок 10. Ринок праці

5.4. Ринок нерухомості та його особливості

6. Моделі ринкової економіки. Соціальне ринкове господарство

1. Ринкові відносини. Їх суб'єкти й об'єкти. Суть ринку

Ринок – економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. Ринок – складне багатогранне явище, що постійно розвивається. Його еволюція та особливості функціонування на різних етапах розвитку суспільства завжди були у центрі уваги економічної теорії. Тому закономірно, що у науковій і навчальній економічній літературі існує безліч визначень ринку. У працях А. Сміта і Д. Рікардо термін "ринок" не набув чіткого визначення.

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст А. Курно. Він вважав, що ринок - це будь-який район, де взаємовідносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні й ті ж самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися.

У підручнику "Економікс" ринок розглядається як "... інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг", інші економісти вважають ринок механізмом, за допомогою якого "... покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну і кількість товару", що це "... набір взаємозв'язків або процес конкурентних торгів. У вітчизняних посібниках та підручниках також мають місце різні тлумачення ринку. Зокрема, в підручнику "Основи економічної теорії" за ред. акад. А.А. Чухна визначається: "Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність". На основі узагальнення існуючих визначень, на нашу думку, можна виділити наступне.

Насамперед, ринок - це обмін, організований за законами товарного виробництва та обігу. З давніх часів ринок визначався як місце торгівлі товарами. Тому для характеристики сучасного ринку слід мати на увазі, що ринок - це економічний простір (місце, територія, зона), де відбувається обмін товарів.

У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку, що ускладнює сам процес опанування студентами всієї багатогранності прояву в реальній практиці цієї надзвичайно складної категорії. Кожний, хто прагне зрозуміти цікавий і постійно змінюваний світ економіки, повинен бути з самого початку готовим до сприйняття та самостійного критичного аналізу часто повторюваних протилежних поглядів на одне й те саме економічне явище. Це стосується і категорії «ринок».

Ринок – досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою" в рамках і за допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим «робочим одягом», в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

У сучасній науковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

Ринкова економіка передбачає свої відповіді на основні економічні запитання: "Що і в якому обсязі виробляти"? "Як виробляти"? "Для кого призначена вироблена продукція"? "Який життєвий цикл виробленого товару"? На більшість цих запитань ринкові відносини відповідають таким чином:

• виробляється те, на що є попит;

• виробляється стільки, яка величина попиту;

• виробляється продукція для того, у кого є гроші;

• виробляється на основі технології, яка зумовлює зменшення витрат, і т. д.

Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних економічних інтересів.

Конкурентно-ринкове середовище визначає найбільш життєздатні структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. Ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.

Ринок – невід'ємний атрибут товарного господарств Він забезпечує рух товарів і грошей (Т–Г–Т та Г–Т–Г). Через ринок здійснюється переважна більшість економі них процесів. Це специфічна форма економічних взаємовідносин, що пов'язує між собою різних господарюючих суб'єктів.

Суб'єкти ринкових економічних відносин – ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава. Ринкові відносини – це відносини і зв’язки, які складаються між: продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.

Носії ринкових відносин – це, ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації і консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.

Суб'єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

Споживачами виступають ті суб'єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб'єктом ринкових відносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.

Виробниками продукції виступають підприємства – капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів – покупців.

Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю – її носії – робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва – капіталісти, а підприємницькі здібності – підприємці.

При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб'єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб'єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.

Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві. Домогосподарства: як власники економічних ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва; отримують доходи від проданих ресурсів; використовують доходи на придбання (купівлю) споживчих (неінвестиційних) товарів та послуг для задоволення особистих потреб.

Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства – це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємства, як і домогосподарства вкрай різноманітні – від гігантів, до крихітних майстерень і бакалейних крамничок – з одним-двома працівниками. У змішаній ринковій економіці важливим суб'єктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів – уряд). Підприємства: пред'являють попит на ресурси; пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного (засоби виробництва й виробничі послуги) секторів, так і для домогосподарства (споживчі товари та послуги); інвестування отриманих доходів.

Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо. Держава: пред'являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в державному секторі економіки; пред'являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних та інших благ; пропонує гроші та пред'являє попит на гроші; пропонує суспільні блага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств.

Основними об'єктами ринкових відносин є:

1. товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;

2. робоча сила, або праця;

3. земля та інші природні ресурси;

4. нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

Є декілька визначень ринку. Серед них:

1. це сфера обміну, в якій здійснюються угоди купівлі-продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;

2. це сфера обігу, тобто форма товарно-грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;

3. це місце, де зустрічаються покупці та продавці;

4. це форма організації і функціонування економічних суб'єктів, що ґрунтуються на основі купівлі-продажу.

У цілому ринок як економічну категорію визначають:

• як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);

• як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їх зіткнення і взаємодія;

– як форму об'єктивного і саморегульованого функціонування товарного виробництва. споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв, по-друге, синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей.

Найістотнішим у ринкових відносинах є те, що вони регулюються об'єктивними законами ринку, зокрема, і в першу чергу – законом вартості, законом попиту та пропозиції, законами грошового обігу.

Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.

Ринкова економіка - це такий економічний лад, за якого господарськими процесами керують з допомогою цін. Отже, вільні ціни - це принцип ринкової економіки.

Важливим фактором ринку є повноцінно функціонуюча конкуренція. За визначенням західних економістів, основу конкуренції складає широке розсіювання влади, яке регулює використання цієї влади і обмежує можливості зловживання нею.

До важливих характеристик ринку належить його структура, що визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин.

Для сучасного ринку характерним є: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб’єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв’язків.

глобалізація економічних зв’язків

автономність дій учасників ринку

поінформованість суб’єктів господарювання

Сучасна ринкова економіка

соціалізація

економічна свобода

конкуренція

мобільність ресурсів

Рис. 1. Основні риси ринкової економіки

Форми прояву економічної свободи: свобода вибору сфери застосування своїх здібностей; свобода вибору сфери застосування свого капіталу; свобода вибору партнерів; свобода ціноутворення; свобода обирати міру ризикованості господарської діяльності; повна відповідальність за свої рішення, дії та їх наслідки.

Конкуренція в найзагальнішому розумінні означає, що тим, чим займається один із господарюючих суб'єктів, можуть вільно займатися й інші. Вона (конкуренція) є найдавнішим стимулом економічного розвитку і в той же час в процесі еволюції породжує монополізм, який обмежує та деформує конкуренцію.

Форми конкуренції за різними критеріями:

а) за суб'єктами: між виробниками і споживачами; між виробниками однорідної продукції; між виробниками різнорідної продукції; між власниками капіталу і робочої сили; між власниками капіталу; між власниками робочої сили; між приватними власниками капіталу та державою; між монополізованими та немополізованими секторами; між монополіями; усередині монополій;

б) за об'єктами: за ресурси; за ринки збуту; за право першочергового володіння інформацією тощо;

в) залежно від ринкових форм: досконала; недосконала;

г)залежно від законності: добросовісна; недобросовісна;

д) залежно від наслідків: вільна; олігополістична; монополія; монополістична конкуренція.

Мобільність ресурсів означає:

• здатність працівників впродовж трудової діяльності декілька разів змінювати сферу застосування їхніх здібностей (територіальні переміщення, виконання нових функцій, зумовлених зміною структури виробництва);

• альтернативність використання таких ресурсів земля та капітал, пов'язана зі зміною структури виробництва, потреб та обмеженістю ресурсів;

• розширення сфери вільного руху значної кількості ресурсів, пов'язане з новими транспортними та інформаційними можливостями тощо.

Вичерпна поінформованість учасників ринку забезпечуєте ся, насамперед, за рахунок використання найпрогресивніших новітніх технологій, зокрема Інтернету, де швидко можна отри мати достовірну інформацію з будь-якої точки планети.

Ціна та цінність інформації з розвитком ринку зростають. Продавці, які надають недостовірну інформацію, мають нести повну економічну відповідальність за можливі негативні наслідки її використання.

Головними проблемами у цій галузі на сучасному етапі є: захист приватного життя; захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації; захист державної таємниці.

Автономність дій учасників ринку передбачає вільний вибір ними економічної поведінки і повну відповідальність за наслідки цієї поведінки. Разом з тим, розвинена ринкова система передбачає, що, наприклад, обрання банківської діяльності як сфери застосування капіталу може завершитись як процвітанням, так і банкрутством для банкіра, але вкладники при цьому не повинні постраждати.