Основні аспекти у системі морфологічних норм

1. Поняття морфологічних норм

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних

форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія. Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα — «літера», «написання») — термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. В граматиці мови виділяють морфологічні одиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення. Граматика конкретної мови на відміну від її лексики відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку мови.

Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису. Деякі вчені відносять до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення — афіксацію і основоскладання, — що тісно пов'язуються з ученням про частини мови.

Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.

Як будова мови, граматика — це складна за свєю організацією сукупність підсистем: морфології, синтаксису і словотвору.

Морфологія мови — це розділ граматики, до якого належать всі явища пов'язані зі словом, його формами (парадигмами), його абстрактними граматичними значеннями. Морфологія класифікує слова за морфологічними категоріями й лексико-граматичними розрядами.

Мінімальльною одиницею мови, яка має значення, є морфема. Два основних типи морфем — корені та афікси. На основі морфем утворюються слова й словоформи. Окрема сфера граматики слова, морфеміка охоплює словозмінні та словотвірні морфеми разом із явищами їх утворення та функціонування. Традиційно ці явища розглядають як у морфології, так і в словотворі, де вони входять до підрозділів словозмінної морфеміки та словотворної морфеміки, відповідно.

Між морфологією та фонологією лежить царина морфонології, розділу, який вивчає такі особливості будови слова як звукові перетворення, що виникають при взаємодії різних морфем у межах слова і проявляються у чергуванні звуків.

Синтаксис мови визначає те, як окремі слова об'єднуються в словосполучення і речення, зв'язки між окремими членами речень, види речень, їхню будову та правила утворення.

Cловотворення — розділ морфології, присвячений мовним засобам творення похідних слів. В кожній мові це відбувається відповідно до певних зразків та моделей, за допомогою афіксів та іншими способами. В сучасному мовознавстві існує тенденція виносити словотвір за межі граматики в окрему підсистему мови.

Деякі мовознавці розуміють граматику розширено, відносячи до неї також фонетику мови на рівні, нижчому від морфем, та текстові утворення, більші від речення.

Абстрактні поняття граматики

Центральними абстрактними поняттями граматики є граматичні одиниці, граматичне значення, граматична категорія та граматична форма.

Граматичні одиниці поділяться на морфологічні одиниці та синтаксичні одиниці, відповідно до двох розділів граматики: морфології та синтаксису. До граматичних одиниць належать морфема, слово, словосполучення і речення. Слово має два відмінні аспекти: як частина мови і як член речення.

Граматичне значення — це узагальнене абстрактне поняття, яке відображає те, яку роль зазвичай, регулярно, відіграє та чи інша граматична одиинця в мові. Граматичне значення існує поряд із лексичним значенням, але має абстрактну на відміну від конкретної сутність. Наприклад, іменник може мати значення предметності або загальності, граматичне значення дієслова відрізняється в залежності від часу, виду тощо. Граматичне значення виражає лексичне значення через граматичну форму.

Граматична категорія — це клас граматичних однорідних значень, об'єднаний найзагальнішим абстрактним значенням, у межах якого протиставляються також значення, що далі не членуються. Так, граматична категорія відмінка в українській мові ґрунтується на загальному відношенні предмета до дії, стану і подібного, з одного боку, і на протиставленні часткових відношень — суб'єктного, об'єктного, адресатного, інструментального, просторового, з другого боку, а граматична категорія числа — на загальному кількісному відношенні предметів та явищ і на протиставленні значень однини й множини.

Граматична форма — це засіб вираження граматичного значення[1].. В українській мові таким засобом звичайно є службові морфеми у морфології та синтаксичні зв'язки й відношення слів і речень у синтаксисі. Наприклад, граматичними формами слова яблуко є яблука, яблуком, яблуками тощо. Вони утворюються за допомгою морфем — закінчень, і передають різні граматичні значння одного й того ж слова у лексичному розумінні. Граматичною формою в синтаксисі може бути, наприклад, порядок слів у реченні.

Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Принципи поділу на частини мови

1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Класифікація

Всього є десять частин мови. Їх поділяють на:

Повнозначні частини мови — лексично самостійні, повнозначні слова (іменник, прикметник, дієслово, числівник, прислівник, займенник).

Неповнозначні частини мови — лексично службові, несамостійні слова (прийменник, сполучник, частка).

Вигуки - особлива частина мови.