23. Дослідить криву попиту монополіста. Вибір монополістом ціни і обсягу виробництва.

Крива попиту на продукт монополії є кривою ринкового попиту, яка має низхідний нахил. Тому монополіст може збільшити обсяг продажу, знижуючи ціну не тільки останньої, але й усіх попередніх одиниць продукції (рис. 9.1). Це означає, що граничний дохід (MR), який фірма-монополіст отримує від продажу додаткової одиниці продукції, завжди нижче її ціни (за винятком першої одиниці).

Рис. 9.1. Крива попиту (D) та граничний дохід фірми-монополіста (MR)

На відміну від досконало конкурентного ринку, монополія сама встановлює не тільки кількість продукції, що пропонується, але й її ціну, обираючи точку з відповідними параметрами на кривій галузевого попиту. Тому ціна на монополізованому ринку є низхідною функцією від кількості: P = P(Q). Яку з можливих цін встановить монополіст, залежить від його господарчої діяльності. При намаганні захопити новий ринок або не допустити конкурентів, він може знижувати ціни, здійснюючи демпінгову політику. Частіше метою діяльності монополії є максимізація вартості фірми або отримання максимального прибутку.

Існує взаємозв’язок еластичності попиту за ціною, загального і граничного доходу простої монополії (рис. 9.2). Якщо попит еластичний, значення граничного доходу буде позитивним, а загальний дохід зростатиме. Зниження ціни на цій ділянці приводить до зростання загального доходу.Якщо попит нееластичний, граничний дохід менше нуля, а загальний дохід знижується. Зниження ціни на цій ділянці призводить до падіння загального доходу. Тому раціональний монополіст намагається уникати нееластичної ділянки кривої попиту.

Якщо попит одиничної еластичності, граничний дохід дорівнює нулю, а загальний дохід досягає максимальної величини.

Рис. 9.2. Попит, граничний і сукупний дохід фірми в умовах чистої монополії

24. Проаналізуйте рівновагу фірми монополіста в довгостроковому періоді. Цінова диференціація та дискримінація. Досягнення та отримання ринкової влади.

Інколи, намагаючись отримати додатковий дохід, монополіст вдається до цінової дискримінації (диверсифікації цін), тобто продажу продукції за різними цінами різним покупцям. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею у витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об’єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ΔР_оАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Цінова дискримінація. Для здійснення цінової дискримінації необхідно виконання таких умов: споживач не має можливості перепродавати товар по вищій ціні (тому цінова дискримінація широко розповсюджена у сфері послуг); продавець повинен мати можливість розділяти споживачів на відповідні групи і пропонувати їм товар за різними цінами. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичність попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни. Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При проведенні цінової дискримінації другого ступеня, продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Сегментування ринку (або цінова дискримінація третього ступеня) припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки,.

Економісти виділяють можливі моделі поведінки фірми-монополіста в довгостроковому періоді. Вони не завжди пов’язані з отриманням прибутку. Так, монополія може вивести свою продукцію на ринок за високою ціною, а потім, при загрозі виникнення конкурентів, «ковзатись вниз вздовж кривої попиту», тобто поступово знижувати ціну.

Або може виникнути ситуація довгострокової рівноваги, коли економічний прибуток монополії дорівнюватиме нулю. Оскільки незмінних продуктів взагалі не існує, в довгостроковому періоді фірмі загрожує розробка товарів-субститутів. Крім того, отримання короткострокових максимальних прибутків, як правило, приводить до зростання попиту на всі види замінників, а активність потенційних конкурентів викликає падіння попиту на продукцію монополіста. Отже, необхідність захисту власних інтересів спонукає його підвищувати виробничі витрати, пов’язані з інноваціями та рекламою. Все це призводить до втрати монополією прибутків у довгостроковому періоді. Вона опиняється в стані беззбитковості, коли фірма отримує дохід, достатній тільки для покриття витрат (LATC) (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Монополія та беззбиткове виробництво