2. Забезпечення необхідного обсягу залучення ресурсів з депо­зитних джерел.

3. Забезпечення необхідного обсягу ресурсів, залучених з не­депозитних джерел.

4. Оптимізація співвідношення депозитних та недепозит­них джерел ресурсів банку.

Факторами, що визначають можливості банку з залучення коштів, є:

• фактичний розмір капіталу;

• імідж банку на відповідних фінансових ринках (депозит­них внесків, поточних рахунків, міжбанківських креди­тів, ринку цінних паперів);

• ефективність маркетингової, насамперед, конкурентної по­літики банку;

• кваліфікація персоналу, у тому числі культура обслугову­вання клієнтів;

• технології, що використовуються банком, у частині їх відповідності потребам наявних і потенційних клієнтів;

• широта номенклатури послуг, що надаються клієнтам у процесі обслуговування їх поточних, депозитних й інших рахунків;

• рівень конкуренції в банківській сфері;

• фінансові можливості з оплати залучених коштів, обумов­лені ефективністю їх подальшого розміщення;

• поточна кон'юнктура ринку;

• регулювання з боку НБУ;

• нормативно-правова база з оподаткування, валютних опе­рацій, антимонопольного законодавства;

• стан грошово-кредитної системи;

• рівень інфляції.

6.2. Депозитна політика банку: сутність і значення

Розробка стратегії банку на ринку депозитних послуг має забез­печити створення пакета узгоджених між собою програм, спря­мованих на забезпечення довгострокових конкурентних переваг банку на даному ринку.

Необхідно відповісти на питання, у чому полягають конку­рентні переваги банку та за рахунок яких факторів вони будуть реалізовані:

• наявність висококваліфікованих працівників;

• знання специфіки діяльності певних груп клієнтів;

• переваги розташування;

• репутація на ринку;

• застосування сучасних банківських технологій;

• домінування (монопольне становище) на ринку;

• високоефективна система управління банком;

• ефективна система стимулювання персоналу.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної політики банку. Досягнення мети отримання максимального прибутку за­лежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депо­зитів від усіх категорій клієнтів.

Загальну схему управління залученням депозитних ресурсів наведено на рис. 4.1.

Основою управління залученням коштів фізичних осіб є де­позитна політика, яка розробляється як на рівні держави, так і на рівні окремого банку.

Депозитна політика на рівні держави - це сукупність за­ходів, які здійснюються центральним банком і спрямовані на регламентування правил формування депозитів (вкладів) у комер­ційних і ощадних банках, а також у небанківських грошово- кредитних установах.

Рис. 4.1. Загальна схема залучення депозитних ресурсів

Необхідність такої регламентації зумовлена тим, що, по-пер- ше, вклади (депозити) самі є специфічним видом грошей (безго­тівкові або депозитні гроші); по-друге, на основі депозитів фор­муються кредитні гроші в кратному співвідношенні відповідно до величини грошового мультиплікатора.

За відсутності такого державного регламентування правил формування й руху депозитних і кредитних грошей процес тво­рення нових грошей у національній економічній системі був би безконтрольним і міг би непередбачено «розкручувати» маховик інфляції й знецінювати національні грошові одиниці.

На макрорівні виділяють два типи депозитної політики. Пер­ший являє собою консервативну політику, або політику жорст­кого державного регулювання депозитних установ. Вона реалізу­ється за значної інфляції, або стагфляції, коли зростання рівня сукупних цін супроводжується значним спадом обсягів сукупно­го виробництва. Основна її мета - посилення депозитної дисцип­ліни та обмеження грошово-кредитних установ, які мають право відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади).

Другий тип депозитної політики - ліберальна депозитна по­літика, що передбачає послаблення депозитної дисципліни та значне збільшення грошово-кредитних установ, які мають пра­во відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади). Здій­снюється з тим, щоб збільшити кількість депозитних кредит­них грошей у національній економічній системі і таким чином стимулювати підвищення економічно активності й вихід еконо­міки з фази кризи. Ліберальна політика особливо ефективна за незначного рівня інфляції. За високого рівня інфляції вона не­доцільна, оскільки «розкручує» маховик інфляції.

Депозитна політика на рівні держави в Україні здійснюється через НБУ і спрямована на регламентування правил формування депозитів (вкладів) в комерційних і ощадних банках, а також у небанківських грошово-кредитних установах.

Окремою складовою депозитної політики, що впливає на по­ведінку суб'єктів грошово-кредитного ринку, є депозитна полі­тика банків.

Депозитна політика банку як складова банківського менедж­менту являє собою комплекс заходів з формування депозитного портфеля, а також різноманітні форми та методи щодо реалізації конкурентних позицій на ринку депозитних послуг з метою за­безпечення необхідних обсягів депозитних ресурсів.

Кожен банк як суб'єкт депозитного ринку намагається реалі­зувати свої інтереси за умови врахування впливу депозитної по­літики центрального банку та виходячи з конкретних умов функ­ціонування депозитного ринку.

Депозитна політика банку спрямована на оптимізацію ви­трат із залучення коштів на депозитному ринку за умови їх ефективного використання. Депозитна політика повинна бути взаємопов'язаною з кредитною політикою і забезпечувати реалі­зацію останньої. Саме такий підхід на сьогодні може забезпечу­вати ліквідність, фінансову стійкість і одночасно прибутковість комерційного банку.

Центральним моментом в ході розробки депозитної політики є вибір шляхів, що дозволяють банку вирішити завдання просу­вання своїх продуктів та послуг на депозитний ринок і завою­вання надійної й стабільної клієнтури.

На основі результатів ситуаційного аналізу, у ході проведен­ня якого виявляються динамічні характеристики окремих сегмен­тів ринку депозитних послуг та ступінь їх охоплення даною кре­дитною організацією, керівництво банку повинно обрати одну зі стратегій поведінки на кожному з виділених в ході аналізу рин­кових сегментів:

1. консервативна стратегія - надання існуючих послуг існу­ючим клієнтам;

2. дезінвестиційна стратегія - скорочення або припинення надання даної послуги на даному сегменті ринку;

3. стратегія проникнення - робота в освоєному сегменті ринку щодо просування існуючих банківських продуктів новим споживачам;

4. стратегія розвитку - передбачає продаж раніше розробле­них послуг на новому сегменті ринку;

5. інноваційна стратегія - пропозиція якісно нових або мо­дифікованих послуг на існуючих сегментах ринку;

6. стратегія диверсифікації - пропозиція нових послуг на нових ринках.

Розглядаючи сутність депозитної політики банків, необхідно розглянути такі питання, як суб'єкти та об'єкти депозитної по­літики, принципи її формування, а також межі депозитної полі­тики. До складу суб'єктів депозитної політики банку включені клієнти банку, самі банки та державні установи. До об'єктів депозитної політики віднесені залучені кошти банку і його додат­кові послуги (комплексне обслуговування).

Класифікація суб'єктів та об'єктів депозитної політики бан­ку наведена на рис. 4.2.

Основу формування депозитної політики банку складають як загальні, так і специфічні принципи (рис. 4.3).

Під загальними принципами депозитної політики розуміють принципи, єдині і для державної грошово-кредитної політики НБУ, що проводяться на макроекономічному рівні, і для політи­ки на рівні кожного конкретного банку.

До них належать принципи комплексного підходу, наукової обґрунтованості, оптимальності й ефективності, а також єдності всіх елементів депозитної політики банку. Комплексний підхід полягає як у розробці теоретичних основ, пріоритетних напрямків депозитної політики банку з погляду стратегії його розвитку, так і у визначенні найбільш ефективних та оптимальних для даного етапу розвитку банку тактичних прийомів і методів її реалізації.

Рис. 4.2. Склад суб'єктів та об'єктів депозитної політики банку

Рис. 4.3. Принципи формування депозитної політики банку

До специфічних принципів депозитної політики належать принципи забезпечення оптимального рівня витрат банку, без­пеки проведення депозитних операцій, надійності, оскільки банк, здійснюючи акумуляцію тимчасово відьних грошових коштів з метою їх подальшого розміщення, намагається отримати дохід не за будь-яку ціну, а з урахуванням реалій ринку, на якому він здійснює свою діяльність.

Дотримання цих принципів дозволяє банку сформувати як стратегічні, так і тактичні напрямки в організації депозитного процесу, забезпечуючи ефективність та оптимізацію його депозит­ної політики.

Одним із важливих питань є питання про межі депозитної політики банку, під якими розуміється певна допустима межа акумулювання банком тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Класифікація цих меж здійснюється за такими ознаками:

• залежно від попиту і пропозиції на ринку депозитів (еко­номічні межі);

• за впливом нормативів НБУ і лімітів банку (адміністра­тивні межі);

• залежно від суб'єктів депозитних відносин (зовнішні та внутрішні межі);

• залежно від строковості депозитних відносин (часові межі);

• залежно від географічного принципу (територіальні межі);

• залежно від обсягів та структури залучених коштів (кіль­кісні та якісні межі).

В узагальненому вигляді класифікація меж депозитної полі­тики наведена на рис. 4.4.

Розглядаючи депозитну політику як один з елементів банків­ської політики в цілому, слід виходити з того, що основною її метою є залучення якомога більшого обсягу ресурсів за най­меншою ціною.

Успішна реалізація мети депозитної політики банку передба­чає вирішення таких завдань:

• сприяння в процесі проведення депозитних операцій отри­манню прибутку або створенню умов для отримання при­бутку в майбутньому;

• підтримання необхідного рівня ліквідності;

• забезпечення диверсифікації суб'єктів депозитних опера­цій і поєднання різних форм депозитів;

• підтримання взаємозв'язку та взаємної узгодженності між депозитними операціями і операціями з надання кредитів за сумами і строками депозитів і кредитних вкладень;

• мінімізація вільних коштів на депозитних рахунках;

• проведення гнучкої процентної політики;

• постійний пошук шляхів зменшення процентних витрат за залученими ресурсами;

Рис. 4.4. Межі депозитної політики банку

- розвиток банківських послуг і підвищення якості та куль­тури обслуговування клієнтів.

Центральним моментом в ході розробки депозитної політики, основні етапи якої наведені на рис 4.5, є вибір шляхів, що до­зволяють банку вирішити завдання просування своїх продуктів та послуг на депозитний ринок і завоювання надійної та стабіль­ної клієнтури.

У процесі розробки депозитної політики можна виділити чо­тири основні етапи:

1. визначення позицій банку на депозитному ринку;

2. формування мети і завдань депозитної політики;

3. розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

4. підготовка програми розвитку банку.

Визначити поточний стан банку в залученні депозитів мо­жна за допомогою структурного, операційного та факторного аналізу.

Рис. 4.5. Алгоритм розробки депозитної політики банку

Ця процедура має бути обов'язковою під час розробки депозитної політики банку. Для успішної реалізації цього ета­пу необхідно розробити положення про маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби марке­тингу інформації щодо депозитного рахунку.

Другий етап підготовки депозитної політики - формулюван­ня її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків - це досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб клієнтів у депозитних послугах. Задля дося­гнення цієї мети банками можуть бути сформульовані різні за­вдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за призначенням, сумою, терміном тощо.

Третій етап — розробка прийнятої моделі поведінки та пози­цій банку на депозитному ринку. Одним з елементів цієї моделі є визначення питомої ваги і структури певного джерела в ресурс­ному потенціалі банку. Збільшення довгострокових операцій інве­стиційного характеру можливе тільки за умови залучення стабіль­них ресурсів на тривалий час.

Крім того, під час розробки депозитної політики слід врахо­вувати, що вклади населення - найбільш стійка частина залуче­них банком ресурсів. Як свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за розмірами, але досить чис­ленні та менш рухливі, ніж відповідні вклади юридичних осіб.

Четвертий етап - розробка депозитної політики - полягає в розробці програм розвитку банку. За своїм змістом це комплекс дій з досягнення бажаної позиції банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів у залучених ресурсах.

Таким чином, можна зазначити, що якісно розроблена депо­зитна політика, яка має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження моди­фікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів.