3) Відомості про особливу інформацію про емітента:

• прийняття рішення про розміщення цінних паперів на су­му, що перевищує 25 відсотків статутного капіталу;

• прийняття рішення про викуп власних акцій;

• факти лістингу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі;

• отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25% активів емітента;

• зміна складу посадових осіб емітента;

• зміна власників акцій, яким належить 10 і більше відсот­ків голосуючих акцій;

• рішення емітента про утворення, припинення його філій, представництв;

• рішення вищого органу емітента про зменшення статут­ного капіталу;

• рішення вищого органу емітента про припинення або банк­рутство емітента.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» в п. З Перехідних положень передбачає доповнення Кримінального кодексу України ст. 232^і, яка визначає кримінальну відповіда­льність за розголошення або використання неоприлюдненої ін­формації про емітента або його цінні папери.

2. Правовий статус інвесторів на фондовому ринку

Особливе місце серед учасників фондового ринку посідають інвестори (від англ. іпуєзіог, від лат. іпуєзїо — одягаю, наділяю), тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майно­вих та інтелектуальних цінностей^хв об'єкт інвестування.

Відповідно до частини 3 ст. 1 Закону України від ЗО жовтня 1996 року «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» інвестор на ринку цінних паперів — фізична або юри­дична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок, з метою одержання доходу чи збільшення вартості цін­них паперів або набуття відповідних прав, що надаються влас­нику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Частина 2 ст. 2 Закону «Про цінні папери та фондовий ри­нок» визначає, що інвесторами в цінні папери є фізичні та юри­дичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власно­сті на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених ко­штів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Саме інвестори акумулюють капітал, який у процесі їх інве­стиційної діяльності дає поштовх і є основою для існування рин­ку цінних паперів у цілому.

Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди має перед собою певну мету, якої він розраховує досягти завдяки інвестуванню майнових та інтелектуальних цінностей у визначений ним об'єкт господарської діяльності. Основними цілями інвестора є:

• забезпечення найбільш надійного захисту заощаджень від обезцінення;

• одержання високого поточного доходу;

• бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на пер­спективу;

• прагнення у короткий термін одержати максимальний при­ріст вкладених коштів;

намір забезпечити одночасне досягнення вказаних цілей у різних комбінаціях з неоднаковими пріоритетами, що надають­ся кожній з них.

Результати інвестування прямо пов'язані із ступенем їх ри­зикованості. Спектр ризиків, які інвестор вважав би можливим для себе понести в процесі інвестиційної діяльності, є дуже ши­роким. Основні ризики при інвестуванні пов'язані з можливістю:

• повної втрати всіх вкладених коштів;

• втрати певної частини заощаджень;

• обезцінення вкладених у цінні папери коштів при збере­женні номінальної вартості таких цінних паперів;

• невиплати доходу по придбаних цінних паперах, який очі­кувався;

• затримки в одержанні доходів¹.

Низка досліджень, що були проведені на Заході, засвідчили, що бажання людей ризикувати визначається трьома основними факторами: особливостями їх характеру, віком і матеріальним становищем.

Законодавством України з метою захисту прав інвесторів встановлені певні обмеження для деяких учасників ринку цін­них паперів, спрямовані на примусову диверсифікацію ризи­ків. Так, наприклад, відповідно до ч. 11 ст. 4 Закону України від 15 березня 2001 року «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — Закон «Про ІСІ») диверсифікованим ІСІ забороняється: тримати в гро­шових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощад­них сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж ЗО відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більше ніж 5 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати у державні цінні папе­ри, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьо­му забороняється інвестувати кошти ІСІ менше ніж у три види державних цінних паперів; придбавати або додатково інвестува­ти в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ та інші обмеження.

У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів мо­жуть виступати:

— держава (в особі уповноважених органів виконавчої влади);

—фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;

• юридичні особи України та інших держав.

Держава не визначена Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» інвестором, однак в процесі виконання по­кладених на неї функцій може виступати інвестором на ринку цінних паперів через свої органи виконавчої влади. При цьому треба зазначити, що держава, яка практично завжди діє в умо­вах гострого дефіциту бюджету, дуже рідко вдається до інвести­ційної діяльності. Це робиться, як правило, для досягнення пев­них стратегічних політичних або економічних цілей.

Сьогодні особлива увага приділяється масовому інвестору — фізичним особам. Активізація діяльності саме цієї категорії ін­весторів може стати вагомим внеском у розвиток вітчизняної економіки.

Масовий інвестор в Україні вже отримав певний, досить не­гативний, досвід інвестиційної діяльності. Наші співвітчизники вже навчились співвідносити обіцяні їм дивіденди від володін­ня акціями з темпами інфляції, переконавшись з власної прак­тики, що не всі інвестиції здатні зберегти кошти від обезцінення, не кажучи вже про їх примноження. Інфляція обезцінює ди­віденди та зростання курсової вартості акцій. Тому потенційні інвестиції вкладаються у вільно конвертовану валюту, нерухо­мість та інші матеріальні активи.

Активізація масових інвесторів на фондовому ринку зале­жить також ще від двох факторів: кредитно-грошової політики уряду і НБУ та ходу приватизації. Чим жорсткіша кредитно-грошова політика і успішніша приватизація, тим менше у потен­ційних інвесторів коштів для купівлі цінних паперів і, як наслі­док цього, менша їх активність.

Аналіз здійснення інвестиційної діяльності різними катего­ріями інвесторів з точки зору особливостей її механізму дає змо­гу поділити всіх інвесторів з точки зору їх статусу на два види:

1. індивідуальних інвесторів, до яких належать фізичні осо­би, а також юридичні особи, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним із основних видів діяльності;

2. інституційних інвесторів, які здійснюють діяльність по залученню коштів індивідуальних інвесторів, які потім вклада­ються у цінні папери інших емітентів.

Інституційними інвесторами є інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестицій­ні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ч. 2 ст. 2 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Великий вплив інституційних інвесторів на функціонуван­ня ринку цінних паперів та його активність пояснюється тим, що вони:

• по-перше, сприяють зниженню вартості операцій з цінними паперами за одночасного зростання їх кількості (ефект масштабу);

• по-друге, об'єднують заощадження індивідуальних інвес­торів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку цінних паперів;

• по-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зроби­ти самостійно окремим власникам заощаджень;

• по-четверте, трансформують строк погашення первинно­го цінного папера, в який інвестовано кошти, у різні терміни по­гашення посередніх зобов'язань.

Активність інституційних інвесторів перебуває на достатньо високому рівні, зростає кількість інвестиційних фондів, недер­жавних пенсійних фондів, страхових компаній та інших установ, що акумулюють особисті заощадження громадян.

Основними інституційними інвесторами на ринку цінних паперів України є:

1. інвестиційні фонди;

2. взаємні фонди інвестиційних компаній;

3. страхові компанії;

4. недержавні пенсійні фонди.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії через їх взаєм­ні фонди здійснюють спільне інвестування, яким визнається ді­яльність, що ведеться в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестицій­них сертифікатів і проведення комерційної діяльності з цінни­ми паперами, тобто вони випускають власні цінні папери — ін­вестиційні сертифікати і одержані від їх випуску грошові кош­ти інвестують у цінні папери інших емітентів. В Україні цей вид інституційних інвесторів з'явився, насамперед, як один із засо­бів прискорення процесу приватизації.

Інститут спільного інвестування відповідно до ст. З Закону України від 15 березня 2001 року «Про інститути спільного ін­вестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» — це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (за­лученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання при­бутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпора­тивні права та нерухомість.

Класифікація ІСІ.

1) Залежно від порядку здійснення його діяльності ІСІ мо­же бути відкритого, інтервального та закритого типу.

2. Залежно від строку, на який його створено, ІСІ може бу­ти строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстро­ковий ІСІ створюється на невизначений строк.

3. ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно від­повідає таким вимогам:

а) кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;

б) сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емі­сії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

в) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ ста­новлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підпри­ємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а та­кож цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

ІСІ,які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ,є недиверсифікованими.

У разі якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійс­нює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпо­ративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом.

4) Залежно від порядку створення ІСІ може бути корпоративний та пайовий.

Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який ство­рюється у формі відкритого акціонерного товариства і прова­дить виключно діяльність із спільного інвестування.

До компетенції загальних зборів акціонерів корпоративно­го інвестиційного фонду, крім питань, встановлених законодав­ством з питань діяльності АТ товариств, належить:

• затвердження договорів з компанією з управління акти­вами та зберігачем;

• затвердження рішень про розірвання договорів з компа­нією з управління активами та зберігачем;

• затвердження змін до регламенту фонду.

Нагляд за діяльністю компанії з управління активами здійс­нює на підставі статуту корпоративного інвестиційного фонду спостережна (наглядова) рада. Спостережна (наглядова) рада збирається на свої засідання в строки, передбачені статутом кор­поративного інвестиційного фонду, але не рідше одного разу на квартал. Рішення спостережної (наглядової) ради корпоратив­ного інвестиційного фонду приймаються простою більшістю го­лосів і вважаються правомочними у разі участі в голосуванні не менш двох третин складу ради.

До компетенції спостережної (наглядової) ради корпоратив­ного інвестиційного фонду відповідно до ст. 19 Закону «Про ІСІ» належать:

• скликання загальних зборів акціонерів;

• підготовка порядку денного загальних зборів акціонерів;

• визначення дати проведення загальних зборів, дати скла­дання списку осіб, які мають право брати участь у загальних збо­рах, та інші питання, пов'язані з організацією проведення загаль­них зборів;

• обрання голови спостережної (наглядової) ради (прези­дента корпоративного інвестиційного фонду) та його заступ­ника;

• підготовка для затвердження загальними зборами проек­ту рішення загальних зборів акціонерів про розмір дивідендів та порядок їх виплати (для закритих корпоративних інвестицій­них фондів);

• укладення та розірвання договорів з компанією з управ­ління активами, зберігачем, затвердження договорів з реєстра­тором, аудитором (аудиторською фірмою) та незалежним оці­нювачем майна;

• прийняття змін до проспекту емісії акцій корпоративного інвестиційного фонду;

• затвердження договорів щодо активів ІСІ, укладених ком­панією з управління активами, на суму, яка перевищує встанов­лену регламентом корпоративного інвестиційного фонду міні­мальну вартість.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяль­ність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виді­лення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності (ст. 22 Закону «Про ІСІ»).

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвестора­ми випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду ви­значаються його регламентом. Регламент пайового інвестицій­ного фонду повинен містити відомості про:

• порядок утворення, склад, компетенцію та порядок здійс­нення діяльності спостережної (наглядової) ради;

• порядок визначення вартості чистих активів та ціни роз­міщення (викупу) інвестиційних сертифікатів;

• порядок визначення розміру винагороди та покриття ви­трат, пов'язаних з діяльністю фонду, що можуть бути сплачені компанії з управління активами;

• порядок розподілу прибутку пайового інвестиційного фонду;

• порядок та строки викупу інвестиційних сертифікатів ком­панією з управління активами пайового інвестиційного фонду на вимогу інвесторів;

— напрями інвестицій (інвестиційна декларація). Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасниками пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Перші приватні страхові компанії почали створюватись в Україні після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 47 «Про страхування». Зараз діяльність страхових компаній регулюється Законом України від 7 берез­ня 1996 р. «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 року (далі — Закон «Про страхування»).

Для страхових компаній основним джерелом формування інвестиційних коштів є внески (платежі) за страхування майно­вих інтересів громадян та юридичних осіб, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням застра­хованої особи (особистим страхуванням); з володінням, корис­туванням та розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (ст. 4 Закону «Про стра­хування»).

У практичній діяльності страхові компанії поділяються за принципом спеціалізації на дві основні групи: із страхування життя та загального (ризикового) страхування.

Стаття ЗО Закону України «Про страхування» визначає пе­релік категорій активів, у які можуть бути розміщені, з врахуван­ням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, страхові резерви страхових компаній: страхові резерви, крім інших, можуть бути розміщені в цінні папери, що передбачають одержання доходів, і в цінні папери, що емітуються державою.

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 17 грудня 2004 року № 3104 затверджені Правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя (далі — Правила розміщення резервів).

Компанії із загального (ризикового) страхування більше вкладають накопичені кошти в державні цінні папери і менше — в корпоративні облігації та акції, їх роль в інвестуванні підпри­ємництва порівняно незначна.

Наступним видом інвесторів на ринку цінних паперів є не­державні пенсійні фонди. У розвинутих країнах пенсійні фон­ди відіграють важливу роль у житті суспільства. Зростання три­валості життя людей, частий ранній вихід на пенсію, прагнення до фінансової незалежності у пенсійному віці, інфляція, спеці­альні податкові стимули — все це призвело до того, що останнім часом помітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвес­тиційного капіталу.

Протягом своєї трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж надходять внески робото­давців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі виходу грома­дянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від його внесків суму або забезпечує щорічний доход.

Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від системи державного пенсійного забезпечення, отримують ряд переваг:

по-перше, кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються в процесі їх обігу. В будь-який час вкладник може одержати інформацію, куди, в якому обсязі та з якою рен­табельністю вкладені й працюють його гроші;

по-друге, на відміну від системи державного пенсійного за­безпечення, недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати ви­плати особам, які досягли пенсійного віку, незалежно від термі­ну придбання полісу та суми сплачених внесків.

Акумульовані пенсійними фондами кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери.

Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхо­вих компаній інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в їх акції. У Великобританії, напри­клад, пенсійні фонди володіють майже половиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акцій іноземних компаній. У США пенсійним фондам належить більш ніж чет­верта частина всіх акцій компаній та більше половини всіх об­лігацій, що належать компаніям¹.

В Україні донедавна існував єдиний Державний пенсійний фонд. Це пояснювалось, насамперед, відсутністю законодавства про недержавні пенсійні фонди, яке регулювало б основні засади їх створення та функціонування. Однак налагоджений впродовж десятиліть механізм справляння виплат з громадян та юридич­них осіб у Державний пенсійний фонд почав давати збої. Пен­сійне законодавство України останніх років значно збільшило кількість категорій працівників, які мають право на достроко­вий вихід на пенсію та інші пенсійні пільги, тим самим автома­тично зменшивши кількість платників до фонду і збільшивши кількість пенсіонерів.

Незважаючи на невеликі розміри пенсій Державний пенсій­ний фонд переживає часи постійного дефіциту коштів. Поява приватних пенсійних фондів покликана значно зменшити соці­альну напругу в суспільстві, а також активізувати ринок цінних паперів України.

З метою законодавчого врегулювання створення системи не­державного пенсійного забезпечення 9 липня 2003 року був

прийнятий Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення (далі — Закон «Про недержавне пенсійне забезпечен­ня»), який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про недержавне пенсійне за­безпечення» недержавний пенсійний фонд — юридична особа, створена відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне за­безпечення», яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсій­ними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному Законом порядку.

Учасниками недержавного пенсійного фонду є фізичні осо­би, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержав­ного пенсійного фонду. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності.

За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як відкри­ті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пен­сійні фонди.

Державна реєстрація пенсійного фонду та видача йому від­повідного свідоцтва проводяться Державною комісією з регулю­вання ринків фінансових послуг України. За станом на 1 жовтня 2007 року в Україні статус фінансової установи набули 91 не­державний пенсійний фонд. Серед них: непідприємницьке това­риство «Відкритий недержавний пенсійний фонд Соціальний стандарт», непідприємницьке товариство «Відкритий недержав­ний пенсійний фонд ІФД Капіталі)», відкритий пенсійний фонд «ПриватФонд», корпоративний пенсійний фонд «Стирол» та інші.

До складу активів пенсійного фонду відповідно до ст. 47 За­кону «Про недержавне пенсійне забезпечення» належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згід­но із законодавством.

Пенсійні активи у цінних паперах складаються з:

а) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано КМУ, Радою міністрів АР Крим, місцевими рада­ми відповідно до законодавства;

б) акцій та облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25% від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів Украї­ни (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством);

в) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, при цьому встановлен­ня вимог до

рейтингу зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку;

г) облігацій іноземних емітентів з інвестиційним рейтингом, визначеним відповідно до пункту 3;

ґ) акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на ор­ганізованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з та­ких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійсь­ка, Франкфуртська, або у торговельно-інформаційній системі НАСДАК (МАЗБАЦ). Емітент цих акцій повинен провадити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років і бути резиден­том країни, рейтинг зовнішнього боргу якої визначається відпо­відно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперах не мо­жуть включати: ,

а) цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійс­нюють управління пенсійними активами* адміністратор (крім випадків, передбачених частиною другою ст. 49 Закону «Про не­державне пенсійне забезпечення»), аудитор (аудиторська фір­ма) та особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні дого­вори, та їх пов'язані особи, засновники пенсійного фонду (крім випадків, передбачених частиною другою ст. 49 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення»);

б) цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торговельно-інформаційної системи, які зареєстровані у встанов­леному порядку (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано відповідно до законодавства держа­вою, органами місцевого самоврядування або третіми особами);

в) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інве­стування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими ак­тами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

г) векселі;

ґ) похідні цінні папери.