4.Стан та перспективи людського розвитку в Україні

Після здобуття незалежності Україна пройшла крізь дуже важку соціально-економічну кризу, протягом якої критично зменшився рівень життя людей і погіршилися всі без винятку економічні показники. Проте з 1999 р., за офіційними даними, почалося економічне зростання, що має призвести до підвищення життєвого рівня більшості українців. Використовуючи систему показників ПРООН, прослідкуємо, як змінювалися основні показники людського розвитку за 1992—2002 pp.

Інтегральними узагальненими показниками, що відображають порівняльні можливості людей у різних країнах світу є індекси людського розвитку. Рейтинг країн у загальносвітовому порівнянні визначається за зменшенням цих зведених показників. В табл. 18.1 наведено значення основних показників людського розвитку для України за 1992—2002 pp. Як бачимо, показники людського розвитку в Україні різко погіршилися протягом середини 90-х pp., ІЛР з 0,773 у 1992 р. зменшився до 0,730 у 1997 p., тобто на 5,6 %, але з 1998 р. ІЛР почав покращуватися. В Звіті за 2004 р. (у ньому наведені дані за 2002 р.) Україна займала 70-те місце, і ІЛР становив 0,777 (порівняно з 1998 р. збільшився на 6,3 %). Для порівняння: у 2002 р. ІЛР у Норвегії, яка вже кілька років поспіль займає перше місце, становив 0,956 (на 23 %) більше, ніж в Україні), а загальносвітовий рівень становив 0,729 (на 6,2 % менше, ніж в Україні)1.

Зрозуміло, що різке погіршення умов людського розвитку і, відповідно, різкий спад його показників були викликані в Україні перехідними процесами, передусім глибокою соціально-економічною кризою. Однак перехід до ринкової економіки здійснюють і інші країни — наші сусіди, з якими маємо спільне минуле і приблизно однакові стартові умови, але втрати у рівні людського розвитку вони мають набагато менші. Наприклад, Росія мала у 2002 р. ІЛР 0,795 і посідала 57 місце у рейтингу, Білорусія — 0,790 і 62 місце, Естонія — 0,853 і 36 місце. Польща, яка на початку свого перехідного періоду була, з погляду ІЛР, позаду України, змогла покращити ситуацію протягом минулого десятиріччя і обігнати Україну (ІЛР у Польщі за 2002 p. становив 0,850 (рейтинг - 37)1. Щоб проаналізувати причини такого різкого падіння ІЛР, розглянемо динаміку його складових - очікуваної тривалості життя, освіченості та рівня доходів населення (див. табл. 18.1).

В Україні середня очікувана тривалість життя знизилась за період 1992—1995 pp. з 69,1 до 66,9 років (на 3,2 %). Це скорочення було зумовлене різними причинами. Економічний і психологічний тягар перехідного періоду істотно підвищили рівень стресогенних чинників для українських громадян і сприяли розвитку таких негативних явищ, як збільшення рівня захворюваності, отруєння алкоголем, зловживання наркотиків, збільшення нещасних випадків, самогубств тощо.

Починаючи з 1996 р. середня очікувана тривалість життя почала збільшуватися, що стало індикатором закінчення шокового періоду кризи. У 2002 р. середня очікувана тривалість життя становила 69,5, тобто зросла на 3,8 % порівняно з 1995 р. і навіть перевищила показники 1992 р.

На базі показника очікуваної тривалості життя ПРООН розраховує індекс очікуваної тривалості життя (ЮТЖ). Його динаміка наведена в табл. 18.1. Свого найнижчого значення ЮТЖ набуває в 1995 р. (0,698), що логічно пояснюється найменшою очікуваною тривалістю життя в цей рік. Порівняно з 1992 р. ЮТЖ знизився на 5,2 %. Починаючи з 1996 р. він зростає і досягає значення 0,74 у 2002 p., що на 5,7 % вище ніж в 1995 р. Світовим лідером за цим показником є Японія, де очікувана тривалість життя в 2002 р. становила 81,5 року, а ЮТЖ — 0,940 (на 27 % більший, ніж в Україні); загальносвітовий показник становить 0,70, що на 5,4 % менше, ніж в Україні.

Освітній компонент ІЛР складається з двох частин: індексу грамотності дорослого населення (віком від 15 років) та індексу сукупної частки учнів (ІСЧУ). В табл. 18.1 наведено динаміку зміни показників грамотності дорослого населення і ІСЧУ. Як бачимо, індекс грамотності дорослого населення для України є традиційно високим, останні три роки він знаходиться на рівні 99,6 %, що цілком узгоджується із середнім рівнем цього показника в країнах Східної Європи і СНД, і є наслідком тривалої уваги до освіти в нашій країні (передусім, за часів Радянського Союзу). Разом з тим, Всеукраїнський перепис населення 2001 р. виявив в Україні 235 639 осіб неписьменних (0,49 % населення), включаючи 14 961 осіб віком від 10 до 19 років. Важливим для України резервом підвищення рівня людського розвитку є рівень охоплення навчанням населення відповідного віку, що відображається індексом сукупної частки учнів. З 1992 по 1994 р. цей показник дещо знизився, з 73,7 % у 1992 р. до 72,4 % у 1994 р. (тобто на 1,8 %). Це падіння можна пояснити глибокою економічною кризою, внаслідок якої молоді люди замість того, щоб навчатися, змушені були шукати заробіток. Але починаючи з 1995 р. цей показник впевнено зростає і в 2002 р. досяг рівня 84 %, що відповідає середньому рівню розвинених країн, хоча й містить значні резерви (наприклад, у Швеції, Австралії, Великобританії, Фінляндії цей показник значно перевищує 100 %, що свідчить про те, що в цих країнах охоплені навчанням не лише молоді люди, а й громадяни старшого віку, а також про те, що ці країни стали "навчальними закладами" для громадян інших країн). Якщо порівнювати з 1994 р., то ІСЧУ зріс в Україні на 16 %. Загальносвітовий ІСЧУ у 2002 р, становив 64 % (на 24 % менше, ніж в Україні).

Акумулюючи показники грамотності дорослого населення і сукупної частки учнів, індекс рівня освіченості дає більш повну уяву про рівень освіти в цій країні. В Україні цей показник на початку розбудови незалежної держави трохи зменшився, у 1992 р. він становив 0,902, у 1993 р. — 0,898, у 1994 р. — 0,899, у 1995 р. — 0,900. Але починаючи з 1996 р. індекс рівня освіченості починає зростати, досягши у 2002 р. рівня 0,944, що на 4,6 % більше, ніж у 1992 p., і на 4,8 % більше, ніж у 1995 р. Для порівняння: загальносвітовий індекс рівня освіченості у 2002 р. становив 0,76, що на 19,5 % менше, ніж в Україні.

З трьох основних компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення. Як наглядно демонструють дані табл. 18.1, ВВП стрімко падав до 1998 р. включно, і зростає з 1999 р. і дотепер. Аналіз зміни показника ВВП на душу населення дає можливість виділити в історії незалежної України два різні етапи: велика депресія, яка тривала включно до 1998 p.; і українське економічне відродження, що розпочалося з 1999 р. і триває донині.

Таким чином, з проведеного аналізу можна зробити такі висновки: перше десятиліття демократії принесло українським громадянам нові можливості й свободи і, разом з тим, — зменшення середніх доходів у розрахунку на душу населення. За період 1992—1998 pp. цей показник зменшився на 46,1 % — безпрецедентне падіння за такий короткий період. З цим економічним спадом також пов'язане зменшення тривалості життя. Однак зменшення середнього ВВП на душу населення не відображає всіх реалій життя у сьогоднішній Україні. Чимала частка українців живуть сьогодні значно краще, ніж жили найзаможніші люди за радянських часів. Разом з тим, поширеною реальністю стали злидні, жебрацтво, неможливість отримати потрібну медичну допомогу і багато інших негативів, що обумовлені бідністю і зменшують загальний рівень людського розвитку. На фоні економічного зростання необхідно забезпечити подолання набутих в період кризи важких соціально-економічних проблем. В цьому аспекті актуальним для України є зменшення соціальної диференціації, подолання бідності, попередження неграмотності серед молоді, приборкання темпів розповсюдження тяжких хвороб (в тому числі соціальних), покращання екологічної ситуації.