Семінар № 2 Антична філософія План

1. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем.

2. Сократ.

3. Платон.

4. Аристотель.

Основні поняття: Мілетська школа, елеати, софісти, кіники, стоїки, скептики, космоцентрізм, субстанція, логос, маєвтика.

Контрольні питання

1. Які характерні риси філософії стародавньої Греції?

2. Розкрийте сутність вчення Платона про “ідеальну державу”.

3. Який філософ був вчителем О. Македонського?

4. Як називалися філософські школи, що заснували Платон, Аристотель та Епікур?

5. Розкрийте сутність сократівського вчення про людину.

6. Обґрунтуйте особливість філософії Платона.

7. Розгляньте найважливіші філософські ідеї Аристотеля.

Завдання для самостійної роботи

1. Римська філософія: ідеї, представники.

2. Сенека: життя та філософія.

3. Мілетська школа: представники та ідеї.

Література

Основна:

1. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

2. Асмус В.Ф. Античная философия. – М., 1985.

3. Богомолов А.С. Античная философия. – М.: Изд. МГУ, 1985. – 367 с.

4. История философии: Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002. – 1376 с.

5. Філософський енциклопедичний словник. – К: Абрис, 2002. – 744 с.

Додаткова:

1. Платон. Государство // Соч. в 3 т. – Т. 3. – М., 1981.

2. Боецій С. Розрада від філософії/ Пер.Андрій Содомора.- К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.- 148 с.

3. Аристотель. Політика. – К., 2000.

4. Бертран Рассел. Історія західної філософії. – К., 1995. Кн.1.

13. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем.

Особливостями античної філософії є:

1) існувала у Греції та Римі з VII ст. до н.е.- по II ст. н.е.;

2) у своєму розвитку антична філософія пройшла 4 етапи:

а) досократівський період (VII-V ст.). Представники: Піфагор, Гемокріт та ін.;

б) класичний період (V-IV ст.). Представники: Сократ, Платон, Аристотель;

в) елліністичний період (323 - 23 р. до н.е.). Представники: Епікур і ін.;

г) римський період (23 р. до н.е. - II ст. н.е.). Представники: Сенека й ін.

Виникненню античної філософії сприяла низка таких обста­вин:

1) філософія за­родилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення демократичного ладу, який дав індивідові можливості для його зростання і самоствердження;

2) античне міфологічне мислення розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну епоху досягло досить високого рівня раціо­налізації і замирення, які передують появі філософської ра­ціональності;

3) антична філософія формувалася в обстановці плід­них ділових і світоглядних контактів греків з країнами Старо­давнього Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізна­вальні інтереси, спонукавши тим самим до самостійних теоре­тичних пошуків і узагальнень.

Завдяки цим обставинам антич­ній філософії вдається більш рішуче, ніж східній, позбавитися релігійно-міфологічного минулого, енергійніше самовизначитися в ролі нетрадиційної форми суспільної свідомості, виявити «ту непрагматичну любов до істини і знання, яка найвищою мірою була притаманна грекам і яку вони виразили своїм власним словом - філософія».

Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на­самперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цін­ність. Вона починається з постановки питання про першооснову всього сущого («архе»), про ту невидиму і розумовоосяжну єдність світу, яка прихована за чуттєво сприйнятою різноманіт­ністю явищ. Уже у найдавніший період свого становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цього питання, а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції.

Необхідно зазначити, що первісний матеріалізм греків мав ряд недоліків, які істотно обмежували його світоглядні можливості, а саме:

1) найдавніші стихійні матеріалісти ще не перейшли від образу до поняття і тому сутність речей ото­тожнювали з явищем, загальне - з одиничним, субстан­цію - з її конкретним речовинним вираженням;

2) їхня увага була поглинута здебільшого плинністю, уні­версальною рухливістю процесів, які відбуваються в природі, внаслідок чого вони нехтували структурно-стійким планом бут­тя, сталістю, законодоцільністю космосу;

3) головна об­меженість їх полягала в тому, що вони нечітко розрізняли ма­теріальне й ідеальне, дух і природу, фізичне і психічне, часто ототожнювали їх (у дусі первісного анімізму), наділяючи речо­вину, як і світобудову в цілому, життям, душею і свідомістю.

Згідно з Фалесом, наприклад, «все повне богів» і «магніт має душу»; об'єктивна реальність, таким чином, пояснюється за ана­логією до життєдіяльності людини (суб'єкта). Отже, матеріа­лізм іонійських філософів за своєю конкретно-історичною фор­мою гілозоїстичний, в чому головним чином і проявляється його світогляд­на непослідовність.

Можливість ідеалізму була реалізована ще у початковий пе­ріод давньогрецької філософії - у піфагорійській і елеатській школах (виникли в містах Кротон і Елея - західних грецьких колоніях на узбережжі Італії). Подібно до своїх попередників, піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на незмінному конструктивно-розумовому принципі, який надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії становлення.

14. Піфагор, Геракліт, Демокрит, мілетська школа.

Мілетська школа - це найдавніша матеріалістична філософська школа у Греції. Представниками мілетської школи були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Їм належать наукові відкриття у сфері математики, географії, астрономії. Єдністю, яка лежить в основі безкінечного різноманіття явищ, вони вважали дещо речовинне, тілесне, особливе - воду, повітря й ін.

Філософи мілетської школи були також стихійними діалектиками.

До пізніших представників мілетської школи належали Гіпон і Діоген (V ст. до н.е.).

За Гераклітом Ефеським (520 - 460 рр. до н. е.), буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню. Разом з тим Геракліт розвіяв наївні діалектичні уявлення своїх попередників, за­початкувавши усвідомлення діалектики як філософського мето­ду мислення, він вказав на універсальне джерело руху і зміну речей: це джерело - протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.

Виходячи насамперед з регулярності і повторюваності аст­рономічних явищ, Піфагор (VI ст. до н. е.) і його послідовники дійшли висновку, що цей принцип, згідно з яким створюється й упорядковується космос, є числа і числові відношення із цент­ром, що об'єднує їх,- одиницею (монадою). Звідси основопо­ложна теоретична впевненість піфагорійців, що числа є сутності й структурні постійні речей. Це переконання не позбавлене ра­ціонального сенсу:

по-перше, при цьому по-своєму долається наївна «фізика» іонійських натурфілософів і за багато століть передбачається ідея математичного природознавства;

по-друге, філософське міркування досягає рівня абстракції, при якому вперше висловлюється думка про закономірності Всесвіту. Од­нак числова філософія піфагорійців опинилася не на висоті ви­сунутої ними програми і переродилася у так званий нумерологічний містицизм, який разом із їх­ньою теорією безсмертя і переселення душ започаткував антич­ний ідеалізм.

Найбільш закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді Демокріта (460 - 370 рр. до н. е.).

Демокріт пов'язав увесь накопичений на той час досвід науки і практики з послідовною матеріалістичною теорією бут­тя і пізнання.

У своєму вченні про буття Демокріт головне завдання вба­чав у поясненні феномена руху. У пошуках причин його він висуває гіпотезу щодо найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки прита­манній їм силі ваги. Отже, всі процеси в природі є продуктом протиріччя між атомами і пустотою як умовою можливості руху їх. Послідовно проводячи цей детерміністичний прин­цип, Демокріт дає матеріалістичне пояснення походженню Кос­мосу із спонтанного вихрового руху атомів. З позицій атомістики Демокріт тлумачить сутність і функції психічних явищ, зводячи душу й усі розумові процеси до руху й асоціацій особ­ливих вогнеподібних атомів, що відзначаються тонкістю, лег­кістю та інтенсивною здатністю проникати будь-куди. У теорії пізнання філософ, вірний висхідній атомістичній передумові, до­ходить до припущення подвійного роду якостей об'єктів, що пізнаються: якостей справжніх, притаманних самим об'єктам, і якостей уявних, залеж­них від нашої здібності чуттєвого сприйняття (колір, смак, за­пах та ін.).

У політиці Демокріт був прихильником демократії; у філософії історії заперечував доктрину «золотого віку», згід­но з якою людське суспільство поступово деградує щодо ідеаль­ного первісного стану.

Отже, він одним із перших в античні ча­си виступив з ідеєю суспільного прогресу.

Першооснову речей вони вбачали в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії («стойхейон»). Для Фалеса (625 -547 рр. до н. е.) -це вода, для Анаксимена (VI ст. до н. е.) - повітря, для Анаксимандра (VI ст. до н. е.) - «апейрон», середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Вже тут, на перших кроках філософської думки, повністю окрес­лився початковий стихійний натуралізм, головним достоїнством якого було те, що він невіддільний від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні і розвитку.

Висловлювання Анаксимандра:

- Якщо людина заподіяла тобі невелику шкоду, не плати йому більшим злом.

- Немає нічого приємнішого, ніж здійснювати добрі справи.

- Турбуватися про досконалість своїх духовних переваг важливіше, ніж думати про красу своєї зовнішності.

Висловлювання Піфагора:

- Веди життя розмірене і тверезе, якщо бажаєш бути незалежним.

- Бережіть сльози ваших дітей, щоб вони могли проливати їх на вашій могилі.

- Поле своє обробляй власними своїми руками: не залишай його обробляти твоїм невільникам: землеробство необхідно потребує рук вільної людини.

- Нічому не дивуйся: здивування породило богів.

- Бесіду слід вести так, щоб співбесідників з ворогів зробити друзями, а не друзів - ворогами.

- Навчіться пізнавати людей: пізнання людей зручніше і потрібніше, ніж пізнання богів.

- Насамперед не втрачай самоповаги!

- Не підіймайте пил на життєвому шляху.

- Із двох людей однакової сили сильніше той, хто правий.

- Однаково небезпечно і божевільному вручати меч і безчесному - владу.

Висловлювання Геракліта:

- Якщо б у сліпого запитали, що таке зір, то він би відповів, що це сліпота.

- Очі - свідки більш точні, ніж вуха.

- Душа сплячого подібна павуку посеред павутини, вона тоді ж прагне в заторкнуту частину тіла, і людина прокидається.

- З гнівом боротися важко: за все, що він хоче, життям платиш.

- Не робіть поспішних висновків у важливих справах.

- Війна - батько всіх речей, батько всього.

- Мудрість полягає в одному: пізнавати думку, як те, що править всім у всьому.

- Необхідно, щоб люди, які займаються філософією, про все були добре інформовані.

- Коли ми живемо, душі наші - мертві, коли ми помираємо, вони оживають.

- Мудрість полягає у тому, щоб говорити істину і прислуховуватися до голосу природи, поводитися згідно з нею.

Висловлювання Демокрита:

- Із неіснуючого не може бути виникнення, а із існуючого не може виникнути нічого нового, отже, виникнення чуттєвих речей здійснюється шляхом виділення з того, що існувало раніше.

- Душа і розум - одне і теж.

- Дійсність полягає в явищах.

- Відверта мова - властивість вільного духу, проте небезпечно вибрати для неї непідходящий момент.

- Прекрасне пізнається шляхом вивчення і ціною великих зусиль, нерозумне засвоюється само собою, без праці.

- Той, хто бажає бути у доброму настрої не повинен братися за багато справ ні у своєму приватному житті, ні в суспільному, і, щоб він не робив, він не повинен прагнути отримати зверху свої сили і свою природу.

- Якщо навіть ти наодинці з собою, не говори і не роби нічого дурного. Вчися більше соромитися самого себе, ніж інших.

- Не тілесні сили і гроші роблять людей щасливим, але правота і багатостороння мудрість.

- Добро не в тому, щоб не робити несправедливості, а в тому, щоб навіть не бажати цього.

- Розуму вчить не час, а належне виховання і природа.

- Чесна і безчесна людина пізнаються не лише з того, що вони роблять, але і з того, що вони бажають.

- Закони - дурна вигадка. Закони створюються людьми, а від природи - атоми і пустота.