1. Загальні основи пенсійних систем у світі

Сьогодні у світі нараховується більше ніж дві сотні пенсійних систем. В основному вони відрізняються нюансами у трактуванні різних законодавчих параметрів систем.

Всі параметри нормативної бази пенсійних систем можна умовно розбити на три групи:

Концептуальні норми: податковий режим, свобода особистого вибору (вільний або обмежений перехід учасника з одного фонду до іншого), виплати (фіксовані внески або фіксовані виплати), участь у НПФах обов’язкова або добровільна.

Норми що впливають на структуру і концепцію: типи уповноважених закладів (пенсійні фонди, банки, страхові компанії).

Норми, що впливають на інвестиції, оцінку активів, дохідність та державні гарантії: обмеження на інвестиції пенсійних коштів (структурування інвестиційного портфелю за ризиками, обмеження або заборона деяких видів інструментів для інвестування), інвестиційна декларація).

У країнах колишнього соціалістичного табору використовуються різні моделі системи пенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати так:

1. Чилійська;

2. Угорська;

3. Латвійська;

4. Польська;.

5. Російська.

Аналізуючи ж пенсійну систему, сформовано в Україні з 01.01. 2004 р. можна стверджувати, що вона частково нагадує угорську (з урахуванням національної специфіки). Про схожість з угорською системою свідчить той факт, що Україна зберігає солідарний компонент та матиме обов'язкову накопичувальну складову. Прийняття рішення про запровадження додаткового компонента, побудованого на основі накопичення внесків, є позитивною особливістю нової української пенсійної системи.

Учасниками недержавної пенсійної системи в різних країнах є від 40 до 90 відсотків працездатного населення та від 20 до 65 відсотків непрацездатних громадян. Значний «розкид» кількості учасників системи НПЗ в різних країнах зумовлений рівнем розвитку в кожній із них саме державної пенсійної системи. В країнах Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція, Португалія) історично рівень державного пенсійного забезпечення був досить високим, тому стимулів для розвитку індивідуального або фінансованого роботодавцем пенсійного забезпечення там мало. А в Нідерландах та Великобританії, де з державним пенсійним забезпеченням склалась протилежна ситуація, недержавне пенсійне страхування та підприємницькі спонсорські пенсійні програми, які підтримуються державою шляхом адміністративних і податкових пільг, набули широкого використання.

В цілому поширення накопичувальної пенсійної системи у світі пов’язане з тим, що вона має декілька суттєвих переваг перед розподільчою, які полягають у тому, що накопичувальна система:

• меншою мірою залежить від демографічних проблем;

• дає можливість ефективно використовувати кошти, які акумулюються у цій системі, для потреб економічного зростання;

• забезпечує диференціацію розмірів пенсій залежно від того, скільки окрема фізична особа змогла відкласти на власне пенсійне забезпечення і як ефективно ці кошти були інвестовані;

• складається, як правило, з певної кількості конкуруючих між собою НПФ, що дозволяє використовувати ринкові засади у самому пенсійному страхуванні.

Поширення накопичувального пенсійного забезпечення є одним із способів перерозподілу фінансових тягот між індивідуумом та суспільством (державою) шляхом підвищення відповідальності застрахованого у разі настання страхового випадку.

Оптимальне вирішення проблеми пенсійного забезпечення полягає не в альтернативному виборі однієї з них, а у їх успішній взаємодії.