Хто автор «Слова» — невідомо. Останнім часом найбільш обгрунтовану думку висловив б. О. Рибаков, який вважає, що автором «Слова» є київський боярин Петро Бориславич.

Багато літературних творів містить «Києво-Печерський патерик», складений в кінці XII — на початку XIII ст. До збірника ввійшли житія святих, повчання, різні оповідання тощо. «Патерик» створений ченцями Києво-Печерського монастиря. У складі його є кілька творів, написаних значно раніше відомими давньоруськими письменниками. Феодосію Печерському належать десять повчань («Слів») до братії. Тут вміщені згадані твори Нестора «Чтенія о житії і о погубленії... Бориса і Глеба» та «Житіє Феодосія Печерського». Найбільше місця у «Патерику» займають послання суздальського єпископа Симона до печерського ченця Полікарпа та Полікарпа до ігумена Акіндіна. Останній твір містить особливо цікаві відомості. У ньому у вигляді переказів розповідаються подробиці побудови головної Печерської церкви Богородиці. Серед них: «Про Шимона, князя варязького», «Про зодчих», «Про живописців», зокрема про київського художника Аліпія.

Література Київської Русі досягла значних успіхів у своєму розвитку. В XI—XII ст. творили видатні письменники, що написали талановиті історичні, публіцистичні та художні літературні твори. «Слово о законі і благодаті...» Іларіона, «Повість временних літ» Нестора, «Слово о полку Ігоревім» — найвизначніші шедеври літературної спадщини Київської Русі, що дійшла до нас.

4.

Джерельне значення для дослідження історії України різних видів літературних творів по-різному оцінюється фахівцями. Серед істориків тривають дискусії щодо ролі кожного з них у джерельній базі. Беручи до уваги різні точки зору, важливо пам'ятати, що історик у своїй дослідницькій праці не може не враховувати будь-які прояви життя народу, в тому числі й матеріалізовані в художньо-літературних пам'ятках, які є невід'ємною складовою історії народу. Звичайно, професійний підхід до оцінки джерельної цінності кожного виду літератури передбачає обов'язкове врахування його характерних рис, особливостей, інформаційних можливостей. Саме такий підхід є гарантією об'єктивної оцінки місця кожного виду літератури у джерельній базі історії України.

Агіографічна література.

З давніх-давен в Україні були поширені оповідання про осіб, яких церква проголосила святими. Ця література дістала назву агіографічної (від грец. аrіо — святий, графо — пишу). Умовно її можна поділити на дві групи: житія, що офіційно схвалені церквою, і твори, що є плодом творчої фантазії окремих авторів. Останні нерідко спрямовувались проти церковних догматів або течій.

Виникнення житій святих відноситься до II — III ст. У Київській Русі вони з'явилися як переклади з грецької мови відразу після прийняття християнства. В XI ст. почали складатися житія вітчизняних святих. Збірники цих оповідань мали різні назви (в залежності від їх призначення): Патерики, Прологи, Четьї-Мінеї тощо. Житія святих з часу їх виникнення були улюбленим читанням людей, вони активно формували моральні засади суспільства.

Перший в Україні збірник житій вітчизняних святих — "Києво-Печерський патерик" — записаний у XIII ст. за переказами XI— XII ст. Він складений ченцями Печерського монастиря з метою доведення його святості. Авторами патерика були Нестор-літописець, чернець Полікарп та єпископ Симон. Нестору належить, зокрема, авторство сказанія про назву монастиря, житія отця Феодосія, святих Бориса і Гліба. Це найдавніші за походженням зразки агіографічної літератури в Україні.

М. Грушевський надзвичайно високо оцінював "Києво-Печерський патерик". Він називав його "золотою книгою" українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучения"171 і ставив Патерик за популярністю в один ряд з "Кобзарем" Т. Шевченка.

"Києво-Печерський патерик" неодноразово перевидавався. У 1931 р. він був виданий у Києві в серії "Пам'ятки мови та письменства давньої України" із вступною статтею та примітками Д. Абрамовича. В 1991 р. здійснені репринтні перевидання Патерика з видань 1903 і 1931 pp.172 І в наш час книга продовжує залишатися об'єктом дослідження вчених173.

Характерною рисою агіографічної літератури є вплетення у традиційну форму оповіді про церковних діячів, ієрархів церкви, засновників та настоятелів монастирів реальних історичних фактів про світське життя, взаємовідносини князів і церкви, війни, повстання тощо. Це дає можливість використовувати житія як історичне джерело. З цією метою житія святих вивчали історики О. Бодянський, В. Ключевський. Останній присвятив їм окрему працю, в якій доводи в, що житія святих є малоцінним джерелом 174. У наш час інтерес до житій святих відроджується, про що свідчать перевидання багатьох із них175.

Головна Історія Історичне джерелознавство - Калакура Я.С.

< Попередня ЗМІСТ Наступна >