Основні показники ступеня обжитості (населеності) місцевості
-
Тип місцевості
Основні характеристики обжитості місцевості
густота населених
пунктів на 100 кв. км
середня відстань
між
населеними пунктами, км
число
жителів
на 1 кв. км
Густонаселена
Більше 100
Менше 1
Більше 100
Добре обжита
5 – 100
1 – 5
10 – 100
Обжита
1 – 5
5 – 20
1 – 10
Мало обжита
0,1 – 1
20 –50
0,1 – 1
Необжита
Менше 0,1
Більше 50
Менше 0,1
Найбільш серйозний вплив населених пунктів на бойові дії військ буде в умовах густонаселеної і добре обжитої місцевості.
Густонаселена місцевість характеризується дуже великою кількістю населених пунктів. Міста, селища і села в ній часто не мають чітко виражених меж і, зливаючись один з одним, утворюють великі райони суцільної забудови, що тягнуться на десятки (а іноді і сотні) кілометрів.
Проведення наступальних операцій на добре обжитій місцевості буде зв'язано з послідовним оволодінням чи обходом численних населених пунктів, що може викликати зниження темпів просування і погіршення умов маневру.
Особливо важливе оперативно-тактичне значення в ході бойових дій мають населені пункти, розташовані в тіснинах, гірських проходах і на перевалах, а також на берегах водяних перешкод і на морському узбережжі.
Число жителів характеризує величину міста. По числу жителів розрізняють міста дрібні (до 5 тис. жителів), малі (5 - 20 тис.), середні (20 - 100 тис.), великі (100 - 500 тис.) і дуже великі (більш 500 тис. жителів). Особливу важливість представляють великі і дуже великі міста.
Конфігурація міської території в першу чергу залежить від характеру планування міста (регулярне і нерегулярне).Регулярному плануванню відповідають відносно прямі вулиці і геометрично правильна форма кварталів. Розрізняють три різновиди регулярного планування: прямокутну, радіальну чи радіально-кільцеву і комбіновану.
Прямокутне планування мають, як правило, великі міста, побудовані порівняно недавно (Ленінград, Хмельницький, Черкаси і ін.). Таке планування при бою в місті надає наступаючому широкі можливості для вибору напрямку головного удару і полегшують маневр у межах міської території; із усіх різновидів планування прямокутне планування міста найбільш сприятливе для наступаючих військ.
Радіальне чи радіально-кільцеве планування типове для старих великих міст, що формувалися ще в епоху феодалізму (Львів, Камянець-Подільський, Стара Москва й ін.). У центрі таких міст нерідко розташовані старі фортеці. Цей вид планування благоволить наступу з різних сторін по радіальних магістральних вулицях, розчленовуванню оборони на окремі сектори і знищенню в них противника вроздріб.
Нерегулярне планування відрізняється вузькими кривими вулицями, а також різноманітними по площі і неправильними за формою кварталами. Таке планування мають багато міст Ближнього і Середнього Сходу (Стамбул, Тегеран, Кабул і ін.). У містах з нерегулярним плануванням маневр наступаючих військ по заплутаному лабіринті вузьких і кривих вулиць надзвичайно скрутний.
Змішане планування притаманне містам, що мають стару частину зі збереженим нерегулярним плануванням і нову частину (райони) з регулярним плануванням. У таких містах нові окраїни з регулярним плануванням більш сприятливі для наступаючого, чим центральна стара частина міста з нерегулярним плануванням.
Висновок: Отже всі елементи місцевості мають значний вплив на організацію і ведення бойових дій і до того ж їх вивчають та враховують не відсторонено один від одного, а у постійному взаємозв’язку – залежно від їх розміщення. Військова географія і є та наука яка вивчає вплив основних елементів та типів місцевості різноманітних географічних районів та театрів воєнних дій на вирішення тактичних, оперативних та стратегічних задач.
Друге навчальне питання: Тактичні властивості місцевості. Особливості рельєфу та його вплив на бойові дії
Оцінка місцевості, перед початком бою включає вивчення тих її особливостей, які певним чином впливають на бойову діяльність військ. Ці особливості називаються тактичними властивостями місцевості.
До основних тактичних властивостей місцевості належать :
прохідність місцевості;
захисні властивості місцевості;
умови орієнтування;
умови спостереження;
умови маскування;
умови ведення вогню;
умови інженерного обладнання місцевості.
Тактичні властивості місцевості не можна розглядати як щось недоторкане: вони змінюються в ході розвитку засобів та способів збройної боротьби та залежать від характеру бойових дій, складу військ, типу місцевості, клімату району, пори року та метеоролічних умов.
Прохідність місцевості – це властивість місцевості , яка сприяє або перешкоджає пересуванню військ. Суттєво впливають на прохідність місцевості дорожня мережа, рельєф місцевості, гідрографія, грунтово –рослинний покров, а також сезонні і погодні явища. Вона враховується при виборі напрямку зосередження основних зусиль підрозділу, визначення ширини фронту наступу (оборони), можливостей і способів застосування різних видів військової техніки, а також при організації маневру, вибору шляхів підвозу боєприпасів і матеріальних засобів. Основним фактором, який визначає прохідність місцевості є дорожня мережа особливо в лісисто-болотистій, пустинній і гірській місцевості, де просування підрозділу за межами доріг практично не можливе. Значно підвищується значення дорожньої мережі в період осінніх та весняних дощів. В цих умовах дороги з твердим покриттям стають найбільш важливими напрямками дій вздовж яких зосереджуються основні зусилля підрозділів як у наступі так і в обороні.
По прохідності місцевість поділяють:
- легкопрохідна, де не має обмежень ні швидкість ні напрямок руху;
- прохідна, де обмежено рух в окремих напрямках, а швидкість майже не обмежена;
- важко прохідна, де швидкість невелика і рух декількох машин по одному сліду не можливий, рухатись можна тільки по дорогах;
- непрохідна.
На прохідність значно впливає крутизна схилів:
- до 5* схили легкопрохідні з швидкістю 20 - 15 км на год;
- при крутизні 5*-10* долаються важко з швидкістю 12 - 15 км на год;
- при крутизні 10*-20* долаються дуже важко з швидкістю 10 - 6 км на год;
- при крутизні 20*-30* практично недоступні, швидкість 4 - 6 км на год;
- при крутизні більше 30* недоступні.
За мірою пересіченості балками, ярами, річками місцевість розподіляють на:
- легко пересічену, де 10% площі займають природні перешкоди;
- середньо пересічену, де 20% площі займають природні перешкоди;
- сильно пересічену, де 30% площі займають природні перешкоди;
Так, наприклад, прохідність річки з швидкістю течії до 1 м за сек. вбрід можлива для особового складу при глибині 1м; для автомобілів – 0,9м; для танків – 1,4м.
При сніжному покрові товщиною 60-75см танки можуть долати схили крутизною до 5*; 40-55см крутизною 5*-10*; 30-45см тільки крутизною 10*-15*, а автомобілі при товщині сніжного покрову 20-30 см долають крутизну до 5*.
Властивості місцевості, які послабляють дії вражаючих факторів ядерної та звичайної зброї та, які полегшують організацію захисту особового складу і бойової техніки від ураження різними видами зброї, отримали назву захисні властивості місцевості.
Вони залежать від її рослинного покрову та характеру рельєфу, від наявності на ній природних укриттів та штучних споруд, які здатні забезпечити повний або частковий захист військ від вогню стрілецької зброї та артилерії, а також від світлового випромінювання, ударної хвилі та радіоактивного враження в разі застосування противником ядерної зброї.
Так в ударній хвилі наземного вибуху тиск за зворотніми скатами знижується при крутизні ската 15* на 7%, при крутизні ската 30* на 14%.
Коефіцієнт зменшення площі зони ураження вражаючих факторів ЗМУ:
На рівнинній місцевості - 1,0 з лісом - 0,8-0,9
На горбистій місцевості - 0,9 з лісом - 0,7
На гірській місцевості - 0,8-0,7 з лісом - 0,6-0,5
Лісові масиви знижують щільність зараження радіоактивними речовинами поверхні Землі , у зв’язку з тим , що більша частина радіоактивного пилу осідає на кронах дерев. Влітку на листяних деревах затримується близько -15% радіоактивних опадів, на сосні -25%, на ялинах -60%, на піхтах-80%. Отруйні речовини затримуються на відстані 200-400 м від краю лісу.
Умови орієнтування – властивості місцевості , які сприяють визначенню свого місцезнаходження і потрібного напрямку руху відносно сторін горизонту , навколишніх об’єктів , а також відносно розташування своїх військ та військ противника. Вони визначаються наявністю на місцевості характерних форм рельєфу і місцевих предметів – орієнтирів. Вміння кожного командира швидко й безпомилково орієнтуватися на місцевості сприяє правильній постановці бойових задач підрозділу та вогневим засобам, точному цілевказанню та надійному керуванню підрозділами в ході бою.
Для забезпечення надійного орієнтування на місцевості під час руху на великих швидкостях незалежно від умов видимості (уночі та в туман та ін.),а також для орієнтування при русі на місцевості, на якій мало орієнтирів в військах використовується ряд автоматичних приладів наземної навігації. До засобів автоматичного орієнтування відноситься танкова навігаційна апаратура, топоприв’язчик, курсопрокладчик та інші.
Умови спостереження – властивості місцевості , які сприяють отриманню відомостей про противника. Вони визначаються ступенем проглядання навколишньої місцевості, дальністю огляду і залежать від характеру рельєфу рослинного покрову, наявності населених пунктів та інших об’єктів , які перешкоджають огляду місцевості. Чим більше на місцевості ярів висот, дерев і чагарників, різного роду споруд тим гірше умови спостереження.
Правильна організація спостереження і отримані при цьому результати допомагають командиру всебічно оцінити обстановку і прийняти обґрунтоване рішення. Для отримання цих відомостей існують різноманітні способи ведення розвідки, але одним з основних способів є спостереження, яке організується й ведеться безперестанно в усіх видах бойової діяльності військ.
В сучасних умовах внаслідок значного збільшення ширини смуг дії військ візуальним спостереженням важко отримати повне уявлення про хід бойових дій навіть на головному напрямку. Тому спостереження за полем бою та противником ведеться не тільки зі спостережних постів та пунктів, а і з літаків, вертольотів. При цьому для спостереження використовують різноманітні оптичні, світлотехнічні та радіотехнічні пристрої та прилади, які дозволяють підвищити дальність видимості, вести спостереження при будь-якій погоді як удень так і вночі. Наприклад, радіолокатор може вести зйомку місцевості вночі та при сильній хмарності, охоплюючи великі площини.(привести приклад радіолокатора бокового обзору).В іноземних джерелах відмічається велика ефективність використання телебачення для спостереження за полем бою. Воно дозволяє командиру не тільки спостерігати за декількома ділянками бою (майже одночасно), але і перевіряти ретельність маскування своїх військ, слідкувати за пересуванням противника та інше.
За умовами спостереження місцевість поділяється на:
- відкриту, де забезпечується 75% простору для огляду;
- напівзакриту, де забезпечується 50% простору для огляду;
- закриту, де забезпечується менше 20% простору для огляду, а схованки займають до 30% території.
Умови маскування – властивості місцевості , які дозволяють приховати від противника розташування, пересування особового складу і бойової техніки. Вони визначаються наявністю природних схованок (сховищ), які утворюються формами рельєфу, рослинним покровом, населеними пунктами та іншими місцевими предметами, а також загальним характером, кольором і плямистістю місцевості ( чим різноманітніша кольорова гама , тим кращі умови маскування), так наприклад: лощини , балки , яри створюють добрі умови для укриття військ у районах зосередження , а також використовуються для скритого маневру та зв’язку з тилом.
Маскувальні властивості дозволяють як приховати свої війська від ударів противника так і нанести йому раптові удари.
Маскуюча ємкість визначається кількістю умовних батальйонних одиниць, які можуть бути скритно розосереджені в 2-3 км один від одного. 1 умовна одиниця розміщується в лісі на площі 0,4км кв, в населеному пункті із 75 дворів, в лощині довжиною 1км.
Умови ведення вогню – властивості місцевості , які забезпечують зручне й приховане від спостереження противника розташування вогневих засобів, ведення точного вогню з усіх видів зброї та корекцію стрільби. Вони залежать від характеру рельєфу, рослинного покрову , наявності шляхів, населених пунктів та інших місцевих предметів.
Умови інженерного обладнання місцевості – властивості місцевості , які впливають на обсяг, характер і успіх роботи по її фортифікаційному обладнанню, утриманню шляхів сполучення, забезпеченню військ водою та ліквідації наслідків вогневого удару противника і залежать від типу ґрунтів , рівня ґрунтових вод, наявності будівельних матеріалів , а також від характеру природних і штучних сховищ і перешкод.
Розвиток ракетно-ядерної та високоточної зброї висунув одну з головних задач оцінки місцевості з точки зору її захисту від зброї масового враження та високоточної зброї. Це визначає зовсім іншій підхід до вивчення тактичних властивостей рельєфу, лісових масивів, населених пунктів та ґрунтів. Наближена якісна оцінка цих об’єктів в відношенні маскування, прохідності та інших властивостей в недалекому минулому задовольняла війська. Тепер їм потрібна більш точна до дрібниць кількісна характеристика об’єктів місцевості, яка б дозволяла визначити їх захисні властивості, наприклад протяжність та стрімкість схилів, глибину та ширину ярів, висоту та густоту лісів, хімічний склад та пильність ґрунтів та інше.
За характером рельєфу місцевість поділяється:
Рівнинна місцевість характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2*). Абсолютні висоти над рівнем моря – до 300м.
Вона придатна для бойової дії усіх родів військ. ЇЇ глинисті, суглинні, супіщані й торфяні грунти дають можливість рухатись бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно ускладнюють рух у період дощів весняного і осіннього бездоріжжя. Відсутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.
Разом з тим рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Захисні властивості її мінімальні, особливо від ядерної зброї. Вона як правило, більш сприятлива для організації і ведення наступу й менш сприятлива для оборони.
Горбкувата місцевість характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності з абсолютними висотами до 500м, відносними перевищеннями 25-200м і переважною стрімкістю схилів 2-3*.
Вона допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу так і для оборони. Вона має добрі рубежі для облаштування вогневих позицій, незначні захисні властивості від ураження ядерною зброєю. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть служити укриттям від спостереження і вогню противника. На ній багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.
Низько гірська місцевість характеризується висотами над рівнем моря 500-1000м, відносними перевищеннями 200-500м і переважною стрімкістю схилів 5-10*. Порівняно з іншими видами місцевості вона слабо розчленована, як правило добре обжита і має досить розвинену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосередження застосування важкої бойової техніки. В цілому вона сприяє маскуванню і захисту від зброї масового ураження.
Середньогірна місцевість має висоти над рівнем моря приблизно 1000-2000м, відносні перевищення від 500 до 1000м і переважну стрімкість схилів 10-25*. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми.
Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках. Загалом ця місцевість вимагає значних інженерних робіт для забезпечення її прохідності. Водночас вона сприятлива для маскування і для захисту від зброї масового ураження.
Високогірна місцевість характеризується висотами над рівнем моря понад 2000м, відносними перевищеннями 1000м і більше, з стрімкістю схилів понад 25*. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їх піки і схили часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір’я, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.
Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. У решті районів можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним спорядженням. Загалом вона сприяє маскуванню, при ядерних вибухах можливі завали, обвали каміння, сходження снігових лавин.
Висновок: Отже на основі вивчення характеру місцевості, особливо рельєфу, та її оцінки визначається якою мірою притаманні їй тактичні властивості будуть ускладнювати чи полегшувати виконання завдання, як використати вигідні властивості і які заходи необхідно передбачити для зменшення її негативного впливу.
Третє навчальне питання: Основні різновиди місцевості та їх вплив на бойові дії військ.
Місцевість сприяє успіху ведення бойових дій своїх військ та послабляє противника не сама по собі, а при умовах, якщо командир правильно оцінить та буде вміло використовувати її в конкретній обстановці. Вплив місцевості на хід бойових дій визначається на фоні бойової задачі, з урахуванням озброєння військ, пори року та доби, а також метеорологічних умов і характеру дій противника.
Оцінюючи обстановку і місцевість командир зобов’язаний: вивчити загальний характер місцевості і її вплив на дії підрозділів; визначити найбільш імовірні напрямки дії літаків, гелікоптерів та інших повітряних цілей противника на малих та гранично малих висотах; визначити танконебезпечні напрямки; вибрати найбільш вигідні позиції для розміщення своїх вогневих засобів; визначити найбільш доступні напрямки дії підрозділів та ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони; рубежі бойових задач механізованих і танкових підрозділів; місця розгортання командно-спостережних пунктів підрозділів, які будуть забезпечувати найкраще спостереження за місцевістю, противником і діями своїх підрозділів; найбільш стійкі від розрухи місцеві предмети, які можна використовувати в якості орієнтирів.
У своїх висновках із оцінки місцевості командир визначає в якій мірі вона впливає на виконання поставленої задачі та які заходи необхідно виконати, щоб найбільш повніше використати її позитивний вплив та зменшити негативний. Командири різних підрозділів одні і ті ж елементи місцевості вивчають і оцінюють з різних точок зору, вирішуючи при цьому питання про можливості і способи застосування в даних умовах своїх бойових засобів.
За характером природних умов місцевість розподіляють :
Гірська – її вже характеризували і не раз.
Характер і ступінь впливу в першу чергу визначаються особливостями гірського рельєфу: розташуванням і висотою гірських хребтів, формою і крутістю схилів, вертикальним і горизонтальним розчленовуванням гірської системи.
Для більшості гірських районів характерні:
суворі кліматичні умови, обумовлені великими висотами;
складні умови прохідності в зв'язку з обмеженим числом доріг і труднощами пересування військ поза дорогами;
особливі умови захисту військ від поразки ядерною зброєю;
складність орієнтування, спостереження і ведення вогню, а також підтримки зв'язку і виконання робіт з інженерного устаткування місцевості.
Хребти і відроги гір виключають можливість організації суцільного фронту. Наступальні дії плануються звичайно уздовж доступних напрямків (по широких полонинах, на гірських плато) з урахуванням необхідності руху військ через вузькі гірські проходи і подолання високих перевалів. Окремі напрямки, уздовж яких можливо вести бойові дії, нерідко будуть ізольовані одне від іншого і тому військам прийдеться діяти у відриві від сусідів. Просування наступаючих підрозділів уздовж доріг і долин у горах звичайно поєднується з діями окремих загонів на менш доступних ділянках місцевості. Роблячи глибокі обходи, ці загони наносять раптові удари по супротивнику з флангів і тилу.
Гірська місцевість в той же час надає багато переваг військам, що обороняються.
Обмежена кількість доріг у горах, їх складний профіль і поганий стан утрудняють розгортання і маневр танків і артилерії. Тому в боях на гірських напрямках вони переміщаються тільки по доступним для них дорогам, переважно у великих полонинах.
Складний гірський рельєф з великим горизонтальним і вертикальним розчленовуванням значно впливає на вражаючі фактори усіх видів зброї і захист військ від нього.
Обсяг робіт з ліквідації наслідків ударів противника (особливо по розчищенню завалів, відновленню доріг і дезактивації місцевості на шляхах руху військ) у горах може бути значно більшим, ніж на рівнинній місцевості.
Гірський рельєф і наявність лісових масивів у горах створюють сприятливі умови для маскування військ від наземного і повітряного спостереження противника, що в значній мірі забезпечує раптовість дій. Гірська місцевість дозволяє потайно зосередити сили і засоби на напрямку головного удару і забезпечує скритність маневру військ. Обмежені можливості спостереження з боку противника дозволяють наступаючим військам широко застосовувати обходи й охоплення, а також проходити через бойові порядки противника і наносити раптові удари по його флангах і тилу.
Основними орієнтирами при русі в горах звичайно служать:
характерні елементи і форми рельєфу (ущелини, круті схили з осипами, різкі виступи скель, гострі і засніжені вершини);
характерні закрути рік, а також місця злиття струмків і рік;
льодовики, сніжники, окремі дерева, характерні контури лісових масивів;
дороги, тропи, мости, виїмки, насипи на дорогах, геодезичні знаки, лінії електропередач, будівлі, руїни древніх фортець, пам'ятники, могили і та ін.
Гірський рельєф значно утрудняє організацію і підтримку безперебійного зв'язку між частинами і підрозділами, що діють на роз'єднаних напрямках. Скельні і кам'янисті ґрунти інтенсивно поглинають і розсіюють енергію радіохвиль, що приводить до зменшення дальності дії радіостанцій і радіолокаторів. Роботу засобам радіозв’язку утрудняють великі коливання висот. В горах зони виявлення радіолокаційних станцій у кілька разів менше, ніж на рівнинній території.
Лісиста – більша частина якої покрита лісами.
В останні десятиліття площа лісів усіх цих районів значно скоротилася, однак, незважаючи на інтенсивну експлуатацію, лісові масиви займають значну територію багатьох країн північної півкулі.
Неодмінним супутником лісів помірного поясу є болота, що займають від 10 до 30% площі лісів. Сполучення ж лісів і боліт створює ще більш складні умови для військ особливо у період року коли немає морозів.
Лісисто-болотистий тип місцевості широко розповсюджений в районах з помірним кліматом, де кількість опадів перевищує випаровуваність вологи з поверхні землі. Це обумовлює перезволоження ґрунтів, заболочування ґрунтів, формування густої мережі рік, озер і розвиток вологолюбної лісової рослинності.
Великі масиви лісу, густа мережа озер, боліт і рік – ось що буде характеризувати лісисту або будемо її називати лісисто-болотисту місцевість.
Основними природними особливостями лісисто-болотистої місцевості, що визначають її тактичні властивості, є:
закритий характер місцевості, обумовлений перевагою на ній великих лісових масивів з деревами різного віку, густоти і порід;
низька прохідність території, обумовлена рідкою мережею автомобільних доріг, лісовими насадженнями, пухкими ґрунтами і великою кількістю болотних масивів, струмків, рік і озер.
Закритий характер лісисто-болотистої місцевості сприятливий маневру військ, а також організації стійкої оборони. Густий полог лісу забезпечує надійне маскування військ від наземного і повітряного спостереження. Однак ці позитивні властивості місцевості не завжди можуть бути використані через її обмежену прохідність.
Важкоприступність лісисто-болотистої місцевості обмежує оперативну ємкість напрямків. Щільний деревостій, великі площі лісових боліт і недостатня кількість доріг у лісі змушують вести наступ по окремих, роз'єднаних напрямках, до того ж часто тільки обмеженими силами. Лісові і заболочені масиви утрудняють використання військами бойової техніки, особливо танків, ракет в артилерії, що знижує темпи їх наступу і веде до значної нерівномірності просування підрозділів, які діють на відособлених напрямках.
Оборона в лісі звичайно розвивається уздовж доріг, по міжозерних і міжболотних дефіле, уздовж галявин, просік і по рідколіссю. Такі напрямки забезпечують кращі умови огляду, орієнтування і ведення вогню в обороні.
Лісисто-болотиста місцевість з обмеженою видимістю, а іноді і повною відсутністю на ній чітко виражених місцевих предметів ускладнює керування військами, організацію і підтримку взаємодії між ними. Відсутність гарного огляду викликає необхідність максимально наближати до військ пункти управління, створювати широку мережу спостережливих постів: у рідкому лісі — на землі, у густому — на деревах і вишках, а також широко використовувати спостереження з вертольотів.
Оскільки в лісі важко орієнтуватися по місцевих предметах, підрозділам указують не тільки напрямок наступу, але також і азимути руху.
В лісі як орієнтири звичайно використовуються дороги, просіки і їхні розвилки і перетинання, лісові галявини, вирубки лісу і гару, струмки, річки, болота і характерні форми рельєфу (яри, обриви, кургани і т.п.).
Складність орієнтування на залісеній місцевості іноді може привести до неточного визначення рубежів і районів. Тому положення наступаючих частин і підрозділів контролюється частіше, ніж при діях у звичайних умовах; їх місце розташування в ході просування позначається різними засобами. Крім того, на маршрутах руху виставляються добре видимі покажчики чи регулювальники.
При веденні бойових дій у лісисто-болотистій місцевості значно зростає роль інженерного забезпечення. Специфічними задачами інженерного забезпечення бойових дій військ у лісисто-болотистій місцевості є: розчищення смуг обстрілу й огляду, пристрій лісових завалів на шляхах ймовірного руху противника, ремонт і відновлення доріг, підготовка об'їздів, прокладка колонних шляхів, проведення заходів щодо попередження гасінню лісових пожеж, розчищення шляхів від завалів.
Найбільш сприятливим часом року для бойових дій військ у північних районах лісової зони є кінець зими, коли збільшується тривалість дня, надійно промерзають болота і річки і сніжний покрив здобуває найбільшу міцність. У південній частині лісової зони, де менше болотних масивів, найбільш сприятливим для дій військ сезоном є друга половина літа, коли добре просихають ґрунтові дороги і поліпшується прохідність місцевості поза дорогами.
Пустельна місцевість - широко поширена на всіх материках. У цілому посушливі пустелі займають близько 15% усієї площі суші земної кулі.
Пустелі — це географічні райони з вкрай посушливим континентальним кліматом, з бідним рослинним покривом і з засоленими ґрунтами. Кількість атмосферних опадів у пустелях складає менш 200 мм у рік, що швидко випаровуються. Тому тут постійно спостерігається велика сухість повітря і ґрунтів. Відносна вологість повітря в районах пустель улітку знижується до 14%. Максимальна температура повітря влітку досягає 50° С, а поверхня ґрунту нерідко нагрівається до 70 - 80° С. Добові коливання температури досягають 30 — 40° С, а річні до 90° С.
Різкі коливання температури і низька вологість повітря сприяють утворенню специфічної рослинності й особливих, пустельних форм рельєфу. Пустельні ландшафти дуже різноманітні по формі поверхні, складу ґрунтів і рослинному покриву. Розрізняють пустелі піщані, глинисті і кам'янисті.
Основними формами рельєфу закріплених пісків є піщані гряди. Вони утворяться в районах піщаних пустель, де панують вітри приблизно одного напрямку. Піщані гряди звичайно випливають паралельно один одному в напрямку пануючих вітрів. Поперечний профіль гряд симетричний, гребені їх округлі схили досить круті (10 — 20°), висота гряд коливається від 10 до 30 м, а довжина досягає 2 — 3 км. Окремі гряди розділяються між собою зниженнями шириною від 40 до 200 м і більш. Ці міжгрядові зниження, як правило, рівні, щільні глинисті поверхні без скупчень піску.
Відкритий, рівнинний характер пустельної місцевості являє загрозу нанесення значних втрат військам у випадку застосування любих видів зброї.
Відкрита пустельна місцевість володіє мінімальними властивостями, що маскують. На монотонно сірій пустельній рівнині з рідкою пропиленою рослинністю добре виділяються стартові і вогневі позиції, бойова і транспортна техніка і сліди від її пересування. Сильно демаскує стартові (вогневі) позиції і переміщення машин пил, що піднімається при пуску ракет, пострілах знарядь і на марші. У тиху пору року хмари пилу довго стоять над стартовими позиціями і дорогами, даючи більшу увагу розвідки противника. Тому маскування військ у пустелях мають особливо важливе значення.
Одноманітна відкрита місцевість пустель, без будь яких помітних місцевих предметів, утрудняє орієнтування, цілевказівку, вибір стартових (вогневих) позицій і їх топогеодезичну прив'язку. Тому в ході бойових дій у пустелях широко використовується апаратура наземної навігації, а також прилади й інструменти, що дозволяють швидко і точно визначати своє місце розташування і координати цілей.
Звичайними орієнтирами в пустелях є колодязі і придатні до них з усіх боків стежки, руїни старих фортець і поселень, могили, сухі русла й інші місцеві предмети, що виділяються. Для орієнтування в пустелях війська іноді змушені споруджувати штучні орієнтири у виді турів, що складаються з каменів чи мішків з піском, а в нічний час позначати напрямки постановкою світлових орієнтирів, а також за допомогою сигнальних ракет і трасуючих куль. Крім того, у пустелях орієнтування здійснюється по азимутах.
У ясні ночі сторони обрію і напрямок руху в пустелях рекомендується визначати по зірках, пам'ятаючи, що усі вони, крім полярної зірки, переміщуються приблизно на 15° за одну годину.
Пустельна місцевість утрудняє маскування військ, але дає можливість вести спостереження на значну глибину і, таким чином, полегшує відшукання цілей. Дальність спостереження в пустелі протягом дня може різко мінятися. З підвищенням температури зростає конвекція повітря й атмосферний серпанок, що знижує дальність видимості. Під час сильного вітру маса піднятого їм піску нерідко цілком виключає можливість спостереження. Переміщення часток піску починається при швидкості вітру близько 5 — 7 м/сек. Наземне спостереження в пустелях обмежується відсутністю височин для розміщення спостережних пунктів. Для збільшення дальності видимості рекомендується застосовувати механічні спостережливі вишки, змонтовані на спеціальних машинах підвищеної прохідності.
Складною проблемою при веденні бойових дій військ у пустелях є водопостачання. Обмежені водяні ресурси прив'язують війська до районів, що мають водяні джерела: оазиси і навіть окремі колодязі. Тому бойові дії в пустелях найчастіше ведуться на окремих напрямках уздовж доріг (караванних шляхів), особливо в районах, де зосереджені основні джерела води.
Водопостачання військ у пустелях здійснюється за рахунок підземних вод (прісних і опріснених солоних), що добуваються з наявних колодязів і шпар, що спеціально споруджуються, а також за рахунок запасу води, що возиться військами. Колодязі в пустелях зустрічаються на автомобільних дорогах і караванних шляхах на великому видаленні один від одного. Визначити їх можна по наявності водозабірних пристроїв, дерев і чагарників.
У пустельній місцевості бойові дії можливі в будь-який час року. Але найбільш сприятливими для цього в більшості пустель є осінь, зима і рання весна, коли немає сильної жари і випадають атмосферні опади. При діях у пустелях основні зусилля військ направляються на захоплення чи утримання важливих у тактичному (оперативному) відношенні рубежів і районів - джерел води, вузлів доріг (караванних шляхів), оазисів, населених пунктів. Бойові дії розвиваються звичайно на окремих, роз'єднаних між собою великими просторами труднопрохідних ділянок пустель. У пустелях частини і підрозділи оснащуються бойовою і транспортною технікою високої прохідності. Райони пустель з їх виснажливою жарою влітку і низькими температурами узимку, вкрай обмеженими запасами води, палива і будівельних матеріалів, з частими вітрами і піщаними бурами, пухкими і сипучими ґрунтами створюють великі труднощі для військ і вимагають великої напруги фізичних і моральних сил особового складу.
Приймаючи рішення на бій (операцію), командири всіх ступенів ретельно вивчають умови прохідності місцевості, стан погоди і прогноз її на найближчий час, можливості забезпечення військ водою і паливом, а також санітарно-епідеміологічні умови району.
Сезонні зміни теж значно впливають на ведення бойових дій військ.
Взимку, наприклад:
- дорожня мережа значно зменшується (заноси доріг);
- рельєф згладжується із-за заносів лощин, балок, ярів;
- не видно берегової лінії рік, озер
- грунти промерзають (покращується прохідність боліт, погіршується можливість інженерного обладнання);
- сніжний покров може не дозволити рух поза дорогами;
- річки можна долати по льоду.
Весною:
- грунт розмокає;
- річки та озера розливаються.
Висновок: Отже, як ми бачимо кожен різновид місцевості має притаманні лише йому особливості, які впливають на шикування бойових порядків, можливість застосування бойової техніки, швидкість здійснення маршу і темп наступу, організацію захисту військ від сучасних засобів ураження.
Висновок:
Ввідною лекцією ви ознайомились з визначенням військової топографії , предметом її вивчення. Ви бачите всю глибину відповідальності покладеної на командира за правильну оцінку місцевості та організації на ній бойових дій свого підрозділу.
Програма по військовій топографії в військах близько половини навчального часу відводить на заняття в полі вдень і вночі при будь-якій погоді , що створює умови для формування морально - бойових якостей і потребує від військовослужбовців напруги сил та волі.
Військова топографія, як галузь військових знань , не існує окремо від інших наук, органічно входить у тактичну підготовку, вимагає високих спеціальних знань, спирається на знання математики , фізики та інших наук і предметів навчання.
доцент кафедри
В.Л. Іщенко