Тема 12. Продуктивність, мотивація і оплата праці

План

1. Продуктивність праці.

2. Мотивація.

3. Оплата праці.

4. Форми і системи оплати праці.

5. Участь у прибутках.

1.Продуктивність праці.

Продуктивність праці – це виготовлення продукції одиницею виробництва за певний період або кількість витраченої праці на виготовлення одиниці продукції.

Витрачена на виготовлення одиниці продукції праця поділяється на живу і минулу. До живої праці належить діяльність людей (робітників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це робота машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких була витрачена праця, але в минулому.

Розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці.

Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці і вимірюється кількістю продукції, що виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількістю робочого часу, що витрачена на виготовлення продукції (трудомісткість).

Але для національної економіки в цілому є важливий показник, що характеризує ефективність загальної праці – продуктивність загальної праці, який визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.

Які існують методи визначення продуктивності праці?

Всі методи визначення продуктивності праці поділяються на визначення прямих та обернених показників. До прямих показників належить виробіток продукції, безпосередньо продуктивність праці. Виробіток визначається відношенням обсягу продукції до чисельності працюючих.

До обернених показників належить трудомісткість, яка визначається відношенням чисельності працюючих до обсягу виготовленої продукції.

Які існують види показників рівня виробітку? У чому полягають особливості їх застосування?

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

,

де В – виробіток, Q_в – обсяг виготовленої продукції; Т – затрати робочого часу.

Показники рівня виробітку: вартісні, натуральні, трудові.

Натуральні показники найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть застосовуватись лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Трудові показники потребують добре поставленої роботи з технічного нормування та обліку праці. Вони застосовуються переважно на дільницях, в цехах, що випускають різнорідну продукцію і в умовах значних обсягів та видів незавершеного виробництва.

Вартісні показники виробітку застосовуються для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією.

Трудомісткість та її види.

Трудомісткість – показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції:

,

де Тр – трудомісткість; Т – затрати робочого часу; Q_в – обсяг виготовленої продукції.

Розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Нормативна трудомісткість в окремо взятому процесі дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника або бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу робіт.

Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості, що, як правило, менша за нормативну на величину зменшення трудових витрат, що передбачені зменшенням числа організаційно-технічних заходів підприємства. Але вона може і дорівнювати нормативній.

Планова і нормативна трудомісткості визначаються у людино-годинах.

Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу окремого робітника, що припадають на одиницю готової продукції.

Фактори зміни продуктивності праці.

Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Розрізняють дві основні групи факторів продуктивності:

• зовнішні (які не контролюються підприємством: законодавство, політика, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення у суспільстві, природні фактори),

• внутрішні (які контролюються підприємством: асортимент продукції, технологія і обладнання, матеріали й енергія, формування попиту і стимулювання збуту продукції, персонал, організація виробництва і праці, створення відповідного морально-психологічного клімату в колективі, поліпшення системи оплати праці та мотивації тощо).

Усі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в такі групи:

1. структурні зрушення: зміни структури виробництва;

2. підвищення технічного рівня виробництва: механізація і автоматизація виробництва; заміна діючих технічних засобів на прогресивніші;

3. удосконалення управління, організації виробництва і праці;

4. зміна обсягів виробництва: відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки збільшенню обсягів виробництва;

5. галузеві чинники: збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах; зміна способів добування корисних копалин;

6. введення та освоєння нових виробничих об’єктів: диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.

Резерви підвищення продуктивності праці.

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають внаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

• За часом використання:

• поточні резерви – можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу, року;

• перспективні резерви – їх використання передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

• За сферами виникнення:

• загальнодержавні – резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо;

• регіональні – пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону;

• міжгалузеві – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій (підвищенню продуктивності праці в обробних галузях сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях);

• галузеві – пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки й технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо;

• внутрішньовиробничі – виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві (резерви: зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу).

Як розраховується зміна чисельності та продуктивності праці під впливом різних чинників?

Визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці здійснюють виходячи з необхідної кількості працівників для одержання планового чи фактичного обсягу продукції за умови, що продуктивність праці залишається на рівні базисного періоду.

Розрахунок проводиться в декілька етапів.

1. Визначають вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_вих) для виробництва планового обсягу продукції при базисному рівні виробітку на одного працюючого на кінець планового періоду:

, особ.

де Ч_вих – фактична чисельність промислово-виробничого персоналу у базисному році, чол.; К_о – темп зростання обсягів продукції в плановому періоді, %.

2. Обчислюють економію робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

• Зменшення чисельності працюючих внаслідок впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання (Е_тм) розраховують за формулою:

,

де t_м і t_с – трудомісткість виробництва відповідно за старою і новою технологією (на старому і новому обладнанні); Ч_р – питома вага робітників, зайнятих на цьому обладнанні (технології) в загальній чисельності працюючих у базисному періоді, %; Ч_вих – умовна чисельність працівників для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва при збереженні базисного рівня виробітку продукції на одного працюючого, особ.

• Вплив скорочення внутрішньозмінних простоїв на зниження чисельності працюючих (Е_вн.пр.) обчислюють за формулою:

,

де П_р, П_б – внутрішньозмінні простої відповідно у розрахунковому і базисному періодах, %.

• Зміна чисельності промислово-виробничого персоналу за рахунок впровадження раціональної організації праці (Е_р.о.) становить:

,

де Ч_в – чисельність виробничо-промислового персоналу у розрахунковому (базисному) періоді, особ.; Ч_з – можливість зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу за рахунок впровадження раціональної організації, %.

• Вплив збільшення обсягів виробництва на відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу (Е_об.вир.) розраховують за формулою:

,

де Ч_{б.ум-пост.} – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), особ.; – приріст обсягу виробництва, %; – приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

• Зміна чисельності працюючих за рахунок зміни структури (асортименту) продукції (Е_{стр.пр.(а)}) розраховують порівнянням середньої питомої трудомісткості продукції планового-базисного періодів у нормо-годинах (або середньооблікової чисельності працівників) на одиницю вартості продукції за формулою:

,

де Т_б, Т_п – питома трудомісткість у нормо-годинах на 1 млн. грн. продукції відповідно у базисному і плановому періодах; Q_пл – обсяг випуску продукції за планом, млн. грн.; К_вн – коефіцієнт виконання норм; Ф_д – дійсний річний фонд часу праці одного робітника в плановому році, год.

3. Визначають планову чисельність працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Ч_вих) загальної величини їх зменшення (Е_заг.).

4. Розраховують приріст продуктивності праці в плановому періоді ( П_п.пл) за формулою:

,

де Е_заг – економія чисельності промислово-виробничого персоналу за рахунок усіх груп чинників; Ч_вих – чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована на обсяг виробництва планового періоду при виробітку базисного періоду (вихідна чисельність), особ.

4. Питому вагу приросту обсягу виробництва за рахунок підвищення продуктивності праці ( Q_пп) визначають за формулою:

, %,

де Ч – приріст чисельності, %, Q_в – приріст обсягу виробництва, %.

У разі неможливості розрахунків за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних чинників) економія чисельності визначається на основі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Взаємозв’язок між приростом продуктивності праці і зміною трудомісткості.

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому ( Т_прогр), то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

Якщо ж відомий приріст продуктивності праці, то зниження трудомісткості визначається за формулою:

Показники, що характеризують технічне нормування праці.

Технічне нормування праці характеризується такими показниками:

• Норма часу (НЧ) – це час, затрачений на виробництво одиниці продукції або виконання певної роботи. Визначається як відношення часу (Ч), за який виготовляється продукція або виконуються роботи, до норми виробітку (НВ):

, н-год.

• Норма виробітку (НВ) – це кількість продукції, що повинна бути виготовлена за одиницю часу (годину, день, зміну, місяць) за певних організаційно-технічних умов:

Змінна норма виробітку (НВ_змін) обчислюється за формулою:

, шт/зм.,

де t_зм – тривалість зміни, год.

• Норма обслуговування (НО) – це кількість одиниць устаткування, які обслуговуються одним або групою робітників за певний час. Визначається відношенням часу (Ч) до норми часу обслуговування (НЧО):

• Норма часу обслуговування (НЧО) – це необхідний час для обслуговування одиниці устаткування протягом певного часу. Визначається відношенням часу (Ч) до норми обслуговування (НО):

Норма чисельності – це кількість робітників, що необхідна для виготовлення одиниці продукції або обслуговування засобів праці.