2. Належність до громадянства України

Громадянство безпосередньо пов'язане з державним суверенітетом і є формою його втілення, закріплення та реалізації. Жодна держава не може існувати без власного громадянства. Згідно з принципом державного суверенітету, який означає властивість держави самостійно і незалежно від інших держав здійснювати притаманні їй функції на всій своїй території і за її межами, кожна держава має право самостійно визначати коло осіб, що належать до її громадянства.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про громадянство України» належність до громадянства України визначається за такими категоріями осіб:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

При цьому документами, що підтверджують громадянство України, є:

• паспорт громадянина України;

• свідоцтво про належність до громадянства України;

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• тимчасове посвідчення громадянина України;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка;

• посвідчення члена екіпажу;

• посвідчення особи на повернення в Україну.

3. Принципи законодавства про громадянство.

До загальних принципів належать:

Загальними принципами громадянства України прийнято вважати такі:

• повновладдя народу;

• демократизм;

• інтернаціоналізм;

• втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави;

• поєднання інтересів суспільства, держави й особи;

• повага до норм міжнародного права тощо.

Ст. 2 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що українське законодавство про громадянство ґрунтується на принципах:

• єдиного громадянства; невизнання подвійного громадянства та громадянства окремих адміністративно-територіальних утворень;

• запобігання виникненню випадків безгромадянства;

• неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

• визнання права громадянина України на зміну громадянства;

• неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя у результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

• рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

• збереження громадянства України незалежно від місця прожи¬вання громадянина України.

Інші спеціальні принципи громадянства:

• загальний порядок прийому до громадянства України;

• поєднання «принципу ґрунту» і «принципу крові»;

• невизнання автоматичної втрати громадянства;

• єдність громадянства членів сім'ї;

• невизнання подвійного громадянства;

• дозвільний порядок виходу з громадянства;

• принцип невидачі громадян України іноземній державі;

• свобода й добровільність вибору громадянства;

• збереження громадянства України для осіб, які проживають за кордоном.

Принцип єдиного громадянства

◙ Україна належить до держав, які негативно ставляться до множинного громадянства (біпатризму). Принцип єдиного громадянства не означає невизнання множинного громадянства, але він означає невизнання правових наслідків множинного громадянства. За ст. 2 Закону України «Про громадянство України» у разі, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Причинами виникнення множинного громадянства є територіальні зміни, міграція, колізії у законодавстві держав, з якими особу пов'язують походження чи місце проживання. Інколи воно стає наслідком певної політики держави для досягнення її зовнішньополітичних цілей. Причинами виникнення множинного громадянства можуть бути також свідомі дії осіб, які бажають його мати.

Більшість держав негативно ставиться до такого громадянства. Умовою прийняття до громадянства цих держав є припинення іноземного громадянства. Проте останнім часом ставлення до множинного громадянства у міжнародному праві дещо змінилося.

Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатриди).

визначають як недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає придбати громадянин України. Виходячи з цього згідно ст. 9 Закону України «Про громадянство України» особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.

◙ Ряд положень, спрямованих на скорочення або запобігання безгромадянству, містяться в Європейській конвенції про громадянство 1997 р., у якій зазначається:

1) кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньому законодавстві можливість набуття громадянства дітьми, знайденими на її території, обоє батьків яких невідомі і які в іншому разі були б особами без громадянства;

2) кожна держава-учасниця передбачає у своєму законодавстві можливість набуття її громадянства дітьми, які народилися на її території;

3) кожна держава-учасниця передбачає можливості, що полегшують набуття її громадянства особами без громадянства, які на законних підставах проживають на її території;

4) держава-учасниця не може передбачити у своєму законодавстві втрати її громадянства, якщо особа внаслідок цього стає апатридом, за винятком набуття особою громадянства шляхом обману;

5) кожна держава-учасниця дозволяє відмову від її громадянства, за умови, що відповідні особи не стають внаслідок цього особами без громадянства.

Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України

ст. 25 КУ. Принцип недопустимості позбавлення громадянства має абсолютний характер, тобто жоден громадянин України не може бути позбавлений громадянства за ініціативою держави.

◙ Даний принцип гарантує недопущення повторення колишньої практики (що мала місце в радянські часи) боротьби з інакомислячими як своєрідної форми репресії. Під терміном «позбавлення громадянства розуміють розірвання громадянських зв'язків за ініціативою держави в односторонньому порядку, що не передбачає як умови згоди на це громадянина. Однак правовий зв'язок, заснований на взаємних правах та обов'язках і не може бути розірваний ні однією, ні другою сторонами без їх взаємної згоди.

Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства

визначають як право громадянина вільно, без особливих перепон змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини першої ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права змінити громадянство.

◙ Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не в припиненні громадянства України без набуття громадянства іншої держави, що призводило б до безгромадянства. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання людини в громадянстві.