2. Мотивація праці.

Мотивація праці. Її концептуальні характеристики.

Мотивація – це процес стимулювання окремої людини (або групи) до діяльності, спрямований на досягнення індивідуальних та загальних цілей організації (підприємства).

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).

Система мотивації базується на певних вимогах:

1. рівні можливості щодо зайнятості та посадового просування,

2. система оплати праці і справедливий розподіл доходів,

3. гарантії зайнятості,

4. захист здоров’я,

5. забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності,

6. підтримання у колективі атмосфери довіри.

На рис. 15.1 відображено концептуальні характеристики моделей мотивації трудової діяльності.

Рис. 12.1. Концептуальні характеристики моделей мотивації трудової діяльності

Розрізняють наступні методи мотивації результативності діяльності:

1. економічні (прямі): відрядна оплата, почасова оплата, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата навчання, виплати за максимальне використання робочого часу (немає невиходів на роботу);

2. економічні (непрямі): пільгове харчування, доплати за стаж, пільгове користування житлом, транспортом та ін;

3. негрошові: збагачення праці, гнучкі робочі графіки, охорона праці, програми підвищення якості праці, участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

Методи мотивації можна ще поділити на індивідуальні і групові, а також на внутрішні (винагороди, що надаються самою працею: почуття значущості праці, самоповаги і т.п.) і зовнішні (винагороди, що надходять ззовні).

У чому полягає коригування діяльності поведінки персоналу і як воно здійснюється?

Коригування (регулювання) поведінки означає мотивацію на підставі виявлення функціональних, або бажаних, видів поведінки та підкріплення таких.

Фундаментальні принципи, що пов’язані з регулюванням поведінки, є такими:

• необхідність брати до уваги тільки реально можливі за даних умов поведінкові явища;

• використання як основних показників частотності конкретних явищ поведінки;

• важливість спостереження за поведінкою в рамках конкретної ситуації.

Послідовно здійснюваний алгоритм регулювання поведінки окремих категорій персоналу підприємства (організації) залежно від результативності діяльності має універсальний характер і передбачає 5 кроків (етапів) регулювання:

1. виявлення;

2. вимірювання;

3. аналіз;

4. втручання;

5. оцінювання.

Одиницею аналізу може бути як індивід, так і група людей. Але в будь-якому разі успіх так званого “ситуаційного управління поведінкою” значною мірою залежить від виявлення причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою та результатами, між коригуючими діями та підвищенням ефективності діяльності підприємства.

3.Оплата праці.

Що таке оплата праці і як вона здійснюється?

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за кількість і якість виконаної роботи або послуги.

Загальний заробіток складається з основної і додаткової зарплати.

Основна зарплата залежить від результатів роботи самого працівника й визначається тарифною системою (ставки, розцінки, посадові оклади, надбавки тощо).

Додаткова оплата встановлюється переважно за кінцевими результатами діяльності i внеском кожного в цей результат і виступає у формі премій, винагород, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством.

Уся заробітна плата працівників поділяється на номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата – це сума коштів, отриманих працівником за його роботу впродовж розрахункового періоду (день, місяць, рік).

Реальна заробітна плата – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Отже, реальна заробітна плата – це купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Які функції виконує заробітна плата?

Основними функціями заробітної плати є:

• відтворювальна – заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

• стимулююча – оплата праці спонукає працівників до ефективних дій на робочих місцях.

• регулююча – реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань;

• соціальна – забезпечення однакової оплати за однакову роботу.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання, а саме через встановлення:

• мінімальної заробітної плати;

• інших державних норм і гарантій в оплаті праці (за роботу у надурочний, нічний час, святкові дні);

• умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

• міжгалузевих співвідношень в оплаті;

• умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях;

• соціального захисту шляхом бюджетного базового фінансування освіти, культури;

• формування фондів соціального страхування;

• обмеженого дотування цін на товари та послуги;

• дійової системи працевлаштування тощо.